Раді Вас бачити!

Карі задоволено поглянув на годинник, де вже була п'ята година вечора. Піднявшись на верхній поверх, він неквапливо йшов у напрямку заклопотаної блондинки. Вона настільки була зайнята, що його присутності зовсім не помітила. Саме тому втратила шанс побачити, що той, поки йшов до неї, мав таку емоцію на обличчі, якої вона не бачила в нього до цього ніколи. Його розтягнута хижа посмішка та серйозні голубі очі, які вивчали в ній кожну деталь, враз змінилися, коли вона підняла на нього погляд своїх темно-карих очей з-під окулярів. Різко змінившись, він уже посміхався своєю звичною дружньою посмішкою, навіть помахав їй рукою в знак вітання.

— Ну що, готова вже їхати?

— А тобі що до цього? — і світловолосий усівся на її стіл, цим своїм задом посунув усі стопки паперів, які до цього стояли на краю стола й загороджували весь її робочий простір.

— Бо Віктор Олексійович подзвонив і сказав, щоб я проконтролював, аби його секретар приїхав вчасно. Він не дочекався і вже забронював готельний номер самостійно, хоча це був твій професійний обов'язок, — від почутого Світлана аж відкрила рота, схопилася за голову. В неї вже на голові не залишилося того бездоганного порядку, який вона тримала весь час, поки був її начальник в офісі.

— Боже, як я могла забути, — вона злісно скинула свої окуляри на стіл. — Це ти винен в усьому цьому. Ти ж обіцяв мені допомогти, а так і не спромігся навіть каплю спростити мені життя. Як я, по-твоєму, повинна встигнути і зробити ту роботу, що була на сьогодні, і ще й звітність за квартал? — глянула на двері кабінету її боса. — Я взагалі не розумію, як цей встиг так швидко вирішити питання по роботі та ще й так, що ні до чого придратися. Я спеціально переглянула і він попунктно зробив усе, що треба, на два дні. Гр, — загарчала чи то від злоби, чи від безнадії, яку явно відчувала прямо зараз.

— Та він не людина, а монстр, який називається трудоголіком. Якщо не хочеш профукати своє все життя в цьому офісі, навіть не думай на нього рівнятися, — підтримав у цьому світловолосу. Так як Карі справді не бачив межі майстерності цього Вовкодава: за все, що він не брався, доводив до ідеалу. Та ще й інших до цього рівня роботи підтягував. — Добре, пішли вже, я тебе підвезу.

— Чого б це? — із підозрою глянула на нього.

— Я ж обіцяв допомогти, — і посміхнувся на всі тридцять два.

— Ого, як багато ти мені допоможеш, — зі скепсисом вона почала збирати найважливіші документи, які потрібно було взяти із собою, і вкладала в різні папки, фасуючи окремо за тематикою.

— Ну, не хочеш, тоді я вже пішов до дому… — і, піднявшись, він справді попрямував до ліфта.

— Стой. Чого це ти йдеш до дому, якщо ще робочий день не закінчився? Я все розповім Віктору Олексійовичу, — світловолосий завмер та не повертався до її лиця, так як від задоволення не міг собі заборонити насолоджуватися тим, як легко вона ковтає наживку.

— Ну, його немає, ти відмовилася від моєї допомоги, от і вирішив, що можу вже відпочивати.

— Ах ти, — вона зжала неконтрольовано руки, чим зім'яла документи, які тримала. Враз оговтавшись, почала вирівнювати папери. — Так як ти обіцяв босу, що будеш мені допомагати, то ти обов'язково повинен виконати хоча б частину роботи, — і, взявши все необхідне, накинула свою куртку та попрямувала до завмерлого Діми. Заділа його плечем, вона натиснула кнопку на ліфті та, повернувшись, невдоволено буркнула:

— Чого став? Пішли, мені ще до дому треба встигнути заскочити, — Карі наклонив голову на бік із інтересом поглянув на блондинку, яка враз відвернулася від нього. Він протер неголене підборіддя, на якому явно вже двотижнева щетина, яку сміливо можна назвати бородою. І як тільки відкрилися двері, проговорив:

— Ти мене провокуєш бути більш жорстоким із тобою, — від шуму відкриття дверей Світлані нічого не було чути, вона повернулася знову до дратуючого її хлопця та перепитала:

— Ти щось сказав?

— Нічого, окрім того, що треба поспішити, бо наш бос не любить, коли його змушують чекати.

***

В той же час Віктор, отримавши задоволення від неочікуваного відпочинку, неквапливим кроком ішов назад до будинку, коли вже сонце сіло за горизонт. Найбільше йому підняло настрій те, що зміг спіймати два гарних кадри. Зайшовши в будинок, попрямував до кімнати, щоб ще зробити паперові варіанти сьогоднішніх фото. У кімнаті вже чекали висохші кадри. І коли він їх знімав, знову завмер на фото дружини, де вона щасливо посміхалася в той момент, коли присіла над слідами куропаток на снігу, які тільки-но угледіла. Провівши великим пальцем по її усміхненому обличчі. Він усе склав, поставив у свій альбом та зібрався вже їхати до квартири.

Сівши за кермо іншої машини з власної колекції, чорний Mercedes-Maybach GLS 600, та вирулив на дорогу. В'їхавши в місто, він зупинився на червоному кольорі світлофора. Поглядом провів матір із дівчинкою, яка тримала іграшкового кролика в руках та щось весело щебетала мамі, вони вже майже перейшли на інший бік пішохідного переходу. Провівши їх до самого кінця, його погляд завмер на старій бабусі, яка продавала квіти біля магазину. Довкола пізній час, вже давно зайшло сонце, а в старої в руках було три букетики підсніжників упереміш із пролісками та ще якимись фіолетовими весняними квітами.

Постукавши пальцем по керму, Віктор, як тільки світлофор змінився, з'їхав на узбіччя, де це дозволяли дорожні правила, і неквапливо пішов у напрямку старої. Вона відразу примітила поважного клієнта, який явно був при грошах. Швидко проговорила, щоб не втратити можливість ще заробити сьогодні.

— Добрий вечір, молодий чоловіче, не хочете купити своїй дамі серця букетик квітів? Заодно стару підтримаєте копієчкою.

— Скільки?

— Коштують… — він її перебив.

— Скільки у вас таких букетів?

— Ну, десь п'ять залишилося.

— Зліпити в один гарний вийде?

— Спробую.

— Тоді робіть, — його нахальна манера явно дратувала продавчиню, та вона, стримувала все, що про нього думає в середині. Та врешті-решт таки хотіла вколоти словом у відповідь.

— А є сімсот, щоб заплатити за це? — вона навмисно назвала найбільшу суму, за яку могла продати всі ці букети. Віктор просто дістав свій шкіряний гаманець із кишені, із нього витягнув значно більшу купюру та простягнув бабусі.

— В мене немає здачі, — хитро примружилася сивоволоса.

— А я її просив? — хмикнув шатен. — Єдине, що мені потрібно, щоб ви це все об'єднали в один букет і ні в якому разі не обмотуючи цим жахливим целофаном, — ось так він забрав готовий оберемок квітів, а стара задоволено клала зароблені гроші собі в пошарпаний життям гаманець. Сьогодні в неї будуть гроші навіть на те, щоб купити онучці дорогий подарунок на день народження. Із лиця старої не сходила посмішка, поки вона всі свої речі збирала. Провівши її поглядом, Віктор сів у машину, поклав букет на сусіднє сидіння та поїхав нарешті додому.