Спочатку:
На сторінку книги
Аліса
Напруга з кожною секундою ставала ще сильнішою, коли Давид рухався в наш бік. Я важко зглитнула, помічаючи його розлючений погляд, прикутий до мого плеча. Рука Домініка все ще торкалася мене, та я, швидко оговтавшись, відсахнулася й скинула її, наче ошпарена.
— Вже не залишилося дівчат у місті, з якими ти не переспав, тож перейшов на зайнятих? — прошипів Давид, люто дивлячись на Домініка.
Він підійшов упритул і по-власницькому притягнув мене до себе. Його долоня міцно стиснула мою талію, проте не завдала болю.
— Не говори дурниць! — голосно скрикнула я.
Зараз він поводився як до біса ревнивий бовдур. Я спробувала скинути його руку, але він лише притиснув мене сильніше. Я розсерджено глянула на нього, навіть не намагаючись приховати свого невдоволення.
— Комусь треба охолонути, — нарешті озвався Домінік і зробив плавний крок уперед. — Гаразд, твої безглузді звинувачення на свою адресу я можу стерпіти й пропустити повз вуха. Але ти водночас звинувачуєш і її. Хіба ти зовсім не довіряєш своїй дівчині? Мені щиро шкода, що вона дісталася такому кретинові, як ти!
— Стули пельку, — загрозливо кинув Давид, і я помітила, як шаленим вогнем спалахнули його очі, — поки твій рот ще функціонує. Бо інакше…
— Ти здатний лише на погрози, — перебив його Домінік.
У цю мить я відчула, як пальці на моїй талії починають розтискатися. Я миттєво накрила своєю рукою його долоню, не даючи йому забрати її. Я панічно боялася, що він зараз кинеться в бійку й ударить його.
— У мене немає найменшого бажання залишатися тут, — впевнено продовжив Домінік. — Я прийду тоді, коли твої мізки стануть на місце, бо зараз ти явно не при собі.
Домінік зі співчуттям глянув на мене, а тоді перевів погляд на мого супутника. Похитавши головою, він розвернувся й пішов геть.
Давид проводжав Домініка похмурим поглядом, поки той не зник за воротами. Щойно це сталося, чоловік різко відпустив мене, обійшов й зайшов до маєтку. Мої груди буквально розривало від надлишку емоцій. Я поспішила слідом, намагаючись наздогнати його.
У моїй голові досі не вкладалося все те, що щойно відбулося.
Я просто зобов'язана була змусити його все пояснити.
Давид
Моя точка кипіння досягла максимуму, коли я побачив те непорозуміння, яке торкалося моєї дівчини. Він не мав права торкатись її. Всі права в мене. Можливо, звучало занадто егоїстично, але я був її хлопцем, і мав право так вважати.
— Зачекай! — гукнула Аліса.
Я зупинився біля кабінету, саме відмикаючи двері ключем.
— Ти просто зобов'язаний пояснити свою поведінку! — обурено кинула Аліса за моєю спиною.
Я різко розвернувся й перевів на неї похмурий погляд. Мені ще ніколи не доводилося бачити її такою розлюченою. Її груди важко здіймалися, а кулаки були міцно стиснуті. Вона гордо підняла підборіддя, упевнено заглядаючи мені в очі.
Викриття нашого договору вдарило по мені значно сильніше, ніж я готовий був визнати. І зараз я не мав жодного бажання з'ясовувати ще й це.
— У мене немає пояснень, — сухо відрізав я, штовхаючи двері. — Йому не варто було торкатися тебе. І підходити так близько — теж.
Я зайшов до кабінету й опустився в крісло. Щосили намагався здаватися байдужим і розслабленим, хоча кожен міліметр мого тіла все ще бринів від напруги. Аліса залетіла слідом і з гуркотом зачинила за собою двері.
— Ти взагалі при своєму розумі, щоб ревнувати мене до власного друга?! — закричала вона, зупиняючись прямо навпроти мого столу.
Я відкинувся на спинку крісла, пильно дивлячись їй в очі.
— Сьогодні він друг, а завтра — ніхто. Це життя.
Домінік ні разу не давав приводу сумніватися в нашій дружбі, але зараз мною керував суцільний, засліплювальний гнів.
— Прозвучало як рідкісна дурниця! — обурено випалила вона.
— А що ти хотіла почути? — запитав я, звівши брови. — Що я вибачусь? Я не вибачатимусь. В мене зараз занадто багато справ, щоб витрати час на якісь вибачення.
— Я хотіла почути, що тобі соромно за твою поведінку, — твердо сказала вона. — Але очевидно, що цього не буде! Ти завжди зайнятий, і я справді намагалась тебе зрозуміти. Але це не можливо.
Вона пригнічено схилила голову й розчаровано похитала нею. Коли Аліса знову подивилася на мене, її очі були наповнені нестерпним болем та нерозумінням.
— Я чекала на тебе, — зізналася вона. — Чекала, що ти все розповіси мені, відкриєшся. Мені також боляче через те, що сталося. Але я не замикаюся в собі, чуєш? А ти замкнувся, — вона обняла себе руками й відвернулася, уникаючи мого погляду. — Я без упину чекала на тебе відтоді, як ти залишив мене в тій машині. Я навіть приїжджала до офісу, сподіваючись спіймати твій погляд бодай на секунду. Але твоя асистентка мене не пустила. Я розуміла, що в тебе купа роботи, тому відчайдушно мріяла зустріти тебе тут, удома. — Її погляд знову повернувся до мене, і вона гірко усміхнулася. У мене всередині все болісно стиснулося. — Я не скаржуся. Але побачити тебе таким розлюченим, коли для цього не було жодних причин… Домінік просто підтримав мене. Хоча на його місці мав бути ти.
Її слова були просочені такою глибокою образою та розпачем, що, хоч як я намагався цього не визнавати, вони боляче поранили моє серце — те саме серце, яке колись ожило саме завдяки їй.
— Мені взагалі не варто було втягувати тебе в усе це, — важко зітхнув я й похитав головою.
Аліса злегка затремтіла й міцно вчепилася пальцями в тканину своєї кофти. Вона розтулила губи, і з її грудей вирвався схвильований, уривчастий подих.
— Ти… ти шкодуєш про той день, коли запропонував мені стати твоєю фальшивою нареченою? — тихо запитала вона.
Аліса щосили намагалася триматися впевнено, але я вловив ледь помітне тремтіння в її голосі. Я не хотів, щоб між нами знову була брехня, але й сказати правду вголос зараз просто не міг. Тому вичавив із себе єдине:
— Будь ласка, йди, — пригнічено попросив я.
Вона застигла на місці, а тоді спробувала зробити крок мені назустріч. У мене всередині усе ніби горіло, гарячий попіл розсипався і не давав зробити ковток повітря. Я буквально задихався.
— Залиш мене самого! — прогарчав я і в ту ж секунду прокляв себе за цю грубість.
Вона здригнулася від мого крику, і я побачив, як у її очах заблищали сльози. Аліса розвернулася й стрімко вийшла з кабінету.
Я почувався останнім покидьком, коли дозволив Алісі піти. Вона ж була ні в чому не винна, а я дозволив своєму гніву зірватися на ній. Обіцяв, що її це аж ніяк не зачепить, коли вся правда випливе назовні, а вийшло так, що вона постраждала найбільше. Від мене.
І я, напевно, ніколи собі не пробачу, якщо втрачу єдине кохання свого життя…
Уранці я прокинувся від настирливого рингтона мобільного. Я примружив очі та втомлено потер їх пальцями. Через дику перевтому я, мабуть, просто вимкнувся серед ночі. Знав, що організм не скаже мені за це «дякую», але справ зараз занадто багато. Я глянув на стіл, на якому, очевидно, і заснув прямо на стопці документів. Рука потягнулася до телефона, який усе ще продовжував дзвонити, і я відповів на виклик.
— Давиде, нам треба негайно щось із цим робити, — голосно сказав Влад.
— Я цим і займався всю ніч, — хрипко пробурмотів я. — Тобі вдалося переконати Захарова не розривати контракт?
— Глянь на пошту, — раптом серйозно промовив він.
Я насупився, але все ж відкрив ноутбук і помітив нове повідомлення з посиланням. Клацнувши по ньому мишкою, я дочекався, поки сторінка завантажиться. Під час читання мене миттєво захлиснули дві емоції — гнів та страх.
— Хто? — прошипів я, ледь не ламаючи слухавку в кулаку.
— Це найцікавіше. Прогорни до самого кінця.
Крила мого носа розлючено роздулися, а тіло напружилося, коли я побачив занадто знайоме ім’я. Це було занадто очевидно.
— Що робитимемо? — запитав Влад. — Аліса знає?
— Очевидно, що ні, — буркнув я.
А потім втомлено потер перенісся. Я не бачив її після нашої напруженої розмови й не знав напевно, де вона. Але мені точно потрібно було вибачитися перед нею за свою огидну поведінку та за ті слова, які я зопалу наговорив. Я схопився з крісла та помчав до спальні. Сподівався побачити її там, але ліжко було порожнім. Потім забіг у гостьову кімнату, де вона мешкала раніше. Її там теж не було.
— Де ж ти, — прошепотів я сам до себе й на мить заплющив очі.
Коли я розплющив їх, мій погляд зачепився за тумбочку, на якій виблискував якийсь маленький предмет. Підійшовши ближче, я впізнав у ньому каблучку. Ту саму каблучку, яку вона носила, будучи моєю фіктивною нареченою.
Я покрутив її у руці, згадуючи той момент, коли вперше показав її Алісі. Якими великими, здивованими очами вона тоді дивилася на неї. Як витончено вона сиділа на її безіменному пальці, ніби була виготовлена саме для неї.
З усієї сили я жбурнув каблучку в стіну, і вона з брязкотом покотилася по підлозі. Це я винен у тому, що вона пішла. І я поверну її назад.
Але спершу мені потрібно провчити декого.
