Спочатку:
На сторінку книги
Я з просоння потягнулася рукою до телефону, щоб глянути на час. Було так страшенно зручно на цьому ліжку, що я не хотіла вставати. В мене ще було десять хвилин, тому я заховалася обличчям в шовкову наволочку, небажаючи підійматися.
Зазвичай я погано сплю на новому місці. Але минулої ночі я спала, як убита. Коли це все закінчиться, мені буде сумно розлучатися з цим ліжком. А ці подушки…
Я протерла очі та підвелася у сидяче положення. Хоч всією душею не хотіла цього, але таки звелася на ноги та підійшла до вікна. Розсунувши штори, я подалася до ванної. Це так зручно, коли є своя власна ванна. Прийнявши душ, я висушила й уклала волосся, зробила легенький макіяж і, одягнувшись, зійшла вниз. Я очікувала побачити Давида на кухні або в їдальні, але його ніде не було видно. Здається, він вже поїхав.
Коли я підійшла до столу, то помітила записку. На білому аркуші було акуратним почерком написано :
Ігор чекатиме на тебе ззовні. Він відвезе тебе в офіс.
Д.
Зробивши собі чай і декілька сендвічів, я поснідала і вийшла з будинку. На доріжці біля машини помітила Ігоря. Він робив щось біля дзеркал, напевно регулював їх. Помітивши мене, він випрямився і відкрив задні дверцята.
— Доброго ранку, пані Алісо.
Я трошки насупилась від того, як він назвав мене.
— Доброго ранку. І, будь ласка, називай мене просто Аліса. Гаразд? — Я сіла в автомобіль.
— Якщо вам так буде зручніше. — Він обійшов автомобіль і сів на місце водія.
Дорогою до компанії я переглянула список справ, які були заплановані на сьогодні. Ще доведеться той звіт переробляти. Я глибоко вдихнула і вимкнула телефон. За вікном мінялись будинки, переходячи з одного на інший. В одну мить мені прийшла думка, чи знає водій Давида про наші несправжні стосунки, мені потрібно вдавати перед ним чи ні?
***
Коли виходила з ліфта, не помітила як випадково наштовхнулась на якогось чоловіка.
— Ох, Перепрошую! — промовила я, виринаючи зі своїх думок.
— Нічого страшного, — сказав чоловік. — Ви в порядку?
Піднявши очі на чоловіка, я зустрілась з його блакитними очима. Чоловік був худим, але з приємними рисами обличчя.
— Все гаразд, — усміхнулась йому.
— Ви тут працюєте? — поцікавився він.
Його погляд з інтенсивною зацікавленістю пройшовся мною. Але я вирішила не надавати цьому особливого значення. Можливо, він роздумує над тим фактом чи не бачились ми раніше.
— Так, у відділі фінансів.
За спиною незнайомця побачила невдоволений вираз обличчя Давида, яке промовисто натякало на те, що пора завершувати цю не заплановану розмову.
— Вибачте, мені потрібно йти.
— Так, звичайно. Сподіваюсь ще зустрінемось, — усміхнувся мені чоловік.
Я натягнуто йому усміхнулась у відповідь й пройшла повз.
— Доброго ранку! — промовила я, коли проходила повз Давида.
На знак привітання отримала кивок. Звичний спосіб його спілкування.
— Потрібно поговорити, — сказав він, зайшовши за мною на кухню.
— Гаразд.
Я повернулась до нього обличчям.
— Коли я казав, що ти можеш з кимось зустрічатись я не казав робити це на очах у всіх, — невдоволено прошипів він.
Я розгублено звела брови, абсолютно не розуміючи його слів та поведінки.
— Не зрозуміла. Якщо ти про того чоловіка…
— Не виправдовуйся, — перебив мене він. — Просто не роби більше таких помилок.
— Стоп! Я не робила ніяких помилок. Ми випадково зіштовхнулись. Я його навіть не знаю! — обурилась я.
— Мені все одно, хто він.
Мені вже починала набридати ця розмова. Він зараз схожий на ревнивого телепня.
— Ти ревнуєш? — запитала я, очікуючи його реакцію на це запитання.
Він підійшов максимально близько до мене і напруга пройшлася моїм тілом.
— Назви мені хоч одну раціональну причину, чому я повинен тебе ревнувати?
Він поглянув на мене прискіпливим поглядом, вивчаючи моє обличчя.
— Тому, що я твоя наречена, — сказала я, не знайшовши іншої відповіді.
Я підняла руку на якій була каблучка.
Він хмикнув.
— Несправжня наречена, — поправив мене.
Я звузила на нього очі й випрямилась, схрещуючи руки на грудях. Насправді мені дуже не подобалась ця ситуація, в якій я зараз перебувала. А я не бажаю перебувати там, де мені не комфортно. Я завжди тікаю з таких ситуації. Так, я визнаю це з відвертою чесністю. Але схоже моїй любій схемі прийшов кінець. Або я просто не витримала цього абсурду, в якому мене звинувачували.
— Поки в мене є ці привілеї, я буду так вважати. І твої звинувачення, відверто кажучи, виглядають як ніщо інше, як не обґрунтована ревність, любий.
Я не знаю для чого я додала ось це "любий". Можливо, щоб позлити, але це виглядало дурістю з мого боку. Помітила, як на його шиї сіпнулася вена.
Зараз настане мій кінець.
Я зіщулилася, очікуючи бурю, яка зараз пройдеться по мені зі швидкістю, яка я буду здатна витримати, але в ту мить несподівано відкрились двері, і я не знала чи радіти мені, чи співчувати тому хлопцю, на якого зараз споглядав Давид своїм похмурим поглядом.
— Перепрошую, я не хотів вас турбувати, — промовив хлопець.
Давид мало не спопелив його поглядом. Хлопець перелякано відстрибнув у бік.
— Наступного разу стукай перед тим, як зайти. І на майбутнє: старайся більше не робити таких помилок, бо звільню нахрін, — промовив Давид, зупинившись перед хлопцем.
Хлопець винувато опустив голову, і Давид вийшов з кімнати.
— Я ж не знав, що тут хтось є, — пробурмотів хлопець.
— Не бери в голову. Він сьогодні просто не в настрої, — сказала хлопцю.
Я схопила чашку з чаєм і попрямувала до свого столу. Мені пощастило, бо до кінця дня з Давидом ми більше не перетинались. Коли я їхала до дому я була така втомлена, що хотіла одразу завалитись на ліжко. Що я й зробила.
Потягнувшись до телефону, я набрала номер сестри. Після декількох довгих гудків вона нарешті підняла слухавку.
— Я думала, що ти про нас вже забула, — мовила сестра.
Я важко видихнула, бо відчувала провину. Більше тижня я не появлялася вдома батька і сестри.
— Вибач, мені соромно, — прошепотіла в слухавку. — Як батько?
— Без змін, — промовила Віолетта. — Лікарі кажуть, що йому потрібно лягати в лікарню, адже за ним потрібний нагляд. Але ти знаєш який він впертий.
— Знаю.
— А як в тебе справи. Як Андрій?
Сестра ще не знає, що ми вже не разом. Схоже прийшов час розповісти їй.
— Ми розійшлись.
Вона замовкла на декілька секунд.
— Ти в порядку? — невпевнено запитала.
— Не переживай все добре, — лагідно промовила я.
— Точно? — не вгамовувалась вона.
— На всі тисячу відсотків, — впевнено відповіла.
— Гаразд. Я просто хвилююсь за тебе.
Я не хотіла більше засмучувати її, тому запитала :
— Розкажеш, як пройшов твій день?
Я втупилась поглядом в стелю, доки сестра із захопленням розповідала про поїздку і звичайне студентське життя. Коли закінчила виклик вже було пізно. Мої повіки важчали і я заснула.
