Раді Вас бачити!

— Стрибай! — закомандував Давид.

— Я не буду цього робити, — сказала я категорично, схрестивши руки на грудях.

Я стояла на кормі яхти, звідки можна було стрибнути в море, що, власне, щойно й зробив Давид. Тепер він намагався вмовити мене приєднатися до нього, але я відчайдушно опиралася. На це була очевидна причина — я панічно боялася води. Він чудово знав, що я не вмію плавати, і все одно ніби навмисне кликав мене.

— Я тебе спіймаю, ти не будеш сама, — його слова звучали дуже обнадійливо, але я не піддалася на це.

Іноді мені здавалося, що він якийсь тупий, бо зовсім не розумів слова «ні». Але варто було згадати, що цей чоловік — власник величезної компанії, як ставало зрозуміло: він далеко не дурний. Хіба що занадто самовпевнений, якщо вважає, що йому вдасться хоч якимось чином змусити мене зробити це.

Я здавлено видихнула:

— Я потону!

— Ти не потонеш, — напружено заперечив він.

— Перестань сперечатися! Ти ж не знаєш, як я почуваюся у воді, — обурено відказала я.

— Перестань бути такою впертою і просто зроби це! — наказав він.

— Не буду, — буркнула я.

Він зміряв мене похмурим поглядом, а тоді поплив до борту. Я напружилася, бо не знала, чого від нього чекати, але все ж вирішила стояти на місці, не зрушивши ні на крок. Коли Давид вибрався на корму, він різко струснув головою. Я тихо зойкнула, коли прохолодні краплі води бризнули на мене.

— Ти довіряєш мені? — запитав Давид, пронизуючи мене пильним поглядом.

Це запитання застало мене зненацька, і я зовсім розгубилася. Я провела спітнілими долонями по стегнах і глибоко вдихнула повітря.

— Довіряю, — тихо відповіла я.

— Вочевидь, ти мені не до кінця довіряєш, якщо так і не змогла стрибнути, — пригнічено промовив Давид. — Ти ж розумієш, що я нізащо б не дав тобі потонути?

Він ніжно поклав долоню мені на плече, і я миттєво розслабилася від цього теплого дотику.

— Я просто не можу, — зізналася я, заглядаючи в його глибокі темні очі. — Мене все ще тримає панічний страх перед водою.

— Але ти ніколи не зможеш побороти його, якщо навіть не спробуєш, — озвучив він очевидну істину.

— Я знаю, — ледь чутно прошепотіла я.

— Якщо ти це розумієш, то, вочевидь, ще не все втрачено.

Давид відступив на крок і опустився на палубу, зіпершись руками позаду себе. Я сіла поруч, помітивши його задумливий погляд.

— Чому ти так наполягаєш? — запитала я, пильно глянувши на нього.

На його обличчі вже пробивалася ледь помітна щетина. Моя рука несвідомо потягнулася до його щоки. Шкіру приємно поколювало від дотику до жорстких волосків, і мені шалено подобалося це відчуття.

— Бо я відчуваю, що справді можу допомогти тобі.

Я слабко усміхнулася у відповідь.

— Не завжди все має бути так, як ти хочеш, Давиде, — тихо промовила я. — У мене є надто вагомі причини, щоб триматися від води якомога далі. — Я підвелася, відчуваючи гостру потребу побути на самоті або просто втекти. — І ти чудово знаєш одну з них.

При спогаді про той день у грудях защеміло від неприємного, болісного відчуття.

— Отже, твоя відповідь «ні»? — перепитав він.

— Ні, — в моєму голосі звучала непохитність.

Раптом знявся сильний вітер, і я, не втримавши рівноваги, з безжальною точністю перехилилася через борт і каменем полетіла у воду. Я так була зла на себе, що це знову повторилось. В очах неприємно защипало від води, коли я виринула назовні. Часто покліпавши, я зауважила перед собою карі очі Давида. Усвідомлення прийшло пізніше, коли я помітила, що виринула не сама — він міцно тримав мене за талію.

— Мені здається чудова температура води для купання, — сказав він з серйозним виразом обличчя.

Я закотила очі на його слова, і на те, яким самовдоволеним він зараз виглядав.

— Хіба я не казав тобі раніше, щоб ти не закочувала очі, — грубим голосом проказав Давид.

— Не пригадую цього, — сказала я задумано, а тоді закусила нижню губу.

Давид прослідкував за моїм рухом та не встигла я щось ще відповісти, як він різко притягнув мене до себе. Повітря вибилось з моїх грудей, а внизу живота стало занадто тепло. Наші тіла притискались один до одного так ідеально, ніби були створені один для одного.

— Ти така погана брехуха, — сказав він, і я помітила на його обличчі ледь помітну усмішку.

Я поклала руки йому на плечі, відчуваючи, як його міцні долоні перемістилися на мої стегна й підняли мене, змушуючи обхопити ногами його талію. Весь страх миттєво зник, коли він був поруч. Я закинула голову назад і голосно засміялася. Мокре волосся щільно прилипло до плечей та шиї.

У повітрі лунав не лише мій сміх. Хтось підхопив його — цей сміх був низьким, оксамитовим і… суто чоловічим. Я повернулася в нормальне положення й помітила, що Давид усміхається так само широко, як і я секунду тому.

— Боже! Ти зробив це! — скрикнула я від подиву й радості, що нарешті побачила це.

— Що саме? — у його голосі все ще відчувалися нотки веселощів.

— Не минуло й ста років, як я побачила твою щиру усмішку!

Чесно кажучи, я вже втрачала надію, що колись застану цей момент. Без неї він здавався схожим на холодного робота.

Він прочистив горло, а потім подивився на мене поглядом, який я не змогла розгадати.

— У мене з’явилося чимало причин для радості. І якщо ти хочеш, щоб я частіше усміхався, я це робитиму. Звісно, не просто так. За все доведеться платити, — хитро зауважив він.

— І чого ж ти хочеш від мене в обмін на цю чарівну усмішку? — запитала я, грайливо піднявши брову.

— У мене є кілька заманливих варіантів, — задумливо промовив Давид.

Я відкрила рота, щоб запитати, але Давид наблизився й палко поцілував мене. Я відчула, як він міцно стиснув мої стегна, проте не завдав мені болю. Я запустила одну руку в його вологе волосся, а іншою торкнулася грудей чоловіка. Під моїми пальцями відчувався шалений ритм його серця. Зрештою, моє билося не менш шалено.

— Гадаю, цього досить, — промовив він хрипким голосом, коли відсторонився.

Я часто закліпала повіками, намагаючись прояснити затуманений погляд.

— Так. Якщо щоразу буде така плата, я не проти, — відповіла я, відчуваючи, як щоки знову палахкотять рум’янцем.

Давид тихо засміявся. Його сміх був таким щирим, що я буквально розтанула від цього видовища.

Коли ми повернулися на яхту, Матео повідомив, що вже приготував для нас обід. Маленька кухня була вщент заповнена різноманітними готовими стравами. Я сіла за стіл поруч із Давидом. На той момент я настільки зголодніла, що була ладна з’їсти геть усе, що тут було.

Раптом у моїй голові з’явилася дивна, але по-своєму божевільна ідея, і я хитро усміхнулася. Давид здивовано підвів брови, коли я несподівано пересіла прямо йому на коліна.

Він дивився на мене з неприхованим зацікавленням.

— Я хочу тебе погодувати, — пояснила я.

— В мене немає проблем з координацією, — сказав він, звівши брови.

Я зітхнула, стримавшись, щоб не закотити очі.

— Я себе відчуваю маленьким хлопчиком, який не вміє тримати ложку, — пробурмотів він, коли я стала накручувати на виделку пасту.

— Перестань бути буркотливим дідом і їж, — сказала я, пильно стежачи, щоб нічого не впало.

Кутики його губ здригнулися, вкотре стримуючи усмішку. Я примружилася й ображено стисла губи. Ще зовсім трохи — і я б її побачила! Але він просто нестерпний і вміє руйнувати такі моменти.

Я піднесла ще одну ложку пасти до його рота.

— Тоді мені доведеться нагодувати тебе так само, — сказав він, пережовуючи їжу.

— Не доведеться, — промовила я з хитрою усмішкою.

— О-о-о… ще й як доведеться, — сказав він, стиснувши моє стегно. — Ти зараз змушуєш мене їсти з твоєї руки й не дозволиш мені такого задоволення, зробити це для тебе? Це не обговорюється.

Чоловік підсунуся разом зі мною на колінах, а тоді потягнувся до виделки, яка лежала на столі. Я облизала губи в передчутті.

— Хороша дівчинка, — пробурмотів він, коли я з’їла все, що він мені дав.

Я примружила очі й пильно подивилася на нього.

— Тобто, якби я відмовилася, то була б поганою дівчинкою? — перепитала я, здивовано піднявши брови.

Він хмикнув.

— Якби ти була поганою дівчинкою, то не сиділа б зараз тут у такій позі, — зауважив він удавано суворим тоном.

— А в якій?

— Ти не хочеш цього знати, — промовив Давид, набираючи в ложку щось із тарілки. Я так і не зрозуміла, що саме це було.

Мої щоки вмить спалахнули густим рум’янцем.

— Твоя правда, я не хочу знати, — ображено буркнула я. — Свої садомазохістські натяки тримай при собі.

Давид торкнувся мого підборіддя, змушуючи поглянути на нього. Я неохоче підвела очі.

— Ти так мило ображаєшся, — тихо сказав він і заправив пасмо волосся, що впало мені на обличчя.

Я показово надула губи. Давид, помітивши це, не втримався та голосно й щиро засміявся. Він злегка відкинув голову назад, демонструючи свою бездоганну білосніжну усмішку. Я вкотре безсило розтанула від цього видовища.

— 1:0, — пробурмотіла я, явно задоволена собою.

— Що? — перепитав він.

— Я знову змусила тебе усміхнутися, — відповіла я, сяючи від щастя.

— То ти це все придумала, щоб побачити ще одну усмішку? — вражено запитав він.

— А що? Я стала залежною від них, тому захотіла побачити її знову. Ти сам винен, що ховав їх від мене.

Я збиралася злізти з його колін, але Давид раптом міцніше притиснув мене до себе, не даючи поворухнутися. Я запитально глянула на нього, та він промовчав. У його очах знову заграли знайомі вогники, і я збагнула: він уже щось задумав.

Чоловік нахилився ближче, обпалюючи мою шкіру своїм гарячим подихом. Я сковтнула сухість у горлі й почала насторожено стежити за кожним його рухом.

— Очевидно, у тебе з'явився борг, — прошепотів він біля самого мого вуха.

Його губи торкнулися моєї шиї, залишаючи вологі поцілунки. Я сильніше вчепилася пальцями в його плечі й міцно закусила нижню губу, стримуючи стогін.

— У мене є інша ідея, — пробурмотіла я, відчуваючи, що мені бракує повітря.

Давид відсторонився, явно заінтригований. Він підняв одну брову, чекаючи, поки я продовжу.

— Ти міг би навчити мене плавати, — запропонувала я, хоча все ще сумнівалася, чи правильно чиню.

Давид скептично зміряв мене поглядом.

— Гаразд, — повільно відповів він й послабив обійми. — Але спершу ми маємо тебе нормально нагодувати…

Щойно ми закінчили з обідом, Давид одразу взявся виконувати моє прохання. Я міцно трималася за його широкі плечі, поки він терпляче вчив мене триматися на воді. Звісно, з першого разу нічого не виходило.

Проте згодом ми таки досягли невеликого, але значного успіху. Я вже не так панічно чіплялася за Давида і навіть наважилася відпустити його, але за умови, що він увесь час страхуватиме мене знизу.

Коли ми зовсім утомилися від цього уроку, то повернулися назад на палубу.

— Мені не хочеться повертатися, — зізналася я.

Волосся ще було вологим після купання, коли я зібрала його у високий пучок. Підібгавши під себе ноги, я зручно вмостилася на дивані, спираючись на його спинку.

— Повіриш, якщо скажу, те саме? — Давид глянув на мене, і його погляд свідчив про абсолютну щирість.

— Та невже? — я грайливо підняла брову. — А як же твоя компанія і робота, якою ти так дорожиш?

— Твоя правда, — видихнув він. — Я настільки відволікся, що геть про все забув. Цей час був незабутнім, але скоро доведеться повертатися до справ. Я ніколи не залишав компанію довше ніж на день. Вона — частина мене.

Він задумливо подивився кудись убік, і я помітила на його чолі ледь помітні зморшки, коли чоловік зсунув брови.

Раптом у повітрі пролунав рингтон, і Давид потягнувся до столу по свій телефон.

— А ось і нагадування про роботу, — він кивнув на мобільний, який продовжував вібрувати у його руці.

Чоловік відійшов трохи далі, щоб не обтяжувати мене зайвими подробицями. Я знала, як сильно він дорожить бізнесом. Це було його дитя, створене затятою наполегливістю та важкою працею. І зараз я пишалася ним, адже він нарешті зміг хоч трохи відірватися від справ. У нього досі залишалися проблеми з безсонням, але ми крок за кроком рухалися до того, щоб це виправити.

Давид уважно слухав свого співрозмовника, і я помітила, як його тіло миттєво напружилося. Це було видно з того, як зсунулися його плечі, а щелепи міцно стиснулися. Нічого не пояснюючи, він швидко зайшов до капітанської рубки. Коли ж Давид вийшов звідти, на його обличчі не залишилося й сліду від того чоловіка, який був поруч зі мною ще кілька хвилин тому. Усі пустощі зникли, поступившись місцем суворості.

— Ми повертаємося, — твердо відрізав він.