Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Ерна так і застигла в ліжку, почувши знайоме ім’я… Ідгар? Невже то той самий Ідгар, батько Ейліт? Чи про нього йдеться? Можливо, лише співпадіння…
— Серед саксонців чимало брехливих зрадників, продажних щурів, — пролунав за стіною хрипкий голос Торвальда. — Але нам це лише на користь… То що там з Лютим? Наче той Ідгар один з його підданців… Чи зробить він те, чого я бажаю?
— Він погодився, — тихо мовив хтось із данців. — Завтра ввечері Лютого вб’ють.
— Це буде доволі складно, — почувся задумливий голос Торольва. — Навіть гадки не маю, як той Ідгар зуміє це втілити…
— За монети усе зробить, — той самий данець їдко реготнув. — Чужими руками зробить, можливо, підкупить й підішле куртизанку, а вона отруїть напій чи їжу, або ножа встромить, коли той пес міцно спатиме… Ідгар обіцяв, що щось вигадає…
Почувши цю розмову, Ерна заціпеніла у жаху, а серце так калатало, наче за мить вистрибне з грудей… Айка хочуть вбити та ще й так підступно, не в бою! Мстивий і одержимий ненавистю батько воліє поквитатися з давнім ворогом будь-яким чином, але ж Ідгар! Можливо, він прагне помститися за свою доньку, яку граф вигнав, але ж вона варта цього! Що ж, донька й батько вартують одне одного, обоє здатні на ницість.
«Айк… Його ж вб’ють! Цього не можна допустити!» — Ерна відразу вирішила, якщо зуміє втекти, то негайно попрямує в бік берегів ріки Тамар, до табору саксів й спробує попередити про замах на графа, та чи встигне?
+++
Ріка Тамар вважалася умовним кордоном між землями Думнонії й Вессексом. Неподалік від неї військо англосаксів облаштувало табір. Величезна прямокутна стоянка була оточена ровом глибиною з людський зріст, у якому нічні караульні обходили військо по периметру. Обозні вози використовувалися, як загорода.
Теслярі війська працювали вдень і вночі, споруджуючи стайні для коней, а також допомагали воїнам встановлювати намети. Посередині табору красувався величезний павільйон Його Величності зі щільної бордової тканини, біля нього цілодобово перебували охоронці. Неподалік були встановлені тенти для сина монарха, Етельвульфа й для бойового єпископа Ехстана, який постійно супроводжував правителя у військових походах.
Табір умовно розділили на прямокутні площини-квартали, на кожній з яких розташувалися загони королівських тенів, зокрема і Айка Лютого.
— Ваша Величносте, я би сьогодні хотів вийти в дозор, візьму з собою найкращих лучників і списників, — хоч Айк був неабияк втомлений, але відразу виказав бажання здійснити обхід території за межами табору.
Саме цієї миті Його Величність зібрав усіх керівників загонів у власному павільйоні. Близько двадцяти тенів сиділи за столом на дерев’яних лавках та ковтали з келихів вино, а королівські слуги принесли страви. Польова кухня розташовувалася неподалік, в повітрі витали апетитні запахи киплячої в казанах юшки з лосося, ячмінної каші й запеченої дичини.
— Якщо маєш бажання, то йди, — монарх задумливо споглядав полум’я свічок, якими ряснів стіл. Еґберт мав втомлений вигляд, він кутався у розшитий золотими візерунками плащ з бордового оксамиту, а їжі майже не торкнувся. Його Величність періодично ковтав підігріте вино з духмяними спеціями, тримаючи в руці великий срібний келих.
— В таборі з моїм загоном залишиться мій тен, вірний Селвін, а я візьму близько тридцяти воїнів і повернуся до світанку, — граф величаво сидів на лавці, його смоляні коси були зачесані назад й зібрані в хвіст, одягнута поверх синьої камизи кольчуга виблискувала у світлі полум’я свічок. І хоча ззовні Айк здавався втомленим та розімлілим, але його внутрішній звір завше перебував напоготові. Окрім обов’язків розвідника граф переслідував особисту мету. Він вирішив знайти того покидька Вінна, який посмів брудними руками торкнутися Ерни, його вогника… До того ж, маєток того купця розташовувався неподалік…
— Нехай Господь опікується тобою, славетний воїне Айку Лютий, — велично мовив єпископ Ехстан, який сидів біля короля. Служитель церкви також був одягнутий в обладунки, як і решта воїнів, а на шиї виблискувало велике золоте розп’яття, яким він усіх благословляв перед битвою.
+++
Цієї ночі Ерна майже не спала, так і не зуміла заплющити очі. Вона нервово крутилася на ліжку, кутаючись у вовняну ковдру. Якщо завтра не зуміє втекти, то не уявляла, як далі житиме… Бодай раз би зазирнути в ті чорні безодні коханих очей, відчути ті вогняні дотики… А якщо Айка вб’ють? Дівоче серце здригалося, мов поранена пташка, без цього чоловіка і світ згасне. Нехай він буде далеко, за тисячі миль й щасливий з іншою, але живий… Граф назавжди залишиться в серці Ерни, а їй варто подумати про майбутнє дитя від коханого… Айк… Безмежне щастя з ним тривало, на жаль, недовго. Але ця дитинка й зробить Ерну насправді щасливою, подарує новий сенс, надаватиме снаги жити, рухатися далі…
Після ранкової трапези дівчина вбралася в дорожній одяг, заплела волосся в косу, а свої речі залишила в кімнаті, щоб не викликати підозри. Із собою Ерна взяла лише гаманець та клинок Айка, який вибрала серед його трофейної зброї, коли покидала фортецю. Нехай це буде на згадку про нього…
— Навіщо тобі зброя, якщо ми завжди поруч? — здивовано поцікавився один з воїнів, яким Торвальд звелів пильнувати доньку. Саме цієї миті Ерна у супроводі двох охоронців прямувала до стайні й вкотре відчувала нудоту, що дошкуляла щоранку. Добре, хоч встигла випити відвар м’яти й чебрецю.
— Я звикла завжди подорожувати зі зброєю, — дівчина вимушено посміхнулася й знизила плечима.
Сонце вже зійшло над обрієм, коли Ерна з охоронцями покинула територію королівської резиденції й прямувала верхи до селищ, де рясніли намети ярмарку. За інших обставин вона би залюбки неспішно прогулялася довгими рядами поміж строкатих павільйонів й купувала нові речі, але натомість Ерна обмірковувала подальші дії. Коней довелося залишити біля входу до ярмарку, рухатися верхи вузькими проходами не вельми зручно. Тварин прив’язали до дерева, а місцевому сільському хлопцеві Ерна дала кілька монет та звеліла пильнувати коней.
До ярмарку прибув численний натовп покупців й охочих поглянути на різноманітні товари. Чого ж тут лише не було! Продукти, тканини, одяг, прикраси, предмети побуту… В повітрі витав запах спецій і олій, привезених торговцями зі Сходу.
Ерна неспішно крокувала біля наметів з одягом, а воїни постійно слідкували за нею й прямували слідом. Раптом дівчина зупинилася та діловито уперла руки в боки, озираючись до охоронців.
— Сьогодні доволі спекотно… — показово зітхнула. — Я зайду всередину павільйону та подивлюся на сукні, а ви біля входу почекайте на мене, купіть в торговців собі прохолодного елю, — вдавано посміхнулася й простягнула чоловікам кілька монет.
— Як бажаєш, — один з воїнів стенув плечима. — Ми охоче ковтнемо елю в таку спеку…
Ерна зайшла всередину великого павільйону та напружено роззирнулася довкола.
— Що бажаєте? Вибирайте собі гарну сукню, дівице! В нас тут усе, чого душа бажає… Сукні, спідниці, сорочки, — ввічливо мовив невисокий на зріст торговець, улесливо посміхаючись.
— Ось це хочу… і ось це… — Ерна тицьнула пальцем в лляну сорочку, а також вказала на одну із суконь з синього сукна, яка висіла біля пологу павільйону. – Хочу приміряти, — насправді напружено шукала поглядом інший вихід.
— Йдіть туди, — торговець вказав пальцем на тонку подобу ширми, за якою Ерна відразу побачила вихід у протилежний бік. Серце радісно тьохнуло… Ось вона, довгоочікувана можливість непомітно вислизнути й втекти!
