Раді Вас бачити!

Ось так минув день у робочому хаосі, який час від часу розбавляв Алекс, приносячи то їжу, то смаколики разом із документами. Втомлено промасажувавши плечі, Леона закрила ноутбук і підвелася, щоб збиратися вже додому. Без стуку відчинилися двері, дівчина навіть не повернулася, аби глянути, хто увійшов.

— Алекс, закінчуй із справами та відвези мене додому.

— Я вже все закінчив, — поставив за сьогодні останню папку з документами на її робочий стіл.

— Тоді поїхали, — промовила вона, проходячи повз. Неочікувано брюнет перехопив її за зап'ястя й підняв її праву руку догори.

— Ви все ж дуже пошкодили руку. Давайте я її перев'яжу нарешті.

— Не потрібно, — вона відвела погляд від його сірих очей і вирвалася з не надто міцного захвату чоловічої долоні.

— Ваші бинти вже давно із засохлою кров'ю контактують із раною, це небезпечно. Кожного разу ви відмовлялися, гнівно зиркаючи на мене щоразу, коли я піднімав тему вашої рани, і зводили все до того, що надто зайняті. Але зараз кінець робочого дня, і вже нічого не заважає мені перебинтувати вам руку.

— Я сказала досить, — серйозним тоном відрубала вона. — Мені не потрібно, щоб ти займався чимось іншим, ніж те, що прописано в твоєму робочому контракті, — він поглянув в її зелені очі, відмітивши щось для себе, та вирішив відпустити цю ситуацію.

— Як забажаєте, — коротко відповів він.

Сівши на заднє сидіння машини, Леона дивилася у вікно. Її роздратування із самого ранку нікуди не поділося, і кожен раз, як вона відчувала біль у правій руці або як Алекс починав говорити про бинти, вона згадувала вчорашню розмову із Віктором. Відразу почуття, які були причиною цієї травми, знову розгоралися із новою силою в її душі. Вперше робота не дала бажаного результату. В голові все продовжували крутитися варіанти, що вона чи він не так зробили. І це ще дужче дратувало її.

На вулиці вже стемніло, вони потрапили в затор через годину пік. Так, через затримку вони приїхали до неї додому набагато пізніше, ніж повинні були. На диво, саме в той момент, коли вони під'їхали до парковки, там уже виходив Віктор із чорного джипа, у руках тримаючи букет квітів. Він зупинився, побачивши знайоме обличчя за кермом.

Припаркувавшись біля машини шатена на вільне парковочне місце, Алекс неквапливо вийшов зі свого місця, і чоловіки переглянулися. Віктор мовчки хитнув головою на знак привітання, тоді як брюнет різко відвернувся й пішов відчиняти двері начальниці, яка вже взяла сумку й готова була виходити.

До них підійшов ближче Віктор. Дочекавшись, поки дружина підніметься на ноги й погляне на нього, він посміхнувся й привітно промовив:

— Добрий вечір, моя мила дружино.

У ту ж мить у нього врізалися два погляди, і обоє вони були невдоволені. Віктору було байдуже на неприязнь Алекса, але від Леони він цього не очікував. Вона ледь розкрила рот, та одразу закрила, не промовивши й слова. Натомість повернулася до охоронця, повністю ігноруючи присутність Віктора:

— Можеш їхати відпочивати. Завтра вранці нас чекає ще один важкий робочий день. Чекатиму у звичний час.

— Гарного вечора, пані Леоно, — зачинив двері Алекс, посміхнувся із задоволенням від того, яка панувала атмосфера між подружжям, і рушив до водійського місця.

Рудоволоса мимохідь ковзнула поглядом на букет у руках Віктора й вирішила його ігнорувати: якісь квіти не змінять її поганого настрою, що переслідував її ще з вчорашнього вечора. Пройшла повз, повністю ігноруючи присутність чоловіка. Вже й машина зрушила з місця, а шатен усе роздивлявся Леону зі спини. Хмикнувши своїм роздумам, неквапливо пішов за нею.

Вона натиснула кнопку виклику ліфта. Той неочікувано відчинився, випускаючи двох дівчат, молодших за неї, які весело щебетали.

— Добрий вечір, — дружно промовили вони, помітивши погляд на собі.

— Добрий вечір, — відповіла Леона й увійшла всередину вже пустого ліфту.

Щойно натиснула кнопку свого поверху, двері почали зачинятися, але чоловіча рука їх зупинила. Їхні погляди знову зустрілися, та Леона швидко розірвала зоровий контакт.

— Щось не так? — запитав шатен, заходячи в ліфт. Він не розумів, чому вона так гостро реагує, хоча здогадки мав. Саме тому тримав букет первоцвітів і шукав слушного моменту, щоб його вручити. На думку Віктора, вчорашня невелику грубість з його боку можна було з легкістю окупити цим жестом. Хоча так було із усіма дівчатами до Леони, але шатен навіть не здогадувався, що все перевернеться ось так.

— Ні, все добре, — відказала вона, не зводячи очей із циферблата.

— Ти впевнена?

— А чого б це я мала бути не впевнена, що в мене все добре?! — огризнулася вона і поглянула в його бурштинові очі.

Двері відчинилися на їхньому поверсі. Біля дверей квартири стояла жінка, яка не наважувалася натиснути дзвінок. Побачивши, хто приїхав ліфтом, вона посміхнулася й дружньо промовила:

— Привіт, мої любі. Ви якраз вчасно, я принесла вам вечерю…

З кожним словом її запал згасав. Вона глянула на сина, який не відводив очей від дружини й тримав в одній руці букет весняних квітів, а іншу — у кишені. Тоді як Леона, склавши руки на грудях, невдоволено дивилася будь-куди, тільки не на нього.

— Щось трапилося? — тихо запитала свекруха.

— Ні, все добре! — надто різко відказала рудоволоса, кулею підбігла до дверей, приклала ключ-карту й відчинила. — Заходьте, — промовила вона, чекаючи, поки свекруха пройде всередину.

Її зелені очі палали ненавистю в напрямку чоловіка, який явно не розумів, що він настільки поганого зробив, що вона так бурно реагує. Леона зайшла слідом за свекрухою, тоді як шатен після невеликої паузи неквапно пішов за ними й зачинив двері за собою.