Раді Вас бачити!

Коли вже настав час обіду, Віктор встиг вирішити всі важливі робочі питання, щоб бути відсутнім протягом двох робочих днів. Спокійно підвівшись, він накинув пальто й пішов до виходу. Побачив, як його секретарка нервово щось перебирала та складала вже у два ряди цілі стопки документів на краю стола, за якими її практично не було видно. Він зупинився біля її робочого місця та промовив:

— Я вже виїжджаю. Сподіваюся, ти швидко закінчиш, мене наздоженеш і не змусиш чекати, — і пішов до ліфта.

— Але я навіть зараз не встигаю, — ледь чутно пробубоніла блондинка. І тільки зачинилися за її босом двері ліфта, вона втомлено впала лобом на свій робочий стіл. — Так, у тебе все вийде, зберися. Він власник такої великої компанії, красунчик, розумний, багатий. І не дивно, що його так просто не підкорити. Отже, моя битва за серце цього шатена ще не програна, а тільки розпочалася, — із розчервонілим від удару лобом вона з головою поринула в роботу. Ще швидше робити такий обсяй, який розрахований на двох, а інколи й трьох співробітників із різних відділів.

Віктор неквапливо підійшов до свого новенького Lamborghini Urus Performante та, виїхавши з будівлі, попрямував за місто. Довкола ставало тепліше, навіть у повітрі вже відчувалася зміна погоди. Завернувши за поворот, він в'їхав у ліс. Знизивши швидкість, щоб не нашкодити своїй машині, він поїхав у напрямку своєї колишньої домівки.

Заїхавши у ворота з автоматичними дверима, вийшов у гаражі, де його зустріли його колекції машин та мотоциклів. Провівши рукою по рулю його нового Ecosse Spirit ES1, на якому він ще не встиг навіть проїхатися після того, як купив. Пройшовши повз, неквапливо зайшов у будівлю й відразу відчув комфортну тишу. Довкола залишилося все незмінним, з того часу як він переїхав до квартири. Все ті ж меблі чорного кольору, стіни світло-сірого відтінку і найбільший акцент в дизайні: на його фотографіях, які були вивішені довкола. Звичайна холостяцька берлога без квітів, статуеток та непотрібних декорацій. Тільки те, що є корисним і чим можна користуватися.

Спочатку змив із себе сліди напруженого робочого дня, після чого, переодягнувшись, пішов готувати собі їсти. Хоч тут кожен тиждень прибирали й оновлювали продукти, і навіть є готові порції, але вони розраховані на випадок неочікуваних гостей, так як їв Віктор у власному домі тільки те, що готував сам. Він так відпочивав від звичайних буденних проблем, які завжди його переслідували за межами цього будинку.

Вибрав із усіх своїх кулінарних книжок ту, яку йому подарував Карі на минулий день народження. Посміхнувшись своїм спогадам, він вибрав перший-ліпший рецепт і приступив до готовки. Протягом години долинали звуки різання, жарення та булькання. Ось так, він поглянув на дві миски, які були розраховані точно не на одну особу. Стало шкода викидати, тому написав записку, що будь-хто може посмакувати, і вказав дату сьогоднішню. І, покуштував для себе нову страву, після чого, помивши посуд, пішов до свого кабінету. 

У цій частині дому на стінах висіли фотографії пейзажів, звірів та просто гра світлотіні. Всі ці світлини він подавав на різні конкурси, і вони ставали переможцями. Зайшовши в кабінет, здивувався, коли побачив фотоапарат із гірського будинку залишений Карі. Тоді його друг їхав за машиною та забрав його речі разом. Навіть сам Віктор забув про цей апарат, а світловолосий не тільки забрав, але й поставив на видному місці.

— І нічого ж мені не сказав, чортяка. Точно було цікаво, що ж я нафотографував, та побоявся, що я помічу його витівку.

Витягнувши фотоплівку, він пішов до своєї колекції фотоапаратів. Ціла стіна з підсвіченими ячейками, із-поміж них було лише одне порожнє місце. Поставив на нього камеру Pentax K1000 і пішов до кімнати, в якій планував зробити фотографії. Зайшовши в темний простір, де пахло хімікатами, клацнув рубильник, і світло лампи приємних теплих тонів не надто сильно освітлювало простір, та було достатньо, щоб зорієнтуватися і не нашкодити плівці й майбутнім кадрам. Через дві години він уже вивішував мокрі готові фотографії. Настільки отримував задоволення, що навіть не задумувався, що ці фотографії робилися зовсім з іншою метою. Враз узяв ще одне чорно-біле фото і побачив на ньому свою дружину. Вона, захоплена, із азартом тягнула саморобні пастки в руках, не бачачи зовсім нікого довкола, окрім своєї цілі. Наступне фото як вона видивляється наступне місце для влаштування пастки. Ще одне фото, як ця непосида перебігала по пояс у снігу до іншої локації. І ось так ще одне, і ще одне фото, і до самого кінця, аж до фото, де вона зникла в сніжному провалі.

— Хм, я й не пам'ятаю, що так часто її фотографував, — пройшовся поглядом по всій вивішеній нитці та оцінив усе, що зміг зняти. — За довгу перерву я все-таки не втратив своєї майстерності, — і поки фото сохнуть, зібравшись, пішов переодягнутися, взяв іншу фотокамеру, вже цифрову. Скинув усе необхідне в рюкзак і вирушив до лісу.

Довкола було тихо, шурхотіли сосни та інші дерева своїми гілками під невеликим потоком вітру. І ось Віктор натрапив на звірину тропу. Попрямувавши за нею, почав чути, як час від часу долинали крики диких тварин. Десь косуля бекнула, а десь дятел почав вибивати свій ритм на дереві. Віддаючись відлунням, ці звуки розповсюджувалися лісом, навіть те, як тріснула під ногою Віктора палка, було надто гучним. Зупинившись, чоловік вдихнув повні груди свіжого повітря мішаного лісу, шатен із задоволенням підставив лице до весняних промінчиків сонця. Мельком його очі бурштинового кольору помітили рух. Пригнувшись, він почав крастися в тому напрямку. І тільки наблизився, вже майже дійшов туди, де завмерла лісова істота, як із його кишені голосно задзвонив рингтон. Враз якась тварина злякалася і чимдуж побігла подалі. Невдоволено цикнувши, він узяв слухавку.

— Сподіваюся, ти мені дзвониш не просто так, — він став чекати.

— Ах ти, як завжди не в гуморі, мій милий.

— Припини так до мене звертатися. У нашому контракті чітко прописано: якщо одна зі сторін домагатиметься іншу, угода стає недійсною.

— Та боже, я ж просто… ай, ну й гаразд. Якщо хочеш сухо й по-діловому, то слухай. Твій батько найняв двох хакерів, щоб вони незалежно один від одного пройшлися по твоїх даних. Завдяки нашій плідній співпраці я урізала всі можливі витоки інформації завчасно. Дзвоню, щоб ти мене похвалив.

— Що саме вони шукали?

— Все, і особливо шукали твої закордонні рахунки. Якби я завчасно не стерла всі ті сліди, що мені допомогли про все дізнатися, то один із тих найнятих хакерів щось би та нарив. Навіть стало цікаво, що за умілець робив майже все те, що й я. І виявилося — це мій прямий конкурент. Та нічого, я йому залишила деякі подаруночки. Сподіваюся, йому сподобається перешивати свою програму, бо по-іншому всі дані підуть до поліції, — задоволено захихотіла у слухавку.

— Чому я повинен тебе хвалити, якщо ти зробила те, що від тебе й вимагалося?

— Сухар, — і кинула слухавку.

— Тобто ти, тату, вже не сидиш склавши руки і копаєш під мене. Що ж, не хвилюйся, тепер тобі буде зовсім не до цього, — і пішов із кровожерливою посмішкою далі по лісу.