Спочатку:
На сторінку книги
Глава 33. «Червоне плаття і весілля після пригод»
Як виявилося, після всіх пережитих пригод у Максима та Маліки залишилася одна дуже важлива справа.
Весілля.
Причому не десь колись потім.
А просто зараз.
Бахтіяр вирішив, що якщо вже його донька закохалася, якщо Максим отримав його благословення, а троє колишніх злочинців тепер офіційно стали його друзями, то відкладати свято немає сенсу.
— Весілля має бути зараз, — заявив він.
Максим здивовано подивився на нього.
— Зараз?
— Так.
— Але ми навіть не підготувалися.
Бахтіяр махнув рукою.
— Підготуємося.
— А сукня?
— Є.
— Обручки?
— Знайдемо.
— Гості?
Бахтіяр озирнувся.
У дворі вже сиділи Віктор, Денис і Рашид.
— Ось тобі гості.
Денис підняв руку.
— Я взагалі-то думав, що нас запросили тільки поїсти.
— Тепер ти свідок, — сказав Віктор.
— А я не готовий!
— Ти ніколи не готовий.
Рашид засміявся.
— Зате їсти готовий завжди.
— Це наклеп.
Саме тоді з будинку вийшла Маліка.
Максим замовк.
Він просто не міг відвести від неї погляду.
На ній була червона весільна сукня.
Та сама, яку він колись хотів побачити на ній.
Червона тканина красиво спадала донизу, прикрашена золотими деталями. Волосся Маліки було зібране, а чорна коса лежала на плечі.
Максим усміхнувся.
— Ти…
Маліка зробила крок до нього.
— Що?
— Я саме так тебе колись і уявляв.
— У червоному?
— Саме в ньому.
Віктор тихо штовхнув Дениса ліктем.
— Все. Він пропав.
— Остаточно, — погодився Денис.
Маліка підійшла до Максима.
— Пам'ятаєш, як ти вперше побачив мене?
Максим засміявся.
— Пам'ятаю.
— І як потім забрав мене?
— Не нагадуй.
— Чому?
— Бо після цього почалася така кількість пригод, що я досі не розумію, як ми взагалі дожили до весілля.
Рашид встав.
— Пропоную не згадувати минуле.
— Чому?
— Бо якщо Максим почне розповідати, то весілля закінчиться завтра.
---
Свято почалося дуже весело.
Музика лунала на весь двір.
За столами сиділи родичі, сусіди та знайомі.
Віктор намагався поводитися серйозно, але вже через десять хвилин почав танцювати.
Денис дивився на нього з жахом.
— Ти точно вмієш танцювати?
— Звичайно.
— Це не танець.
— А що?
— Я не знаю.
Рашид приєднався до них.
— Просто рухайся під музику.
— Я і рухаюся!
— Ти схожий на людину, яка намагається втекти від бджоли.
Денис розреготався.
А Маліка тим часом танцювала разом із Максимом.
Він обережно тримав її за руку.
— Щаслива?
— Дуже.
— Навіть після всього?
— Особливо після всього.
Вона усміхнулася.
— Якби не ті пригоди, я б тебе не зустріла.
— Може, мені треба було просто приїхати сюди без усіх злочинів?
— Було б набагато спокійніше.
— І нудніше.
— Це точно.
Раптом із сусіднього двору почувся крик:
— ВОРИ!
Усі завмерли.
Максим повільно повернув голову.
— Що?
З-за воріт визирнула літня сусідка.
— Я вас бачу!
Денис прошепотів:
— О ні.
Жінка ткнула пальцем у бік хлопців.
— Ви знову щось украли!
Віктор обурився.
— Ми вже не злочинці!
— Не вірю!
Рашид засміявся.
— Нас звільнили.
— Це нічого не доводить! — крикнула сусідка.
Денис підійшов до Віктора.
— Може, їй показати документи?
— Або весільний стіл.
— Думаєш, повірить?
— Якщо поїсть — точно.
Маліка почала сміятися.
Максим теж.
Сусідка ще кілька секунд суворо дивилася на них, а потім несподівано зайшла у двір.
— А що це у вас?
— Весілля, — відповів Максим.
— А-а-а…
Вона подивилася на Маліку.
— Гарна дівчина.
Потім на Максима.
— А ти її не ображай.
— Не буду.
— Бо я сама тебе за вухо відведу до Бахтіяра.
Віктор тихо сказав:
— Максиме, у тебе тепер цілий контрольний комітет.
Невдовзі навіть сувора сусідка почала танцювати.
Вона спочатку робила вигляд, що прийшла лише перевірити ситуацію.
Але через кілька хвилин уже танцювала разом із Віктором і Денисом.
— Ви все-таки злочинці! — вигукнула вона.
— Чому? — запитав Денис.
— Бо вкрали моє серце цією музикою!
Віктор схопився за голову.
— Все. Тепер вона наша.
Усі вибухнули сміхом.
Свято тривало до пізнього вечора.
Поступово гості розійшлися.
Музика стихла.
У дворі залишилися тільки найближчі.
Маліка й Максим нарешті змогли залишитися наодинці.
Вони зайшли до кімнати.
Максим зачинив двері.
Кілька секунд вони просто дивилися одне на одного.
Маліка усміхнулася.
— Ну що, чоловіче?
Максим підійшов ближче.
— Дружино.
Вона обійняла його.
— Досі не віриться.
— Мені теж.
— Ми пережили Арсена.
— Так.
— Печеру.
— Так.
— Викрадення.
— І ще твоєму батькові довелося пояснювати, що я тебе не викрадав.
Маліка засміялася.
— Але спочатку таки викрав.
— То була дуже дивна історія.
— Найкраща в моєму житті.
Максим ніжно торкнувся її обличчя.
— А ця?
Маліка подивилася йому в очі.
— Ця тільки починається.
Вони поцілувалися.
Спочатку ніжно, а потім довше й пристрасніше, забувши про весь шум за дверима.
А за дверима…
Стояли Віктор і Рашид.
Віктор прислухався.
— Тихо.
Рашид штовхнув його плечем.
— Не підслуховуй.
— Я не підслуховую.
— А що робиш?
— Охороняю.
— Від кого?
Віктор замислився.
— Від Дениса.
— Він де?
— На кухні.
— Тоді від кого ти їх охороняєш?
Віктор зітхнув.
— Не знаю. Але стояти тут відповідально.
Рашид засміявся.
— Знаєш, про що я думаю?
— Про їжу?
— Ні.
— Тоді страшно.
— Як думаєш, хто стане хрещеним батьком їхніх дітей?
Віктор широко розплющив очі.
— Ти вже про дітей думаєш?
— А чому ні?
— Я думаю, що спочатку треба дочекатися хоча б ранку.
— Логічно.
Вони помовчали.
— А якщо буде хлопчик? — запитав Рашид.
— Тоді назвемо його Арсен.
— Ти зовсім дурний?
— Жартую!
Рашид засміявся.
— А якщо дівчинка?
Віктор задумався.
— Маліка-молодша.
— Це вже краще.
І саме тоді за їхніми спинами почувся голос:
— Ви двоє!
Вони обернулися.
Денис стояв із тарілкою в руках.
— Ви що тут робите?
Віктор відповів:
— Обговорюємо майбутнє.
— Яке ще майбутнє?
— Дітей Максима й Маліки.
Денис мало не впустив тарілку.
— Ви ненормальні.
— А ти не хочеш бути хрещеним?
Денис замислився.
— Хочу.
— Бачиш!
— Але я дитині одразу скажу, що її батько колись був учителем і випадково став найвідомішим шукачем скарбів.
Віктор усміхнувся.
— А ще скажеш, що його мати була найкрасивішою дівчиною Узбекистану.
Рашид додав:
— І що через неї один українець пережив більше пригод, ніж за все своє життя.
Усі троє тихо засміялися.
За дверима Максим почув голоси.
Він відкрив двері.
— Ви серйозно?
Троє одночасно замовкли.
Денис посміхнувся.
— Вітаємо, молодий татусю.
— Денисе!
Маліка засміялася.
Віктор підняв руки.
— Все-все. Ми йдемо.
Рашид поплескав Максима по плечу.
— Бережи її.
Максим подивився на Маліку.
— Обов'язково.
Друзі пішли.
А Максим зачинив двері.
Маліка підійшла до нього й тихо сказала:
— Знаєш, я думаю, вони ніколи не зміняться.
— Сподіваюся, що ні.
Вона обійняла його.
— Чому?
Максим усміхнувся.
— Бо саме такими я їх і полюбив.
За вікном звучала тиха узбецька музика.
А всередині будинку починалося зовсім нове життя.
Без погонь.
Без злочинів.
Без втечі.
Просто життя двох людей, які колись зустрілися через дивну пригоду…
і знайшли одне в одному своє справжнє щастя.
