Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Неквапливо відкривши очі, Леона задоволено потягнулася на ліжку. Дістала телефон — там уже чекало безліч повідомлень від менеджерів. Оскільки Алекса вона відправила у відпустку, всі організаційні питання тепер лягали виключно на її плечі. Ціла година пішла на вирішення найважливіших питань.
В кінці визначила для себе, що так продовжувати не може й потрібно найняти тимчасового співробітника, який замінить Алекса. Кинула телефон на ліжко, вже збиралася лягти ще полежати, коли пролунав несподіваний дзвінок від матері. Посумнівавшись, чи варто відповідати, зрештою натиснула:
— Ти повинна приїхати до нас додому.
— Ні «доброго ранку», ні «як твої справи»? — з іронією нагадала про елементарну ввічливість, але мати просто проігнорувала.
— Чекаю тебе о 18-й, — і кинула слухавку.
— І тобі гарного дня, — важко зітхнувши, Леона піднялася з ліжка й пішла варити каву.
На кухні її чекав сюрприз: на мисці акуратно викладені млинці, посипані фруктами. Біля них лежав аркуш із запискою. Леона здивувалася та вголос прочитала:
— «Доброго ранку, пугливе кроленя». Не знала, що у Віктора такий гарний почерк.
Усміхнувшись, вона поставила готуватися каву й відчула, як на душі стало приємніше. Віктор зробив її день трохи світлішим. Взявши папір, вона написала відповідь і залишила її в його чайному сервізі разом із цукеркою.
Готуючись виходити, Леона ще раз поглянула в дзеркало. Довге чорне пальто, широкі брюки та гольф створювали монолітний силует. Золота пряжка на поясі підкреслювала фігуру. Лаковані чобітки з золотими деталями й сумка з логотипом завершували образ. Годинник на зап'ясті додавав акценту на її тендітній кисті. Задоволена виглядом, вона пшикнула улюбленими парфумами й рушила до виходу.
Сівши за кермо, вона вперше відтоді, як найняла Алекса, буде сама водієм. Провела рукою по рулю, відчуваючи вже майже забуте відчуття контролю над машиною. Увімкнувши улюблений плейлист, завела мотор і враз настрій ще більше піднявся.
— Чому я сама не їздила? Це ж так бодрить, — і виїхала із підземної парковки, мугикаючи під мелодію, що лунала.
Та швидко потрапила в затори, довго стояла біля зламаного світлофора. Потім під управлінням регулювальника виїжджала із пробки під великою кількістю сигналів незадоволених водіїв. Ну, звісно, їй не вдалося так відразу зрозуміти, що від неї хотів цей поліцейський, який активно махав своїми жестами в її сторону. Потім шукала місце для паркування: знову-таки прийшлося покружляти деякій час, щоб таки вичепити його. Так і згадала, чому взагалі найняла водія. З гуркотом зачинила двері, роздратування в ній вже накопичилося аж занадто: початок робочого дня вже не радував зовсім.
Не встигла прикласти картку для проходу, як за спиною почула:
— Пані Леоно?
Вона обернулася, готова до поганих новин. Знервована блондинка Лілі підбігла й, захекавшись, промовила:
— Оскільки Алекс раптово пішов у відпустку, у нас тут справжній гармидер. Ми намагалися розібратися самі, але…
— Чомусь я не здивована, — відповіла Леона й пройшла крізь шлагбаум. Менеджер поспішила за нею, вже почала щось розповідати, а рудоволоса ще навіть не зайшла в кабінет, вже почала розбиратися із робочими проблемами.
***
За дві вулиці від готелю, де вони зі Світланою ночували, стояла його машина. Клацнувши ключами, він відкрив капот і впевнився, що все гаразд. Сів у салон та завів, техніка справно загуркотіла. Провів рукою по керму й із широкою усмішкою промовив:
— Ну що ж, ти не постраждала від того, що я налив на твій гарячий мотор води. Та й від того, що тебе привезли сюди, наче й подряпин не залишилося. Я дуже радий, моя люба, сумував за тобою весь цей час.
Повторно все перевіривши, він виїхав і попрямував до складу, де вже чекала при вході Світлана. Вона нервово дивилася на телефон і явно на когось очікувала. Помітила, як знайома машина припаркувалася біля неї. Тільки Діма неквапливо вийшов із транспорту, як вона відразу ж різко відвернулася, щоб не пересіктися із ним поглядом. Чоловік, підійшовши до секретарки, глянув на великі цементні плити, що слугували забором, на самому верху якого були обплетені колючим дротом.
— Виглядає як територія для утримання в'язнів, а не звичайний склад, — його репліку проігнорували. — Хм, а казала вчора, що не пошкодуєш? — вона швидко поглянула йому в очі й роздратовано фиркнула:
— Я й не шкодую, що вчора зробила. Просто між нами це нічого не змінює. Я як не хотіла із тобою зайвий раз говорити, так і не хочу. І взагалі, коли це встигли твою машину відремонтувати?
— Тут фахівці швидко працюють, — криво всміхнувся він. Блондинка вже хотіла щось відповісти, та її перебив скрегіт залізних воріт, що відчинилися.
Вони обоє зустрілися поглядами з чоловіком, якому було явно за п'ятдесят. Сивочолий із невеликим животом стояв у темно-синій формі з написом «Охорона».
— Добрий день, вибачте, що змусили чекати.
І ось вони йшли по великій території, де вирувало життя. Безупинно їздили кари, завантажували фури, були й самі вантажники та співробітники, що звіряли все із паперами й щось у них записували: напевно, оформлювали чи контролювали. Поки вони йшли за охоронцем, Діма вирішив скористатися можливістю, щоб знайти спільну мову із місцевими. Все-таки ціль знайти необхідний компромат не менш важлива за другу ціль:
— У вас тут життя кипить на повну.
— Ага, майже всі співробітники місцеві, тому з самого ранку вже на роботі. Без цього складу ми не маємо й шансу залишитися на батьківщині. Молодь давно роз'їхалася, лишилися або мої однолітки, або старші. Молодих, як ви, тут рідко зустрінеш. То чому поважні гості зі столиці завітали в наше маленьке містечко? — він глянув на них, і Світлана вирішила взяти ініціативу:
— Нічого серйозного, просто інвентаризація.
— Ох, це вже не для мене такі словечки, — знизав плечима чоловік. Тут втрутився Карі:
— Ми приїхали, щоб переглянути документи. Самі теж наймані співробітники: що скажуть, те й робимо. Нам наказали проїхати по складах і впевнитися, що там ті самі папери, що й нам надходять, тому ми тепер тут.
— Ааа, такі вже в нас часи, що без паперів нікуди. Ось адміністративна будівля, там Галина Сергіївна, секретар, усе надасть. А я вже піду, з вашого дозволу.
Відкривши й зайшовши до невеликого цегляного будинку, вони зустріли миловидну жінку років сорока, яка тримала в руках кіпу паперів.
— Добрий день, вибачте, що не пішла вас зустрічати, а відправила замість себе Григорія, нашого охоронця. Просто вирішила краще одразу підготувати всі документи. Ось тут, — вона відчинила одні з найближчих дверей. — Тут архівні дані про початок роботи складу й до сьогоднішнього дня, — і поставила документи до найближчої коробки.
Довкола стояла велика кількість ящиків, заповнених до самих верхів, більшість навіть не були закриті. У центрі: один самотній стіл із єдиним стільцем.
— А можна… — почала Світлана, та її випередила жінка:
— Стілець додатковий уже несуть з іншої будівлі. Тут раніше тільки я працювала, тому все облаштовано по мінімуму.
І ось вони залишилися самі з велетенським обсягом роботи.
— Та щось це зовсім не схоже на важливий склад «Електронік». Компанії з мільярдними заробітками на рік, а тут у важливому складі навіть меблі нормально не облаштовані. — Діма провів все це скептичним поглядом.
Не почувши підтримки, гепнувся на єдиний стілець і вже взяв першу папку з документами. Почавши не зацікавлено перегортати сторінку за сторінкою.
Блондинка вирішила все-таки озвучити свої думки щодо становища:
— Віктор Олексійович із самого початку помітив саме дрібні невідповідності. Впевнена саме тому хотів поїхати сюди сам, щоб знайти підтвердження у своїх здогадках. А тепер ця важлива задача лягла на наші плечі, тому не витрачай час, давай детально все перевіримо. Сторінка за сторінкою звіримо із даними, що я підготувала в офісі.
Взявши одну з коробок, вона поставила її на стіл і почала діставати товсті картонні папки. Враз у повітрі здійнялася пилюка, й Світлана стримано чхнула.
— Сьогодні буде довгий день, — підсумував Карі. — Добре, розбирайся, а я пішов. — Він кинув папку на стіл і піднявся з місця.
— Тобто? — вона розширила очі від здивування. — Я ж сама це все швидко не перевірю.
— Справді? Як шкода, — Світлана стиснула губи, вже явно стримувалася, щоб не висловити йому все, що крутиться на язиці в цей момент. Діма на це все, усміхнувшись, пояснив: — Та не дуйся так. Я піду куплю нам щось поїсти, бо без сил ми тут нічого нормально не зробимо.
І, не збираючись слухати її заперечення, він пішов.
Повернувся лише через дві години. Йому вже принесли стілець, а Світлана тим часом розібрала п’ять ящиків документів. Вони зустрілися поглядом: дівчина явно була зла.
— Ну, вибачай, тут кафешок лише три, і тільки одна погодилася приготувати на виніс. А ще витратив час, щоб знайти всі ці заклади в незнайомому місті, а потім… — його перебили.
— Досить виправдовуватися. Краще сідай і працюй разом зі мною. Не змушуй мене скаржитися Віктору Олексійовичу на твою працелюбність і старанність, — вже не відриваючи очей від документів, промовила вона.
— Тц, — він поставив свою ношу і дістав із нього два прозорі пакети, у яких на одноразових білих мисках лежав плов. — Ось, їж і досить гундіти.
Світлана, побачивши, що довелося чекати дві години заради цього, не приховуючи скривилася.
— Іншого пакування не знайшлося? — з огидою глянула на розлізлий плов, що розсипався по пакету.
— Якщо не подобається — не їж. Залишайся голодною, поки ми не повернемося додому. Там підеш у свої улюблені ресторани чи куди ти там ходиш. Бо тут є тільки таке й нічого іншого, — він узяв пластикову виделку, що була в кожній із порцій, і почав наминати.
Дівчина ж із огидою відсунула від себе плов. Вона й не була дуже голодна, та й після вчорашнього їй було зле, хоча виду не показала, щоб він не здогадався. Тому перспектива залишитися голодною не сильно її розчаровувала. Краще так, ніж їсти це.
Вже разом вони продовжили розбирати документи. Карі тримав у руці папку, закинув ноги на стіл і ліниво погойдувався на стільці. Світлана ж сиділа рівно й час від часу вставала, щоб принести нову партію. І раптом вона різко піднялася із місця від побаченого.
— Як таке може бути? — шоковано вигукнула вона.
Чоловіча рука різко лягла на документ, перекривши їй огляд. Вона підняла на нього очі з нерозумінням. Діма був надто напружений і запитав:
— Скажи мені, на що ти сподівалася спочатку, коли йшла на цю роботу? Що одружишся з Віктором?
— До чого таке питання? — нахмурила вона брови.
— Дай відповідь першою, тоді я скажу своє, — він забрав із її рук папку, закрив і поклав на стіл. Блондинка глянула в його блакитні очі.
— Звісно, не одруження було причиною. Я хотіла стабільну високу зарплату й, якщо пощастить, гарну рекомендацію про якість роботи. Бо всі дівчата, яких звільняли до мене, саме таке й отримували. А одруження — це лише додатковий варіант, але точно не основний.
— Добре, — посміхнувся Карі. — А якщо я скажу, що ти вже зараз можеш отримати підвищення? — він присів на стіл у повністю розслабленій позі. Світлана ж навпаки напружилася.
— Яке може бути підвищення, якщо я секретар, а ти віцедиректор? Хочеш звільнитися? — вона схрестила руки на грудях і чекала на пояснень.
— Поки що ні. Але для тебе підвищення вже чекає в іншій компанії. Звісно, якщо доведеш свою користь і сама захочеш піти.
— Про що ти взагалі? Я нічого не розумію. Твої недомовки тільки погіршують ситуацію. І до чого моє підвищення в іншій компанії та ці документи, які я щойно знайшла?
— Ну, не розчаровуй мене. Напруж свою симпатичну голову, — він примружився.
Світлана нахмурилася, а потім, знайшовши зв’язок, ще більше насторожилася:
— Ти що, збираєшся зрадити Віктора Олексійовича й за його спиною комусь видати ці дані?
— Не його, — він уважно глянув на неї. Вона прикусила губу й уточнила:
— Я не зовсім впевнена, що правильно все зрозуміла. На яку посаду я можу розраховувати?
— Фінансовий директор.
— Мені потрібен час, щоб подумати.
— Звісно. Як приїдеш, візьми відпустку на місяць. І по завершенні цього періоду скажеш, що вирішила. Скажу на всяк випадок: Віктор не залишає тих, хто не стає йому вірним підлеглим, але при цьому знає забагато. І хочу нагадати у мене на тебе є компромат.
— Ти що, мені погрожуєш?
— Я тебе попереджаю по-дружньому. Або ти станеш справжньою професіоналкою, або зникнеш у скандалах, де виглядатиме так, ніби ти отримала цю роботу через постіль.
— Як ти взагалі можеш усе так перекручувати? І ти ж теж будеш у цьому скандалі. Хіба тебе це не торкнеться так само, як і мене?
— Так, але між нами велика різниця, Світлано. Я маю сильного покровителя, який мене захистить. А ти — сама.
— Хіба тебе не можуть кинути? Чому ти так у це віриш?
— Бо Віктор із самого початку міг би мене позбутися, але не зробив цього. Він тримає мене поруч і навіть захищає від серйозної небезпеки.
— Ти так говориш, наче закоханий у нього.
— Ох, ти ж повинна вже добре знати, що я натурал, — він помітив, як її щоки налилися рум’янцем, і швидко змінив тему: — Все, досить. Це обговорили. Беремо цю папку й цей ящик та йдемо до машини. Зараз дванадцята, ми встигнемо: якщо я тиснутиму на газ, за сім годин будемо вдома. Там ти нарешті зможеш нормально поїсти.
Взявши всі необхідні папери, він пішов вперед, не озираючись.
