Спочатку:
На сторінку книги
Глава 24. Старий знайомий Арсена
Ранок у Ташкенті видався напрочуд спокійним.
Настільки спокійним, що Максим відчував: це підозріло.
Він стояв біля машини й уже вкотре перевіряв карту, хоча чудово знав, що від цього нових позначок на ній не з'явиться.
Поруч стояла Маліка.
Вона була одягнена просто, але дуже гарно, а довга чорна коса лежала на плечі.
— Ти нервуєш, — сказала вона.
— Я?
— Так.
— Ні.
— Ти вже п'ять хвилин дивишся на карту догори ногами.
Максим опустив очі.
Карта справді була догори ногами.
— Я просто перевіряв, чи ти уважна.
Маліка засміялася.
— І як?
— Провалила.
— Чому?
— Бо не дала мені ще хвилини подумати.
— Ти смішний.
— Я небезпечний.
— З картою догори ногами?
Максим зітхнув.
— Добре. Поїхали.
---
Дорога вела їх на околицю міста.
Віктор дав адресу людини, яка могла допомогти розшифрувати загадковий напис.
Його звали Ільяс.
Колись він був пов'язаний із кримінальним світом. За словами Віктора, тепер він змінив життя, одружився, мав дітей і навіть вирощував помідори.
Максим не знав, що його лякало більше: колишній бандит чи людина, яка вирощує помідори після кримінального минулого.
— Віктор сказав, що він тепер сімейний, — нагадала Маліка.
— Саме це мене й насторожує.
— Чому?
— Не знаю. Людина, яка може розшифрувати карту зі скарбом, не повинна спокійно вирощувати помідори.
Маліка засміялася.
— А що вона повинна вирощувати?
— Не знаю. Підозри.
Через кілька хвилин вони зупинилися біля невеликого будинку.
Максим заглушив двигун.
— Готова?
— Так.
— Якщо він нас вижене, ми йдемо.
— Добре.
— Якщо почне кричати — йдемо.
— Добре.
— Якщо захоче мене вдарити…
Маліка подивилася на нього.
— Тоді я його зупиню.
Максим усміхнувся.
— Саме тому я взяв тебе із собою.
Вони підійшли до дверей.
Максим постукав.
Кілька секунд нічого не відбувалося.
Потім за дверима почулися важкі кроки.
Двері відчинилися.
На порозі стояв величезний чоловік.
Широкі плечі, густа борода, руки, схожі на дві лопати.
Він подивився на Максима.
Завмер.
Його обличчя різко змінилося.
— Арсен?!
Максим відчув, як усередині все похололо.
— Е-е…
Чоловік схопився за двері.
— Ти?!
— Почекайте…
— Якого біса ти тут робиш?!
— Ми просто…
— Знову проблеми?!
Маліка здивовано подивилася на Максима.
Ільяс уже відчинив двері ширше.
— Я ж тобі казав! — гаркнув він. — Щоб ноги твоєї тут більше не було!
Максим підняв руки.
— Я не хотів вас турбувати.
— Не хотів?!
Ільяс уже збирався виштовхнути його з подвір'я.
— Ви помиляєтесь, — швидко сказала Маліка.
Чоловік зупинився.
Подивився на неї.
Потім знову на Максима.
— А це хто?
Максим відкрив рот.
Але не встиг нічого сказати.
Маліка спокійно дістала карту.
— Ми прийшли не сваритися.
Ільяс примружився.
— Що це?
— Карта.
— Я бачу, що карта.
— Нам потрібно розшифрувати напис.
Ільяс перевів погляд на карту.
Його вираз обличчя змінився.
Він уже не сердився.
Тепер він був зацікавлений.
— Де ви це взяли?
Максим відповів:
— Нам її дали.
Ільяс глянув на нього.
— Арсен, якщо ти знову щось…
— Я не Арсен.
Ільяс замовк.
Маліка подивилася на Максима.
Він нервово усміхнувся.
— Довга історія.
— Я бачу, — пробурмотів Ільяс.
Він знову подивився на Маліку.
Потім на Максима.
— І це твоя дівчина?
Максим розгубився.
— Вона…
— Так, — спокійно відповіла Маліка.
Максим повернув голову до неї.
Вона лише усміхнулася.
Ільяс несподівано засміявся.
— Не очікував.
— Чого? — запитав Максим.
— Що в тебе колись з'явиться дівчина.
— Чому?
— Бо ти завжди приносив із собою тільки проблеми.
Маліка ледь не засміялася.
Максим скривився.
— Я не такий.
Ільяс подивився на нього з недовірою.
— Звичайно.
Він узяв карту.
— Заходьте.
Через кілька хвилин вони вже сиділи за великим столом.
Ільяс поставив чайник.
На столі з'явилися чай, сухофрукти, печиво та ще якісь солодощі.
Максим дивився на все це з подивом.
— Ви щойно хотіли мене викинути.
— Хотів.
— А тепер годуєте?
— Я не казав, що ти не можеш їсти.
Маліка тихо засміялася.
Ільяс розклав карту.
Довго дивився на символи.
Потім узяв олівець.
— Тут старий спосіб шифрування.
Максим нахилився ближче.
— Ви його знаєте?
— Знав.
— Це означає…
— Що я ще не забув усе своє минуле.
Ільяс почав робити позначки.
Він з'єднав кілька символів між собою.
Потім перевернув карту.
— Ось.
— Що?
— Не дивіться на самі слова. Дивіться на напрямки.
Максим завмер.
— Північ, схід, південь…
— Саме так.
Маліка уважно стежила за його рукою.
— А ці символи?
— Орієнтири.
Ільяс поставив крапку на карті.
— Якщо правильно розшифрувати, скарб знаходиться не там, де ви думали.
Максим відчув, як у нього перехопило подих.
— А де?
Ільяс похитав головою.
— Цього я вам не скажу.
Максим здивовано подивився на нього.
— Чому?
— Бо я більше не хочу мати справ із такими речами.
— Але ви можете хоча б…
— Можу.
Ільяс подивився на нього суворо.
— І саме тому прошу вас більше сюди не приходити.
Максим кивнув.
— Зрозумів.
Маліка теж подякувала.
— Дякуємо вам за допомогу.
Ільяс подивився на неї й трохи пом'якшав.
— Ти бережи себе.
— Обов'язково.
— І його теж.
Маліка подивилася на Максима.
— Постараюся.
— Особливо його.
Максим зітхнув.
— Чому всі думають, що я постійно потрапляю в проблеми?
Ільяс навіть не задумався.
— Бо ти виглядаєш як людина, яка постійно в них потрапляє.
— Це вже образливо.
— Зате чесно.
Маліка засміялася.
Вони попрощалися й вийшли з будинку.
---
Ільяс ще довго стояв біля дверей.
Він склав руки на грудях і дивився їм услід.
— Дивно…
Перед ним був зовсім не той Арсен, якого він пам'ятав.
Колись той чоловік приходив із наказами, хитрими планами й неприємностями.
А тепер?
Він приїхав із дівчиною.
Дозволив їй говорити першою.
І навіть дивився на неї так, ніби її безпека була для нього важливішою за скарб.
Ільяс похитав головою.
— Не схожий ти на себе, Арсене…
Він ще раз глянув на дорогу.
Максим і Маліка вже зникли за поворотом.
Ільяс зітхнув.
— Може, справді люди змінюються.
Потім зачинив двері.
А Максим тим часом навіть не здогадувався, що залишив після себе ще одну загадку.
Бо тепер Ільяс був майже впевнений:
цей чоловік не зовсім той Арсен, якого він знав.
А карта в його руках могла привести Максима та Маліку прямо до скарбу.
Якщо вони правильно зрозуміють наступну підказку.
