Спочатку:
На сторінку книги
Аліса
Зранку я прокинулася з жахливим головним болем і геть без бажання вилазити з ліжка. У голові стукотіло так, ніби там хтось несамовито барабанив. Наступного разу, коли вирішу так напитися, обов'язково згадаю сьогоднішній ранок і це пекельне похмілля.
Я насупилася, опустивши погляд на простору футболку, в яку була вдягнена. Щосили намагалася згадати, коли встигла перевдягнутися, але в пам’яті все було розмито… Пам’ятала лишень смутно, як Оля зі Святославом поїхали, а я залишилася в барі чекати на Давида.
Коли я заплющила очі, у думках сплив спогад, як він ніс мене на руках до будинку й запевняв, що не збирається мене звільняти. Заспокоювала думка, що мені не доведеться шукати нову роботу. Хто б що не казав, а я справді була рада працювати поруч із Владом.
Спустившись на перший поверх, я попрямувала до кухні. У роті пересохло, дико хотілося пити. На самому порозі я різко зупинилася, побачивши Давида. Він зазвичай ніколи не затримувався вдома так довго.
— Ти як? — запитав він, перевівши всю увагу на мене.
Я мимоволі позіхнула.
— Голова розколюється, — промовила я, обережно торкнувшись пальцями скроні. Навіть цей легкий дотик віддався болем.
— Уляна Михайлівна залишила тобі пігулки, — Давид кивнув на стільницю. — Сказала, що вони мають допомогти.
Я стримано кивнула. Уляна Михайлівна була дуже доброю до мене. Мене інколи навіть засмучувало, що вона приходить лише двічі на тиждень, аби прибрати в будинку. Вона надзвичайно мила та мудра жінка.
Відчинивши шафку, я взяла склянку й підставила її під кран, щоб набрати води. Мене не відпускало одне запитання. Не знала, чи варто його озвучувати, але все ж невпевнено запитала:
— Ти не їдеш до офісу?
— Ні. Сьогодні вирішив попрацювати з дому, — сказав він, поставивши чашку в посудомийку.
Я обернулася й притулилася спиною до стільниці.
— Якщо ти залишився тільки через те, що не хотів залишати мене саму, то не варто. Зі мною все гаразд, — запевнила я його і миттєво скривилася, відчувши черговий напад болю.
— Я вже повідомив Владові, що тебе сьогодні не буде, — натомість спокійно зауважив він.
Давид уже збирався йти, коли я тихіше додала:
— Дякую тобі... за те, що оплатив лікування батька.
Він завмер на місці й озирнувся на мене через плече. Я думала, що він бодай щось відповість, але натомість Давид просто ледь помітно кивнув і пішов, зачинивши за собою двері.
Через годину біль як рукою зняло. Я почувалася набагато краще. Взявши чергову книжку з бібліотеки Давида, я зручно вмостилася на дивані у вітальні. За читанням навіть не помітила, як здолала понад половину роману. Хоч сьогодні я й не була в офісі, але все одно встигла підготувати та відправити звіт. Влад у відповідь ще й пожартував, що ми з Давидом дуже пасуємо один одному. Я такий гумор не оцінила. Нас пов'язує контракт лише на шість місяців, а потім наші шляхи назавжди розійдуться.
Від того, що я довго сиділа в одній позі, тіло починало затікати, тому я вирішила, що на сьогодні читання досить. Я закрила книжку й затисла її під пахвою.
За весь день ми з Давидом майже не перетиналися, хоч і перебували в одному домі. І все ж мені досі було неймовірно соромно перед ним за свою вчорашню поведінку. Я ніколи раніше так поводилася, але образа й гнів тоді остаточно взяли гору.
Я зупинилася, коли побачила незнайому білявку, що крутилася біля дверей кабінету Давида. Я впізнала її — це була та сама журналістка. Мене неабияк здивувала її поява в будинку. Як я помітила раніше, Давид завжди гостро реагував на її присутність.
Тихими кроками я спустилася сходами й, проходячи повз комод, залишила на ньому книжку. Відчинивши двері, я вийшла на задній двір. Глибоко вдихнула свіже повітря й вирішила трохи прогулятися. Я підійшла до басейну на задньому дворі маєтку. Попри літню пору, вечір виявився напрочуд свіжим, а вода здавалася темною і глибокою. Коли дмухнув пронизливий вітер, я мимоволі обійняла себе руками за плечі.
— А ти непогано тут облаштувалася, — почула позаду різкий жіночий голос.
Я розвернулася й побачила перед собою непрохану гостю.
— Ти щось хотіла?
— Давид тебе просто використовує, — голосно промовила вона. Мої брови від подиву злетіли догори. — Він не здатний покохати таку, як ти.
Мене здивувала її самовпевнена заява, але водночас потішив той факт, що ми з Давидом поводимося настільки природно, що навіть репортерка не відчула фальші. Схоже, журналісти не такі вже й проникливі, щоб розрізнити, де правда, а де брехня. Або з неї просто нікчемний фахівець.
— Мені не цікава твоя думка щодо нас, — відрізала я.
— Хочеш, дам тобі пораду? — Журналістка презирливо окинула мене поглядом. — Забирайся звідси й дай нам спокій.
— Вам? — перепитала я і ледь не розсміялася їй в обличчя.
— Ми кохаємо одне одного, — заявила вона.
На мить у моїй голові майнула тривожна думка: А якщо вона каже правду? Проте сумніви одразу розсіялися, щойно я згадала її останній візит до кабінету Давида. Давид... Я на мить замислилася. Що вона взагалі тут робить? А раптом він сам її покликав? Я не бачила його від самого ранку, тому не знала, де він і чим зайнятий. Тієї миті я відчула, як остаточно заплуталася у власних здогадках.
Журналістка зробила крок у мій бік.
— Що, прийшло розуміння?
Мене починало нудити від її зверхнього тону. Я вирішила чітко дотримуватися нашої з Давидом легенди, щоб не підставити нас обох.
— У це мало віриться. Я чудово пам’ятаю, яким зневажливим поглядом він дивився на тебе. Якщо в нього колись і були до тебе почуття, то вони давно згасли, — її губи стислися в тонку лінію. Я гордо підняла голову й наступні слова промовила ще впевненіше: — І я бачила, як ти щойно намагалася нишком пробратися до його кабінету. Давиду це явно не сподобається, коли я йому про це розповім.
Мені самій не подобалося, наскільки нахабно я їй відповідаю, але й терпіти такі випади на свою адресу я не збиралася.
Обличчя жінки миттєво почервоніло від гніву.
— Ти не скажеш йому, — прошипіла вона. — Я не дозволю!
— І що ти мені зробиш? — відповіла я, з викликом піднявши одну брову.
Далі усе сталося надто неочікувано.
Паніка паралізувала кожну кінцівку, коли моє тіло хитнулося назад і з плеском шубовснуло в басейн. Вода виявилася крижаною. Крізь каламутну товщу я смутно бачила, як жіноча фігура стрімко віддаляється. Вона пішла і залишила мене одну в холодній воді.
Все відбулось так швидко, що я не одразу зрозуміла, що йду на дно…
