Спочатку:
На сторінку книги
Аліса
Чотири місяців потому.
— Он ти де!
Я обернулася на звук голосу і мимоволі усміхнулася.
— Ти шукав мене? — спитала я здивовано й відклала новеньку книжку, яку нещодавно почала читати.
Давид не поспішаючи, ніби весь час світу належав йому, підійшов до мене та притягнув у свої обійми. Я притулилася до його грудей, вдихаючи знайомий запах.
— Насправді, так. У мене є дещо для тебе.
Я, сповнена інтриги, відхилилася, щоб глянути йому в обличчя. Його профіль, як завжди, виглядав незворушно. Тому я не могла прочитати бодай щось, що допомогло б мені дізнатися, що він від мене приховує.
— Що ти задумав?
Я підозріло примружила очі та хитнула головою.
— Це сюрприз, — просто відповів він, чим ще більше зацікавив мене.
Давид потягнувся до кишені, і в його руці з’явилася пов’язка. Я сковтнула в передчутті чогось невідомого.
— Дозволиш зав’язати тобі очі?
Я без вагань кивнула і помітила, як кутик його губ задоволено піднявся. Заплющила очі, дозволяючи йому занурити мене у цілковиту темряву. Давид узяв мене за руку, і я, вчепившись за неї, рушила за ним. Моє серце невпинно билося, коли ми йшли в невідомому для мене напрямку. Я прислухалася до звуків, але єдине, що було чути, — це наші кроки і моє серцебиття, яке віддавало у вухах.
Давид зупинився, і я затамувала подих.
— Ми прийшли? — поцікавилася я.
— Ти страшенно нетерпляча, Алісо, — пробурмотів він, і я була певна, що в цей момент він безпорадно похитав головою.
Я захихотіла, а за мить почула рипіння дверей. Давид легенько підштовхнув мене долонею, спонукаючи пройти вперед. Теплий вітерець торкнувся моєї оголеної шкіри, і я збагнула, що ми вийшли з будинку.
Тіло пройняло приємне тепло, коли його подих торкнувся моєї шиї. Пальці Давида торкнулися потилиці, і за мить пов’язка спала.
Я часто закліпала, щоб позбутися напруги в очах. Зір прояснився, і я здивовано розтулила рота. Мої очі засяяли неприродним для них світлом, а губи мимоволі розплилися в усмішці.
— Коли я виходив надвір, помітив, що сьогодні досить чисте небо для споглядання зірок, — пояснив Давид. — Тому подумав, що тобі сподобається.
Я приголомшено повернула до нього голову.
— Давиде, це найкрасивіше, що я коли-небудь бачила! — захоплено вигукнула я.
— Тоді… — протягнув він, — проходь. У нас ціла ніч попереду.
Я ступила трохи далі на терасу й зупинилася біля місця, яке Давид облаштував для милування нічним небом. Купа ковдр та подушок були приготовані для нашого ночівлі.
Давид ліг поруч та обійняв мене за плечі, спершу поцілувавши в маківку.
Я зосередила погляд перед собою, розглядаючи зорі, якими було всіяне небо.
— Отам видно Малу Ведмедицю! — Я вказала пальцем на сузір’я.
Давид простежив за моїм поглядом.
— Красиво, — тихо мовив чоловік.
— Твоя черга, — прошепотіла я йому.
Давид на мить замислився, а тоді вказав на зовсім невідоме мені скупчення зірок.
— Це Оріон.
Наша гра з пошуку сузір’їв продовжилася, і ми невпинно вишукували поглядом нові вогники на нічному небі. Давид виявився ще тим гівнюком, адже навіть тут дивував своїми знаннями з астрономії. Я справді не знала й половини тих сузір’їв, які він перелічував. Мої знання виявилися мізерними порівняно з його.
— Коли я жила у своїй квартирі, то ніколи не помічала такого неба, — з легким розчаруванням мовила я.
Я краєм ока глянула на Давида.
— У тебе просто не було тераси.
— У мене справді її не було, — підтвердила я. — Але там я почувалася комфортно та затишно.
— Мені все одно не подобається твоя квартира, — пробурмотів він, насупившись.
Я розсміялася, а потім знову зосередила погляд на небі.
— Господи! — Я хутко сіла. — Ти це бачив?
Просто перед моїми очима впала зірка, і я чітко це зафіксувала. Проте не була впевнена, що Давид у цей момент дивився на небо.
— Ага, — підтвердив він. — Я навіть встиг загадати бажання.
— Справді? — здивувалася я. — І яке ж?
— Твоє "так".
Я кілька секунд кліпала, намагаючись усвідомити почуте, а моє серце пропустило удар.
Я не була певна, що саме він мав на увазі. Але за мить мене наздогнало усвідомлення, коли я побачила в його руках оксамитову коробочку.
— Знаю, у нас було багато подій. Багато речей, яким я не міг запобігти. Але зараз я хочу, щоб наша історія почалася правильно. Ти зробила чимало для того, щоб я зрозумів: моє життя було одноманітним. Тепер воно заграло барвами. І я хочу, щоб так тривало завжди. Тож… — Він підвівся й зупинився біля мене, стаючи на одне коліно. — Алісо, ти вийдеш за мене заміж?
Мої губи мимоволі розпливлися в неймовірно широкій усмішці, а очі наповнилися сльозами.
— Так, — прошепотіла я, а потім повторила вже голосніше: — Так!
Сльози щастя покотилися моїм обличчям, і я навіть не намагалася їх витерти. Одразу підхопилася на ноги й кинулася Давидові на шию, палко цілуючи його в губи.
— У тебе є останній шанс відмовитися, бо інакше ти вже ніколи мене не позбудешся, — попередив він, витягуючи каблучку.
— Ніколи.
Я простягнула йому тремтячу руку, і він обережно одягнув прикрасу на безіменний палець. Цього разу каблучка не була такою кричущою, але все одно виглядала витончено й коштовно.
Моє обличчя засяяло, коли Давид поцілував мою долоню, перш ніж відпустити. А наступної миті я скрикнула, відчувши, як мої ноги відірвалися від землі. Я сильніше вчепилася за Давидові плечі, щоб не впасти, коли він закружляв мене на руках. Тепле нічне повітря наповнилося моїм щасливим вереском.
Я почувалася щасливою.
Щасливою його нареченою.
