Раді Вас бачити!

Тиждень до цього…

Вийшовши зі свого яскраво-червоного Bugatti Mistral, припаркованого біля бару з вивіскою «Щаслива година», він зачинив дверцята, і вони слухняно клацнули замком. Неквапливо попрямував до входу. Відчинивши двері, поринув у затишну атмосферу закладу. Довкола стояли круглі столи зі стільцями, на яких не було жодного відвідувача. Біля барної стійки вже чекали на нього двоє друзів. У білій сорочці з підгорнутими до ліктів рукавами та розстібнутими двома верхніми ґудзиками, що оголювали частину грудей, і чорних штанах, стояв Андрій і натирав кухоль. З іншого боку стійки сидів, неквапливо попиваючи з келиха пиво, Карі. У своєму темно-сірому костюмі, в якому його бачив Віктор увесь робочий день. Шатен зиркнув спершу на того, хто стояв за стійкою.

— Що, хочеш своєю новою робочою формою привабити жіночу аудиторію? — кинув він, і тієї ж миті друзі помітили його присутність. Жарт було прийнято по-дружньому.

— Думаєш, у мене вийде? — усміхнувся Андрій і навмисне напружив біцепси.

Віктор відсунув сусідні стілець біля світловолосого й продовжив підшучувати над другом.

— Гадаю, культуристи б оцінили твою гру м'язів. Якщо хочеш зацікавити велику аудиторію, яка оцінить твої старання то зроби вивіску в стилі Цезаря й продавай тут коктейлі замість свого асортименту. Повір, відвідувачам не буде відбою.Тож за таку професійну консультацію налий мені найкращого віскі, що є в твоїй забігайлівці.

— Ну чому ти вічно такий нестерпний? Кожне слово, що виходить із твого рота, пробуджує в мені бажання набити тобі пику без жодних пояснень. Ні краплі поваги до чужих старань.

Андрій узяв склянку, налив невелику кількість темно-коричневого напою, дістав із маленької морозильної камери кубики льоду й кинув їх у віскі. Поставив біля Віктора. Той перехопив келих і промовив:

— Бо я не бачу, щоб ти із закладу створив щось прибуткове. А вже два роки минуло відтоді, як я порадив тобі зайнятися цим ділом. — пригубив, одразу скривився й поставив келих на стійку. — Подумай про рекламу, про зміну назви, про все. Локація гарна, але тут дизайн такий самий, як у більшості подібних закладів. Жодної родзинки, яка б приваблювала відвідувачів. На доказ моїх слів, поглянь довкола: ми тут сидимо самі.

— Це тому, що сьогодні будній день. На вихідних тут є люди, — кинув бармен, продовжуючи протирати бокали й не звертаючи уваги на звичні шпильки від друга.

— Якби на вихідних нікого не було, то ти вже давно сам зрозумів, що тут потрібно щось змінювати. — тут вирішив вклинитися в розмову Карі. 

— А чому тобі не сиділося в батьковому кабінеті, навіщо почав цю марну справу з баром? Ще кілька років і цей старий виродок окочуриться, все перейде до тебе. І робити для цього нічого не потрібно.

На нього відразу перевели погляди двоє шатенів. Андрій суворо промовив:

— Карі, тобі нагадати, що ця тема — табу. — поставив бокал на місце, перекинув рушник через плече й схрестив руки на грудях.

Помітивши, як змінився настрій Вовка, Віктор вирішив теж озвучити свою думку, яку, звісно, ніхто не питав:

— Що ти не надто любиш про це говорити то й ладно, але називати тему табу — це вже занадто, не знаходиш? — і пригубив алкогольний напій.

— Ти теж, Вікторе, маєш такі теми, які не любиш, коли їх піднімають. — шатен почувши слова Вовка своїми бурштиновими очима вп'явся в друга. Поставивши так і не допитий напій, із напівусмішкою запитав:

— Це ж які? 

Той хмикнув у відповідь, опершись об стійку, нахилився до нього й процідив:

— Ну, наприклад, про твого батька. Про те, як він нещодавно на презентації нового продукту компанії заявив журналістці, що це суто його заслуга. Мовляв, сьогоднішній прогрес електроніки став можливим завдяки його наставництву, яке нібито дозволило синові досягти такого результату. Чи можеш пригадати про Павука, яка ніяк не вгамовується, і ти постійно перекладаєш розмови з нею на мене? Все це ж не випадковість правда?

Між ними повисла напруга, яку майже можна було доторкнутися.