Спочатку:
На сторінку книги
Аліса
— Звідки це?
Я здивовано насупилася, глянувши на свій робочий стіл, де стояв розкішний букет ніжно-рожевих півоній. Мене миттєво охопила цікавість, адже раніше я отримувала квіти хіба що на день народження. А ці були неймовірно красивими: великі, пишні бутони визирали з-під обгортки, яка за тоном була трохи темнішою за самі пелюстки. На мить у голові навіть майнула безглузда думка, ніби я не заслуговую на таку красу, але я відразу відігнала її.
— Цікаво, від кого це? — Олин голос звучав нетерпляче й дуже захоплено.
Я підійшла ближче й почала уважно оглядати обгортку, сподіваючись знайти бодай якусь записку. Якщо здалеку букет здавався цілком звичайним, то коли я взяла його в руки, здивувалася від того, яким він був об’ємним і важким.
— Макаре, ти бачив, хто це приніс? — гукнула Оля колезі, кивнувши на квіти.
Хлопець, який якраз проходив повз нас, на мить зупинився.
— Кур’єр уранці залишив, — кинув він і пішов далі у своїх справах.
— Не густо, — пробурмотіла подруга.
— Згодна.
Покрутивши пакування, я все ж помітила крихітний білий конвертик, прикріплений до стрічки. Розгорнувши картку, я за секунду зрозуміла, від кого цей сюрприз. Мої губи мимоволі розпливлися в щасливій усмішці.
— У твого таємного шанувальника непоганий смак, — зробила висновок Оля.
— Так, — погодилася я і ледве чутно додала: — Дуже хороший смак.
— Їх треба терміново поставити у воду. Маєш вазу?
— Ем… З цим можуть бути проблеми.
— Я зараз піду подивлюся, може, у когось завалялася.
Вона швидко зникла, залишаючи мене наодинці з моїми думками. Сьогоднішній ранок почався абсолютно неочікувано, але приніс стільки теплих емоцій. Я ще раз подивилася на півонії, а потім піднесла їх до обличчя й глибоко вдихнула цей солодкий, тонкий аромат.
На диво, Оля повернулася досить швидко й не з порожніми руками, що мене неабияк потішило. Набравши у знайдену вазу прохолодної води, я обережно поставила туди свій скарб.
Протягом усього дня я раз у раз косилася на букет. І під словом «раз у раз» я маю на увазі — кожні п’ять хвилин. Дивно, як насправді мало потрібно людині для щирого щастя.
— Скасуй усі зустрічі на сьогодні! — крикнув Влад, стрімко вилітаючи з кабінету.
Від несподіванки я мало не підстрибнула на стільці. Уперше бачила його таким: на обличчі застигла суміш люті та явного занепокоєння. Я знала про нього небагато — лише те, що він живе сам у величезному пентхаусі. Дізналася про це випадково, коли якось привозила йому смокінг із хімчистки.
— Гаразд, — відповіла я навздогін, але він навряд чи встиг почути.
Знесилено відкинувшись на спинку крісла, я сховала обличчя в долонях.
Раптом мене пробрало дивне відчуття чиєїсь присутності. Я повільно опустила руки, відкриваючи обличчя. Давид стояв навпроти мого столу в тій самій строгій позі безкомпромісного власника компанії. Проте тепер я точно знала: він далеко не такий суворий, яким здається на перший погляд.
Я всміхнулася йому й підсунулася ближче до краю стільця.
— І довго ти тут стоїш? — мій тон був легким і безтурботним, хоча серце калатало так, ніби я щойно пробігла крос.
— Достатньо, щоб побачити, як ти байдикуєш на робочому місці.
Я різко кинула на нього вдаваного роздратований погляд.
— Я не ледарюю! — обурилася я. — І взагалі, зараз обідня перерва.
— Я пожартував, — уже значно м'якше сказав він.
— Тоді в тебе кепсько з почуттям гумору, — буркнула я, ображено схрестивши руки на грудях.
— Знаю і готовий спокутувати це смачним обідом.
Його пропозиція застала мене зненацька. І саме тієї миті мій живіт зрадницьки й гучно забурчав. Я була ладна провалитися крізь землю від сорому, відчуваючи, як гаряча кров приливає до щік, забарвлюючи їх у яскраво-червоний колір.
— Я почув відповідь, — сказав Давид і кутик його губ на мить сіпнувся вгору в ледь помітній усмішці.
Коли я підвелася й підійшла до нього, він кивнув на букет:
— Вони пасують тобі. Такі ж ніжні, як і ти.
— Це мої улюблені квіти, — відповіла я, коли наші погляди зустрілися. — Звідки ти дізнався?
— Не дізнавався. Щойно побачив їх, одразу зрозумів, що вони твої. Називай це шостим чуттям чи чим завгодно.
— Я не знаю, як тобі це вдається, але ти просто зобов'язаний мене цього навчити, — абсолютно серйозним тоном заявила я.
Він опустив погляд, а потім ледве чутно засміявся й похитав головою. Мої слова його щиро повеселили.
— Може підемо?
— Ходімо, бо я справді дуже зголодніла, — сказала я і попрямувала за ним.
У мене мало очі на лоб не полізли, коли ми переступили поріг його кабінету, і я побачила, скільки там було їжі. Я шоковано повернулася до Давида. Чоловік якраз замикав за нами двері — напевно, для того, щоб ніхто не наважився нас потурбувати.
— Ти що, пограбував ресторан? — весело запитала я. На столі справді красувалася неймовірна кількість страв. Занадто багато як для двох.
Я злегка закинула голову, щоб краще бачити його обличчя, коли він зупинився впритул навпроти мене.
— Ні, просто замовив кілька різних сетів.
— Ти, мабуть, жартуєш. Це ж величезні порції, — мовила я, знову поглянувши на стіл.
— Я не був упевнений, що саме ти любиш, — знизав плечима Давид.
— Тобто тут ти вирішив не покладатися на своє шосте чуття? — спробувала піддражнити його я.
— Саме так.
Я раптом завмерла, а подих перехопило, коли Давид простягнув руку й обережно заправив пасмо мені за вухо. Мені шалено подобалися його дотики. Вони щоразу змушували тремтіти все тіло, а в животі злітав цілий табун метеликів.
Він пильно вдивлявся в мої очі, а тоді спокійно промовив:
— Давай для початку поїмо, а вже потім продовжимо розмову.
— Так, давай, — погодилася я.
Він опустив долоню мені на поперек, м'яко підштовхуючи вперед. Оглядаючи стіл, я важко ковтнула слину. Страви мали неймовірно апетитний вигляд, а розкішний аромат це лише підтверджував.
Опустившись на стілець, я простежила за рухами Давида й так само розстелила на колінах тканинну серветку. Протягом усього обіду я раз у раз ніяковіла під його пильними, палкими поглядами. Навіть не уявляю, як зможу до цього звикнути.
— Я тобі так і не подякувала за букет, — заговорила я, обережно витираючи кутики губ.
Обід і справді виявився божественним. Давно я не їла з таким апетитом, а компанія Давида робила цей момент ще кращим. Особливо мені припала до душі карбонара — це було кохання з першої виделки, і без жодних перебільшень.
— Ну, ти вже це зробила, — Давид сперся ліктями на стіл, так само закінчивши обід.
— Як це? — здивовано запитала я, хоча його слова мене щиро веселили.
— Ти не відмовила мені, — промовив він, легко схиливши голову вбік.
Я тихо засміялася й хитнула головою.
— Це не рахується!
— То як саме ти хочеш мені віддячити? — запитав він, піднявши одну брову.
На мить я замислилася.
— Навіть не знаю… — кокетливо протягнула я, а тоді підвелася зі стільця. — Може, ось так?
Він уважно стежив за кожним моїм рухом, і від цього пильного погляду я відчула приплив дивної впевненості. Давид навіть не моргнув, коли я сміливо влаштувалася у нього на колінах. Я невимушено закинула руки йому на плечі, а тоді подалася вперед і ніжно поцілувала в щоку. Мені здалося, це виглядало ненав’язливо, але цілком достатньо для подяки.
— Не надто переконливо як на подяку, — зауважив він, опустивши долоню мені на коліно.
Я ледве стрималася, щоб не закотити очі, а тоді чмокнула його знову, але вже з іншого боку.
— Я можу розраховувати на щось більше, ніж щока?
— Тобі взагалі пощастило, що я не вирішила поцілувати тебе в чоло, — примружила очі я.
— Боже збав! Моя бабуся завжди так робила, коли я приїжджав до неї в гості.
Я тихо захихотіла від того, як кумедно скривилося його обличчя. Схоже, цей спогад його не надто тішив.
— Насправді я хотіла в тебе дещо запитати, — промовила я вже трохи схвильованіше. — Або, якщо точніше, попросити.
— Я слухаю.
— Цього тижня у моєї подруги відбудеться показ моди, — почала я, ніяково перебираючи пальцями його комірець. — І я дуже хотіла б, щоб ти пішов зі мною. Якщо, звісно, ти вільний.
— Для тебе я завжди вільний, — м'яко промовив він, заспокійливо погладжуючи моє стегно. — Скажи, коли саме, і я звільню цей день у графіку.
— Гаразд.
Я тихо зітхнула й розслаблено поклала голову йому на плече. Мені було неймовірно добре поруч із ним. Я розуміла, що попереду на нас чекає багато всього — як хорошого, так і не дуже. Але вперше в житті я відчула дивовижну, ще абсолютно незнану мені легкість.
