Раді Вас бачити!

Аліса

Минуло два дні, а слова Давида досі мене не полишали. Весь цей час я щосили намагалася уникати його. В офісі це не було проблемою, а от у будинку виявилося куди важче. Тому більшу частину вечорів я просто сиділа, замкнувшись у своїй кімнаті.

Насправді я злилася навіть не на нього, а більше на саму себе.

— Цього тижня в центрі відкрився новий бар, — почала Оля, дожовуючи салат. — Чула, що там роблять дуже класний «Апероль». Може, сходимо сьогодні?

— Я не хочу, — відповіла я, втупившись поглядом у тарілку.

Я не з’їла ні шматка зі свого обіду — апетиту не було взагалі.

— Ну будь ласка… Мені справді немає з ким піти! — Оля показово надула губи й подивилася на мене благально.

Раптом мені здалося, що це непогана ідея. Подумала, що бодай так зможу на деякий час викинути Давида з голови й трохи розслабитися.

— Вмовила, — я здалася й примирливо підняла руки вгору. — Я піду з тобою.

— Обожнюю тебе! — вигукнула вона, широко усміхнувшись.

Я підвелася зі стільця, забираючи свій недоторканий обід.

— Ти куди? — Оля здивовано провела мене поглядом. — Ти ж нічого не з’їла.

— Я не голодна, — кинула я наостанок, залишаючи їдальню.

Проте в голову знову полізли спогади про підслухану розмову:

— Щойно термін договору спливе, я більше не хочу бачити її в нашій компанії...

Якою ж дурною я була, що повірила в його хороші наміри. З іншого боку, можливо, він мав рацію. Коли наш договір закінчиться, мені, найімовірніше, доведеться звільнитися. Було б щонайменше дивно працювати під керівництвом свого колишнього фальшивого нареченого.

Я змусила себе витрусити ці думки з голови лише тоді, коли ми опинилися біля дверей бару. Як для нового закладу, тут було повно людей. Пройшовши всередину, Оля міцно схопила мене за руку й потягнула до барної стійки.

З огляду на все, це був звичайний бар із красивим інтер'єром та величезною стіною алкоголю позаду бармена.

— Вітаю. Нам два джин-тоніки, — сказала Оля, мило усміхаючись хлопцеві за стійкою.

Він криво усміхнувся їй у відповідь.

— Для таких красивих дам зроблю поза чергою, — видав бармен, протираючи склянку.

Я потягнулася до напою, який досить швидко з’явився переді мною, і зробила добрячий ковток. Одразу ж скривилася від того, як міцний алкоголь обпік горло.

— Налий ще!

Я рішуче поставила на стійку порожній посуд. Бармен без зайвих питань оновив мені склянку.

— У мене теж пусто, — додала Оля і навіщось підняла свій келих у повітря.

Раптом я здригнулася, відчувши чиюсь долоню на своєму плечі. Повернувшись, побачила перед собою білявого хлопця. Він примостився на вільний стілець поруч зі мною і промовив:

— Перепрошую, не хотів тебе лякати.

Я примружила очі, судомно пригадуючи, де ж могла його бачити.

— Не пригадуєш, — він розчаровано опустив голову.

— Ні, — я грайливо хитнула головою, даючи йому шанс підказати.

— Давай я тобі нагадаю. Ти виходила з ліфта й мало не врізалася в мене.

Я здивовано округлила очі. Він — той самий чоловік, через якого Давид свого часу накинувся на мене зі своїми безглуздими претензіями!

— Згадала, — промовила я, і на його обличчі миттєво з'явилася щира усмішка. — До речі, я Аліса.

Я приязно простягнула йому руку.

— Красиве ім'я… А мене звати Святослав. Але друзі кличуть мене просто Свят, тож ти теж можеш.

Він ніжно перехопив і потиснув мою долоню.

— А мене Оля! — Нахилившись уперед, подруга стримано помахала рукою.

— Дуже приємно, — відповів Свят, ледь усміхнувшись їй.

— Ми сьогодні вирішили трохи розслабитися, — сказала я, спершись ліктем на дерев'яну стійку. — Приєднуйся.

— Перепрошую, — він змахнув рукою, привертаючи увагу хлопця за стійкою. — Мені віскі з льодом, а дівчатам повтори напої — усе за мій рахунок.

Я шоковано витріщилася на нього. Свят виявився зовсім іншим, ніж Давид — легким і відкритим. Я не відчувала до нього нічого романтичного, але він точно став би непоганим другом.

За веселими розмовами я й не помітила, як перекинула в себе близько п’яти шотів, а наостанок примудрилася полірувати це все величезним келихом «Аперолю». Голова вже приємно й небезпечно оберталася.

— У тебе телефон просто не замовкає, — скривилася Оля, киваючи на мою сумочку.

Поглянувши на екран, я миттєво напружилася. Від Давида було вже три пропущені дзвінки. Дивно, як я примудрилася їх не почути… У голові немилосердно дзвеніло від шаленої кількості алкоголю, який щосили гуляв моїми венами.

— Я не хочу з ним розмовляти, — буркнула я, маючи нестримне бажання викинути слухавку якомога далі. Він заважав мені розслаблятися! Хоча ні… Я висловлю йому все прямо в обличчя.

Навіть не помітивши, як натиснула кнопку виклику, я приклала слухавку до вуха й миттєво почула його розлючений голос:

— Де ти?

Я аж відсунула телефон, бо не встигла почути навіть першого гудка. Він що, тримав мобільний у руках і буквально секунди рахував, чекаючи на мій дзвінок?

— Я розважаюся. А ти мені заважаєш! — Я грізно ткнула пальцем у повітря, ніби Давид стояв прямо переді мною.

— Дай відповідь на моє запитання! — прогарчав він у трубку так, що мене пересмикнуло.

— Ти безжальний лицемір, — випалила я й різко скинула виклик.

Не минуло й кількох секунд, як мобільний задзвонив уже в Олі.

— Номер приховано, — прошепотіла подруга й поспіхом піднялася зі свого місця. — Я на хвилинку відійду.

Коли вона повернулася, вигляд у неї був геть не веселий.

— Тобі це не сподобається, але Давид уже їде сюди.

— Що?! — скрикнула я на весь бар. — Ти сказала йому, де ми?!

— У мене просто не було іншого вибору, — Оля винувато розвела руками. — Він погрожував мені негайним звільненням!

Я гірко всміхнулася. Справді, я б неабияк здивувалася, якби він обійшовсь без своїх фірмових шантажів.

— Гаразд, — втомлено видихнула я. — Схоже, наш вечір добігає кінця.

Давид

Бар.

Клятий бар.

Я намагався додзвонитися до неї сім разів, чотири з яких одразу переправлялися на голосову пошту. Останні кілька днів вона мене відверто уникала. Я помічав це щоразу, коли повертався додому.

Коли на екрані мобільного нарешті з’явилося її ім’я, я миттєво зняв трубку. Проте аж ніяк не очікував від неї такої зухвалості та грубості. За надто гучним голосом та дещо змазаною, нечіткою вимовою я одразу зрозумів, що вона добряче п’яна.

Щойно я забігаю до бару «Цунамі», мій погляд миттєво вихоплює дівчину із золотавим волоссям, яка сидить біля стійки. Вона ніби інтуїтивно відчула мою присутність, бо підняла голову саме тієї миті, коли я був за кілька метрів від неї.

— О, а ось і прийшов мій добродушний наречений! — гучно оголосила вона бармену.

— Ходімо. Тобі потрібно проспатися, — відрізав я, намагаючись зберігати спокій.

— Чому ти такий нудний? — Аліса глянула на мене затуманеним, важким поглядом. — І взагалі… перестань мені постійно наказувати!

Вона насилу піднялася зі стільця, мимохідь попрощавшись із барменом. Я рушив слідом, готовий щомиті її підстрахувати.

Коли вона сильно похитнулася, я встиг вчасно перехопити її за передпліччя. Спроста проігнорував те, як моє серце пропустило кілька ударів від цього короткого дотику.

— Не чіпай мене! Я сама! — обурено закричала вона на весь майданчик. Намагаючись вирвати руку з моєї хватки, вона не втримала рівновагу й таки впала на підлогу.

Мене не на жарт бентежила її раптова ворожість. Я гадки не мав, чому вона так поводиться, але обов'язково про це дізнаюся.

Аліса скривилася й роздратовано підвелася на ноги. Весь цей її бунт мене навіть почав трохи забавляти.

Усю дорогу додому в машині панувала суцільна, тиснуча тиша. Аліса практично одразу заснула, безсило схиливши голову набік.

Відстебнувши пасок безпеки, я обережно просунув руки й підняв її тендітне тіло. Аліса сонно потерла очі.

— Це вже стає звичкою, — ледь чутно пробурмотіла вона.

Я не виказав жодних емоцій і поніс її до будинку.

— Я не проти.

— Тобі не обов'язково вдавати турботливого чоловіка, бо цим ти лише робиш мені боляче, — вона сумно усміхнулася. — Спершу я подумала, що ти не такий бездушний, як усі кажуть.

— Усі кажуть... — механічно повторив я.

— Так. Тебе всі бояться.

— Он як. А ти?

— Спочатку теж трохи боялася, — промурмотіла вона.

Після кількох секунд тиші Аліса тихо додала:

— Я чула твою розмову.

Я насупився, не розуміючи, що саме вона могла підслухати. Проте інтуїція підказувала: це щось дуже важливе.

— Яку ще розмову?

— У лікарні. Ти сказав, що не хочеш більше мене бачити й звільниш, щойно закінчиться дія договору.

Тепер усе стало на свої місця. Ось чому вона так поводилася — вона просто образилася.

— З чого ти взяла, що я говорив про тебе?

— Ну... — Аліса опустила голову, ховаючи розгублений погляд. — Між нами є угода, і я подумала...

— Тобі не варто хвилюватися, бо це стосувалося зовсім не тебе. У нас був контракт з однією молодою компанією, але вони неналежно виконували свою частину домовленостей. Ми плануємо припинити з ними будь-яку співпрацю, і щойно договір закінчиться, підпишемо новий — з іншими, більш відповідальними партнерами. Тому викинь цю дурницю з голови.

Я не став вдаватися в деталі й розповідати, що їхня довірена особа відверто фліртувала зі мною і натякала, що не проти провести разом ніч. Терпіти таке зухвальство я не збирався, тому й зажадав, щоб ця жінка більше ніколи не з’являлася мені на очі, поки я особисто її не випровадив.

В її очах я побачив щирий подив.

— Справді?

— Ти мені не віриш?

— Пробач за мою поведінку, — пригнічено додала вона.

— Ти могла просто запитати, а не уникати мене два дні.

Відчинивши двері її спальні, я відсунув ковдру й обережно опустив Алісу на ліжко. Вона втомлено притиснулася до подушки, заплющивши очі.

— Тобі потрібно перевдягнутися, — зауважив я, розчиняючи її шафу.

Діставши простору футболку й легкі шорти, я допоміг їй зняти вечірнє вбрання. Намагався не дивитися на її бездоганне, підтягнуте тіло й закінчити з цим якнайшвидше. Покінчивши зі справою, я вже збирався піти до себе, але мене зупинив її тихий голос:

— Залишся зі мною, — прошепотіла вона, міцно схопивши мене за руку.

Мені зовсім не подобалася ця ідея і ті думки, що миттєво спалахнули в голові. Але я все ж зняв піджак і обережно ліг поруч. Аліса одразу ж довірливо поклала голову мені на груди. Її аромат здавався таким ніжним і затишним.

Щойно вона міцно заснула, я спробував якомога тихіше виплутатися з її обіймів. Востаннє глянув на її мирне, занурене в сон обличчя, після чого тихо зачинив за собою двері.