Спочатку:
На сторінку книги
— Про що думаєш?
Моя голова лежала на його грудях. Я ліниво кружляла вказівним пальцем по татуюваннях чоловіка, обводячи їхні контури. Потім підвела погляд, зустрічаючись із темними очима Давида.
— Про те, що мені дуже добре з тобою.
— Мені теж, — прошепотів він і ніжно поцілував мене в маківку.
Мені й справді неймовірно подобалося лежати в його обіймах. Я відчувала його рівномірне дихання та спокійний стукіт серця. Опустивши погляд, я дивилася, як мій палець продовжує виводити завитки його татуювань.
— Що ти подумав, коли вперше мене побачив? — запитала я після кількох хвилин тиші.
Я зацікавлено глянула на нього, чекаючи на відповідь.
— Ти справді хочеш це знати? — запитав Давид, повільно погладжуючи мою спину.
Я злегка усміхнулась і кивнула.
— Подумав, що ти наївна та занадто слухняна дівчина. І що з тобою буде легко вдавати стосунки, бо ти робитимеш усе, що тобі скажуть.
Моя усмішка миттєво згасла, і я невдоволено звузила очі.
— А ти мені здався зарозумілим придурком, — буркнула я у відповідь.
Його груди заходили ходором, коли Давид тихо засміявся. Я спробувала відсунутися, але він миттєво перехопив мою руку, утримуючи на місці.
— Я не договорив, — сказав він уже серйознішим тоном. — А ще ти щира та рішуча. Мені насправді це в тобі подобається.
Мої брови здивовано злетіли вгору від його слів.
— Пізніше я розгледів, що ти дуже розумна і добра, — продовжив Давид.
Мені не було чого сказати. Я просто потягнулася до його обличчя і залишила легкий поцілунок на його губах.
Давид послабив хватку, і я підвелася з ліжка під його пильним поглядом. Зібравши волосся у високий недбалий пучок, сховалася за дверима ванної кімнати, готова прийняти теплий душ.
Якийсь час я нерухомо стояла під струменями води. Краплі стікали по обличчю й нижче. Спершу я нанесла на волосся шампунь, а тоді взялася до тіла. Раптом я завмерла, відчувши чужу присутність. Велика міцна долоня накрила мою руку. Я озирнулася через плече й зустрілася з потемнілим поглядом Давида.
— Я допоможу.
Я випустила мочалку з рук і заплющила очі. Давид ніжно й неквапливо торкався кожного сантиметра моєї шкіри. Спочатку він повів мочалкою по спині, а потім перейшов на руки та шию. Чоловік розвернув мене до себе обличчям і повільно спустився від ключиць до грудей.
Я важко ковтнула слину, відчуваючи раптову сухість у роті. Давид не поспішав, плавно переміщаючись, нижче, до живота. У душовій кабіні стало надто тісно, а густа пара огорнула нас з усіх боків, заважаючи глибоко вдихнути.
— Думаю, готово, — прошепотів Давид мені на вухо.
Я вдячно кивнула.
— Тепер я почуватимуся винною, — зізналася я, підводячи погляд на нього.
Давид здивовано звів брови.
— Чому?
— Бо ти мені допоміг, — промовила я, злегка знизавши плечима.
— Ти можеш віддячити мені тим самим, — сказав чоловік, не відриваючи від мене погляду.
Він протягнув мені мочалку, і я, перехопивши її, взялася за справу. Лише за якийсь час ми нарешті вийшли з душу. Я закуталася в махровий халат і зупинилася біля Давида, який саме натягав футболку.
— Я піду до себе, — сказала я, зустрівшись із ним поглядом у дзеркалі.
Він розвернувся і запитально глянув на мене, піднявши брови.
— Чому?
— Мій одяг у моїй кімнаті, — пояснила я, знову знизавши плечима.
Він на мить замислився, а тоді кивнув.
— Перенесеш свій одяг до мене. Я звільню для нього місце.
Це мало сенс, оскільки я спала в його кімнаті відтоді, як він запропонував мені стати його справжньою дівчиною. У свою ж заходила тільки для того, щоб переодягтися.
— Ти серйозно? — усе ж вирішила перепитати я.
Він впевнено кивнув, а потім поцілував мене.
— Чекатиму тебе внизу, — пізніше сказав він, коли відсторонився. — Повечеряємо разом.
— Гаразд, — погодилася я, злегка прикусивши нижню губу й прибравши руку з його грудей.
Одягнувши коротку майку та шорти, я спустилася на перший поверх, відчуваючи дивовижний аромат. Зголоднівши, мимоволі облизала губи й пройшла до кухні. Приємний запах посилився, тож я підійшла ближче й зупинилася поруч із Давидом.
— Я не знаю, що ти готуєш, але пахне неймовірно, — чесно зізналася я.
— На смак воно ще краще, — запевнив він.
Давид наблизився до мене, а тоді раптом підхопив на руки й посадив на кухонну стільницю. Я затамувала подих, зацікавлено спостерігаючи за ним. Зараз він мав затишний домашній вигляд, і мені це подобалося. Усе так буденно, так просто…
— Спробуй, — він підніс ложку з рисом і ще якимись інгредієнтами, які я не встигла розгледіти.
Я легенько дмухнула на їжу й з'їла її. Давид увесь цей час зацікавлено дивився на мене. Я тихо застогнала від задоволення, коли в роті вибухнула ціла палітра смаків.
— З твого виразу обличчя бачу, що тобі подобається, — сказав він, уважно вдивляючись у мої риси.
— Це дуже смачно, — відповіла я.
Він дістав з шухляди дві тарілки та став наповнювати їх паельєю. Як виявилось вона була з морепродуктами, а тим незрозумілим виявилася мідія.
— Де ти навчився так смачно готувати? — вражено запитала я, коли доїла.
Я втомлено відкинулася на спинку крісла, опустивши руки на коліна.
— Як бачиш я не весь час працюю, іноді подорожую. Досліджую нові місця, — почав розповідати він. — Цього я навчився в Іспанії, наприклад.
— Ти був у Іспанії? — перепитала я.
Він кивнув.
— Насправді я побував у багатьох країнах, — зізнався Давид, зустрівшись зі мною поглядом.
— У яких саме?
Я сперлася ліктем на стіл і притулилася щокою до долоні.
— Німеччина, Мексика, Швейцарія, Данія… — почав перелічувати він. — Ну й Іспанія, звісно.
— Це, напевно, дуже цікаво.
— А ти? — поцікавився він.
Я завовтузилася на місці, розуміючи, що мені зовсім нічого розказати. Моє життя ніколи не було таким насиченим подорожами, як його. Я опустила погляд на свою порожню тарілку й нервово прикусила губу.
— Я ніколи не була за кордоном, — тихо зізналася я, а тоді знову подивилася на нього.
Він не виглядав здивованим чи співчутливим, скоріше — замисленим. Його брови злегка зійшлися на переніссі, а очі примружилися.
— Насправді не кожен має можливість подорожувати. Але якщо з'являється шанс, його не варто втрачати.
— У мене такого шансу не було, — я ніяково знизала плечима.
І це справді було так. Після університету я одразу пішла працювати, тож на подорожі просто не залишалося часу. Проте я не надто переймалася цим. Хоча можливість відвідати іншу країну, дослідити її культуру та побачити визначні пам’ятки архітектури звучить і справді заманливо.
— Ти справді вважала мене зарозумілим придурком? — раптом запитав Давид, збивши мене з пантелику.
З його вуст це прозвучало напрочуд м'яко й стримано.
— Так, — чесно зізналася я, винувато зморщивши носа.
У відповідь почулося легке хмикання.
— А зараз? — поцікавився він, витираючи кутики губ серветкою.
— Що «зараз»? — перепитала я.
— Зараз ти теж так думаєш? — його голос здавався злегка напруженим, але не роздратованим чи злим.
— Ні, — я заперечно похитала головою. — Тоді я зовсім тебе не знала, тому в мене й склалося таке враження, — обережно додала я.
Я несміливо глянула на Давида й здивувалася, коли він простягнув руку через стіл, ніжно торкаючись моїх пальців. Цей легкий дотик красномовно говорив про те, що він не образився. Я сприйняла це як добрий знак і злегка усміхнулася йому.
Наступного дня, коли робочі справи нарешті закінчилися, Давид знову зумів мене здивувати.
— У мене є для тебе сюрприз, — сказав він, коли ми виходили з офісу.
— Який? — зацікавлено запитала я.
Мої очі миттєво засяяли від передчуття. Давид міцно стиснув мою долоню й повів до автомобіля.
— Ми кудись їдемо? — запитала я, сильніше вчепившись за його руку.
— Так, — просто сказав він, нічого не пояснюючи.
Давид відчинив мені дверцята, і я ще раз глянула на нього, щоб зловити хоча б підказку. Але його обличчя виглядало беземоційно, тому я здалася та сіла в автомобіль. Всю дорогу я у передчутті нервово перебирала пальцями. Давид бачив моє хвилювання та схопив мене за руку.
Коли наше авто зупинилося на пустій території, я перевела погляд на Давида, розгублено махнувши головою.
Жодної відповіді.
Давид мовчки відчинив мені двері та простягнув мені долоню. Пройшовши декілька метрів, я різко зупинилася, коли побачила перед собою великі крила.
Я закрила рота вільною рукою.
— Це…
