Раді Вас бачити!

Глава 29. Справжній Арсен

Ранок настав набагато раніше, ніж хотілося.

Сонце тільки-но почало підніматися над горами, коли на кухні вже пахло свіжим хлібом, яйцями та кавою.

Маліка стояла біля плити.

Вона майже не спала.

Після вчорашньої розмови їй весь час не давала спокою одна думка.

Хлопці поводилися дивно.

Особливо Віктор.

І Денис.

І Рашид.

Вони начебто нічого не говорили прямо, але Маліка бачила їхні погляди.

Вони щось зрозуміли.

Можливо, вже здогадалися, що Максим — зовсім не Арсен.

Але чому мовчали?

Маліка поставила на стіл тарілки.

— Сніданок готовий!

Через хвилину сходами почали спускатися хлопці.

Першим прийшов Денис.

— Ого…

Він подивився на стіл.

— Це все нам?

— А кому ще?

— Я вже люблю цей будинок.

Віктор сів поруч.

— Якщо ми знайдемо скарб, я найму собі кухаря.

— Ти навіть не знаєш, скільки там грошей, — сказала Маліка.

— Неважливо. Головне — мати кухаря.

Рашид засміявся.

Максим спустився останнім.

Він подивився на Маліку.

— Ти знову встала раніше за всіх.

— Хтось же мав вас нагодувати.

— Ти неймовірна.

Максим підійшов до неї.

Він узяв її руку й ніжно поцілував.

— Все вже скоро закінчиться.

Маліка подивилася йому в очі.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

Він ще раз поцілував її руку.

— Чекай нас.

Маліка усміхнулася.

— Буду.

Хлопці почали збиратися.

Максим перевірив карту.

— Ну що?

Віктор підняв рюкзак.

— Ідемо за скарбом.

Денис поправив куртку.

— Якщо сьогодні знайдемо золото, я першим повернуся додому.

Рашид усміхнувся.

— А якщо там нічого немає?

— Тоді я залишуся тут і буду мити посуд.

— Ти?

— Ну… найму когось.

Вони вийшли.

Маліка залишилася на порозі.

Дивилася їм услід.

І чомусь серце тривожно билося.

Щось було не так.

---

Через кілька хвилин Маліка вже стояла посеред дороги.

Вона не витримала.

— Ні.

Вона взяла куртку.

— Я повинна знати.

І пішла за ними.

---

Хлопці швидко дісталися до колодязя.

Старий камінь був покритий мохом.

Навколо панувала тиша.

Максим дістав карту.

— Це точно він.

Віктор заглянув усередину.

— І як ми дістанемо шолом?

Денис дістав мотузку.

— Цього разу я підготувався.

Віктор подивився на нього.

— Ти?

— Так.

— Я пишаюся тобою.

— Дякую.

— Не очікував.

— Замовкни.

Через кілька хвилин Денис уже спускався вниз.

— Бачу щось!

— Що?!

— Метал!

Максим напружився.

— Обережно!

Денис схопив предмет.

— Тягніть!

Хлопці витягнули його нагору.

На сонці заблищав старовинний металевий шолом.

Віктор завмер.

— Невже…

Рашид підійшов ближче.

— Це він?

Максим кивнув.

— Це він.

Денис підняв шолом над головою.

— Ми знайшли!

Віктор засміявся.

— Ми справді знайшли його!

Рашид обійняв Дениса.

Усі кричали від радості.

Навіть Максим усміхався.

Він дивився на шолом і думав тільки про одне.

Тепер вони можуть знайти скарб.

Тепер у них справді є шанс.

Але раптом Віктор перестав сміятися.

Він подивився на Максима.

Довго.

— Знаєш…

Максим повернувся.

— Що?

Віктор зробив крок уперед.

— Тільки от ти не Арсен.

Тиша.

Денис опустив шолом.

Рашид подивився на Максима.

— Що ти сказав?

— Я сказав, що він не Арсен.

Максим мовчав.

Віктор продовжив:

— Арсен ніколи не підтримував нас.

— Вікторе…

— Ні.

Віктор похитав головою.

— Арсен ніколи не слухав би наші історії. Не допоміг би Денису. Не сказав би, що ми можемо почати нове життя.

Денис зробив крок уперед.

— І він ніколи не сказав би мені повертатися до матері.

Рашид стиснув кулаки.

— То хто ти?

Максим мовчав.

Віктор дивився йому прямо в очі.

— Хто ти такий?

Денис раптом крикнув:

— Ти б не врятував нас, якби був Арсеном!

Максим опустив голову.

Все.

Маска впала.

Він більше не міг брехати.

— Мене звати Максим.

Тиша стала ще важчою.

— Максим Коваленко.

Віктор дивився на нього.

— Значить…

— Так.

— Ти не Арсен.

— Ні.

Рашид відступив.

— Ти весь цей час брехав нам.

— Я хотів вас врятувати.

— Від кого?!

— Від нього.

Максим показав у бік дороги.

І саме тоді почувся голос.

— Не поспішай, Максиме.

Усі обернулися.

Маліка стояла трохи далі.

— Хлопці!

Вона підбігла до них.

— Припиніть!

Рашид різко повернувся до неї.

— Ти знала?

Маліка завмерла.

— Що?

— Ти знала, що він не Арсен?

Вона мовчала.

Цього було достатньо.

— Ви всі брехуни!

Рашид стиснув кулаки.

— Ми вам довіряли!

— Рашиде, послухай…

— Ні!

Денис дивився на Маліку з болем.

— Ти теж знала?

Маліка опустила очі.

— Я знала.

Віктор гірко засміявся.

— Чудово.

Раптом пролунав постріл.

БАХ!

Усі здригнулися.

Максим різко обернувся.

— Вниз!

Другий постріл ударив у камінь.

Із-за дерев вийшли кілька озброєних чоловіків.

Попереду стояв він.

Арсен.

Справжній.

Віктор завмер.

Денис повільно відкрив рот.

— О…

Рашид подивився на нього.

— Це він.

Віктор нервово посміхнувся.

— Ну нарешті.

Денис раптом подивився на Арсена.

— А ти що, нових бандитів завів?

Арсен примружився.

— Яких ще бандитів?

Денис показав на людей позаду нього.

— А ці хто?

Арсен холодно відповів:

— Вони працюють на мене.

Денис скривився.

— Значить, нас уже замінили?

Віктор тихо засміявся.

— Оце так.

Арсен навіть не посміхнувся.

— Ви мені більше не потрібні.

Усі завмерли.

— Схопити їх.

Чоловіки рушили вперед.

Максим одразу став перед хлопцями.

— Не чіпайте їх!

Один із бандитів ударив його.

Максим упав на коліна.

Маліка крикнула:

— Максиме!

Вона кинулася до нього.

Інший чоловік схопив її.

— Пусти!

Максим піднявся.

— Не чіпай її!

Арсен усміхнувся.

— Ось тепер я бачу справжнього тебе.

Максим дивився на нього з ненавистю.

— Ти нічого не знаєш про них.

— Мені байдуже.

Арсен підійшов до шолома.

Він вихопив його з рук Дениса.

— Нарешті.

Максим зрозумів.

Арсен знайшов те, за чим вони всі полювали.

— Що тепер? — запитав Віктор.

Арсен відкрив стару карту.

Усередині шолома справді була захована металева пластинка з символами.

Арсен розгорнув її.

— Печера.

Він показав на схему.

— Тут.

Денис похитав головою.

— І що?

— Там скарб.

Арсен посміхнувся.

— А ви покажете мені дорогу.

---

Максим стояв зв'язаний разом із хлопцями.

Маліка була поруч.

Він опустив голову.

Але в кишені його куртки залишився телефон.

Ніхто цього не помітив.

Максим непомітно дістав його.

Пальці тремтіли.

Він швидко відкрив повідомлення.

Археологу.

«Ми знайшли шолом. Справжній Арсен із нами. Він захопив нас. Потрібна допомога. Скарб знаходиться в печері».

Максим натиснув «відправити».

Повідомлення пішло.

Він одразу видалив його з екрана.

Арсен крикнув:

— Усі вперед!

Бандити повели полонених у гори.

Віктор ішов поруч із Максимом.

Він тихо прошепотів:

— Ти справді думав нас урятувати?

— Так.

— Навіщо?

Максим подивився на нього.

— Бо ви не такі, якими він вас зробив.

Віктор кілька секунд мовчав.

Потім тихо сказав:

— Шкода, що ми зрозуміли це тільки зараз.

Попереду Арсен підняв карту.

За кількасот метрів між скелями з'явився вузький темний прохід.

Печера.

Арсен посміхнувся.

— Ось і скарб.

Маліка подивилася на Максима.

Він ледь помітно кивнув.

Повідомлення археологу вже було відправлене.

Тепер залишалося тільки сподіватися, що допомога встигне.

А Арсен навіть не здогадувався, що цього разу його найбільшим ворогом буде не поліція.

А ті троє хлопців, яких він сам колись вважав непотрібними.

І Максим, який тепер знав їхню правду.

Вони зайшли до печери.

Темрява поглинула їх одного за одним.

А десь далеко вже могла початися погоня за справжнім злочинцем.