Раді Вас бачити!

Через важкий, насичений роботою день Світлана й не помітила, як заснула. Її розбудило те, що машина вже чомусь не їхала. Відкривши очі, вона почала оглядатися. Довкола тільки почало світати. За вікном порожні поля, і жодного сліду від міста. Поглянувши вперед, там побачила біловолосого біля відкритого капота. Враз вибігши із салону, вона підскочила до нього.

— Що сталося? — поглянула в напрямок, куди дивився світловолосий, там парувало. Вона зовсім не розбиралася із цим усім, та надія залишалася, що тут усе добре. І потрібно просто почекати. На противагу її надіям Діма хмуро промовив:

— В мене погані новини, — на нього глянула стривожена дівчина. — Закіпів радіатор, і треба йти пішки до наступного населеного пункту.

— Як це? — нахмурила свої ідеально профарбовані брови.

— Ну ось так, на своїх двох топ-топ і аж он туди, — і вказав у напрямку густого лісу, в якому губилася дорога. — Цілих 5 годин, як мінімум. Якщо, звісно, нам не пощастить і ми не зустрінемо машину, яка буде їхати нам назустріч.

— Не пори дурню, ми можемо подзвонити і викликати евакуатор, — вона дістала телефон і відмітила, що замість значків її сім-карт виднілися червоні нулики. Почала крутитися та піднімати вгору, щоб спіймати хоч краплю зв'язку.

— Я ж казав, що в цьому районі погано із інфраструктурою, — посміхнувся на гаму емоцій, які з'явилися на лиці блондинки. — Надіюся, ти взяла щось перевзути, бо твоє взуття ой як наб'є ноги, поки ми будемо йти.

— Я нікуди не піду. Краще тут посижу і почекаю на допомогу, аніж пертися незрозуміло куди і незрозуміло чого.

— Ну я не брав із собою ні води, ні їжі. І чекати з моря погоди не збираюся, — пішов, поки говорив, дістав свій рюкзак із багажника машини, закинув його собі на плече. — Тому сиди тут, ключ від машини із собою забираю. А то раптом щось вкрадеш, я таким, як ти, меркантильним жінкам не довіряю, — і пішов уперед.

— Та ти знущаєшся?! Віддай хоча б мою сумку, — Карі повернувся, відкрив знову багажник, витягнув її сумку, опустив на підлогу. Заблокував машину на замок і пішов неквапливим кроком у напрямку міста.

Почув, як роздратовано зацокали за ним жіночі кроки, посміхнувся на це все і, не повертаючись, далі попрямував.

***

Ось так, кривившись від неприємних маніпуляцій, які робив Віктор з її ранами, які вже виглядали не найкраще: стали червоними та опухлими. Вони сиділи мовчки за столом, поки не прийшло оповіщення на телефон Віктора. Він дістав його відразу і поглянув. Враз перестав хмуритися, і Леона обережно запитала:

— Гарні новини? — шатен перевів задумлений погляд на дружину, нахмурившись знову, пояснив:

— Можна і так сказати, — і знову тиша, яка не подобалася Леоні. Від того, що Віктор тривалий час займався її рукою, вона не знала, куди подіти свій погляд. Вирішила хоч чимось розрядити тишу.

— Ці квіти ти купив насправді з думкою, щоб мені подарувати? — бурштинові очі відірвалися від її руки та перевели на букет, який стояв у білій мисці посеред їхнього столу.

— Не маю звички купувати просто так щось. Завжди повинна бути ціль. І в покупці цих квітів також вона була.

— Тобто це ти так хотів вибачитися чи справді з ціллю допомогти якійсь старушці біля магазину? — на неї поглянув важким поглядом, потім ледь помітно примружилися та врешті-решт промовив:

— Ти ж і так про все здогадалася, чи хочеш, щоб я це озвучив уголос?

— А ти міг просто сказати із самого початку. Можливо, тоді б я не так сильно злилася.

— Ти і не злилася? — піднята брова. Вирішив змінити тему: — Добре, давай вже приберемося і поснідаємо. Звісно, якщо ти не проти? — і відпустив її перебинтовану руку.

Леона відразу відмітила разючу відмінність від того, що вона нашвидкуруч перебинтувала вчора, і що довго і скрупульозно робив Віктор. Навіть бинти трималися на руці, а не відразу почали розпадатися, як це було у неї. Вирішила підтримати розмову, піднявши погляд на Віктора, який вже почав збирати уламки її чашки.

— Не проти, та їсти хочу щось смачне. Тому я планую щось сама нашвидкуруч приготувати, ніж те, що в холодильнику стоїть. На тебе готувати?

— То я помилуваний? — напівпосмішка і наглий погляд в її сторону.

— Якщо далі будеш погано себе вести, то я придумаю для тебе покарання.

— Хоч звучить цікаво, та я краще помовчу і чемно себе буду вести, — і, викинувши у відро всі зібрані частинки, добавив, поглянувши прямо в її зелені очі: — Звісно, поки що.

— Чомусь я не здивована, що ти не збираєшся бути чемним надовго, — підвівшись, вона почала доставати інгредієнти, із чого планувала приготувати їм сніданок.

— А чого б це я бувби чемний? Це не в моєму стилі, — Леона аж завмерла від почутого, поглянула на чоловіка. Який, задоволений її реакцією, продовжив: — Добре, я пішов купатися після твоєї кави і, передягнувшись, прийду допомагати, — полум'яноволосій лише й залишилося провести його спину поглядом, поки він не зник за поворотом.

— Нестерпний, — та прикусила свою нижню губу й продовжила на чому зупинилася.