Спочатку:
На сторінку книги
Глава 5. Роль, від якої хочеться втекти
Максим сидів у невеликому кабінеті при дослідницькому центрі й уже хвилин десять намагався зрозуміти, навіщо його сюди запросили.
Навпроти нього сидів той самий археолог, з яким Максим познайомився на семінарі.
На столі лежала фотографія давньогрецького бронзового шолома.
— Ви казали, що хотіли поговорити про археологію, — нарешті промовив Максим. — Але чомусь у мене відчуття, що мова зараз піде зовсім не про археологію.
Археолог ледь усміхнувся.
— Ви дуже спостережливі.
— Професійна деформація. Я вчитель. Якщо учень сидить тихіше, ніж зазвичай, я вже знаю, що він щось накоїв.
— Тоді ви точно зрозумієте, що я зараз скажу.
Максим відкинувся на спинку крісла.
— Це вже звучить страшно.
Археолог посунув до нього дві фотографії.
На першій був Арсен Мирзоєв.
На другій — Максим.
Максим кілька секунд дивився на них.
— Я вже бачив це фото.
— Але тепер ви повинні зрозуміти, наскільки ваша схожість важлива.
— Для кого?
— Для всіх, хто намагається знайти викрадений шолом.
Максим перестав усміхатися.
— Ви думаєте, я знаю, де він?
— Ні.
— Тоді що вам від мене потрібно?
Археолог зітхнув.
— Ми хочемо, щоб ви зіграли Арсена.
Максим мовчав.
Потім повільно кліпнув.
— Перепрошую… кого?
— Арсена Мирзоєва.
— Я почув. Просто хотів переконатися, що мені не здалося.
Археолог нахилився вперед.
— Троє його спільників зараз перебувають у грецькій в'язниці. Вони не розповідають, де сховали шолом. Не говорять нічого.
— І ви хочете, щоб я прийшов до них?
— Саме так.
— Як турист?
— Ні.
Максим насупився.
— Як Арсен?
— Так.
Він відразу підвівся.
— Ні.
— Ви ще не почули всього.
— Мені достатньо.
Максим почав ходити кабінетом.
— Я історик. Я вчитель. Я людина, яка ще вчора фотографувала котів на вулицях. А ви зараз пропонуєте мені прикинутися міжнародним злочинцем!
— Тимчасово.
— Від цього не стає краще!
Археолог спокійно спостерігав за ним.
— Ви повинні лише поговорити з ними.
— Де?
— У в'язниці.
Максим різко зупинився.
— Що?
— У Неаці.
— У в'язниці в Неаці?!
— Так.
Максим схопився за голову.
— Ні, ні, ні… Стоп. Я правильно зрозумів? Ви хочете посадити мене до в'язниці, щоб я там сидів серед… — він помовчав, підбираючи слово, — серед злочинців?
— Формально — так.
— А неформально?
— Ви будете під прикриттям.
— А якщо вони мене розкусять?
— Ми подбаємо про безпеку.
— А якщо не подбаєте?
Археолог не відповів одразу.
І це мовчання Максиму зовсім не сподобалося.
— Чудово, — пробурмотів він. — Уже бачу заголовок у газеті: «Український учитель історії приїхав до Греції на семінар і добровільно сів у тюрму».
Археолог усміхнувся.
— Зате буде що розповісти учням.
— Якщо я повернуся до них.
Максим знову сів.
— Ні. Це божевілля.
Археолог відкрив папку.
— Тоді дозвольте пояснити, чому саме ви.
Він дістав кілька документів.
— По-перше, ви історик. Ви розумієте значення стародавніх артефактів. По-друге, ви були запрошені сюди саме через свої знання про історію Давньої Греції. По-третє, ваша зовнішність майже ідентична зовнішності Мирзоєва.
— Це я вже зрозумів.
— А тепер головне.
Археолог поклав перед Максимом фотографію шолома.
— Цей шолом не просто дорогий.
Максим уважно подивився на зображення.
— Давньогрецький бронзовий шолом. Приблизно дві тисячі років історії.
— Саме так. Але ми вважаємо, що злочинці могли викрасти його не лише заради грошей.
Максим підняв очі.
— А заради чого?
— Поки що не знаємо.
— Тоді це і є проблема?
— Так.
Археолог показав йому кілька фотографій із музейного архіву.
— Є припущення, що шолом може бути пов'язаний із певною історичною знахідкою. Ми не можемо стверджувати це напевно, доки не знайдемо сам предмет і не дослідимо його.
Максим уважно розглядав фотографії.
Його професійна цікавість поступово перемагала страх.
— А що саме ви шукаєте?
— Правду.
Максим усміхнувся.
— Ви зараз говорите як людина, яка хоче заманити історика в пастку.
— Можливо.
— Чесно.
Археолог теж усміхнувся.
Потім став серйозним.
— Я не хочу зруйнувати вам життя, Максиме. Навпаки. Я хочу запропонувати вам можливість, якої у вас, можливо, ніколи не буде вдруге.
— Яку?
— Якщо все пройде успішно, я особисто допоможу вам із роботою. Офіційно ви будете залучені до дослідницької програми як фахівець з історії.
Максим здивовано подивився на нього.
— Тобто?
— Ми можемо оформити вашу поїздку як частину дослідження. Для вашої школи це буде професійне відрядження. А після завершення справи я допоможу вам потрапити до одного з найкращих дослідницьких центрів, де ви зможете працювати з історичними матеріалами та археологічними знахідками.
Максим мовчав.
Це вже звучало цікаво.
Дуже цікаво.
Він роками працював у школі.
Любив учнів.
Любив історію.
Але десь глибоко в душі завжди хотів займатися не тільки підручниками.
Хотів торкатися минулого не через фотографії.
Хотів бачити справжні знахідки.
Досліджувати їх.
Працювати серед людей, які жили цією справою.
— Ви серйозно? — тихо запитав він.
— Абсолютно.
— І ви справді можете це організувати?
— Якщо ви допоможете нам знайти шолом — так.
Максим знову подивився на фотографію.
— Звучить заманливо.
— Але?
— Але я все одно маю прикидатися злочинцем.
— Так.
— І сидіти у в'язниці.
— Тимчасово.
— Серед справжніх злочинців.
— Саме там вони й перебувають.
Максим заплющив очі.
— Боже…
Археолог тихо засміявся.
— Я теж спочатку подумав, що це божевільна ідея.
— А потім?
— Потім зрозумів, що іншої можливості може не бути.
Максим кілька секунд мовчав.
Перед очима раптом промайнули його учні.
Його кабінет.
Дошка.
Намальований крейдою давньогрецький шолом.
Він згадав, як кілька днів тому жартував:
«Скільки ж таких речей досі лежить десь під землею?»
І ось тепер одна з таких речей могла втягнути його в справжню пригоду.
— А якщо я погоджуся, — нарешті сказав він, — що саме я повинен робити?
Археолог відповів:
— Вам дадуть легенду. Ви будете Арсеном. Потрібно переконати його людей, що він повернувся.
— А потім?
— Дізнатися, де шолом.
Максим нервово засміявся.
— Знаєте, що найгірше?
— Що?
— Я навіть не знаю, як виглядають справжні злочинці.
— Троє з них зараз у в'язниці.
— Саме це мене й лякає.
Він підвівся.
Пройшовся до вікна.
За склом сяяла Греція.
Ще вчора він фотографував її як турист.
Сьогодні йому пропонували стати частиною кримінального розслідування.
Максим повернувся.
— Я погоджуся.
Археолог здивовано підняв брови.
— Ви впевнені?
— Ні.
— Тоді чому?
Максим зітхнув.
— Бо якщо я зараз відмовлюся, все життя думатиму, що могло б статися.
Він помовчав.
— Але попереджаю одразу: притворитися злодієм буде набагато складніше, ніж пояснити восьмому класу причини Пелопоннеської війни.
— Ми вас підготуємо.
— А ви точно впевнені, що з мене вийде Арсен?
Археолог подивився на його обличчя.
— Зовні — без сумніву.
Максим криво усміхнувся.
— А всередині?
— Оце нам і належить з'ясувати.
Максим узяв фотографію шолома.
Ще раз подивився на нього.
— Ну що ж…
Він поклав фото назад на стіл.
— Схоже, я нарешті отримав справжній урок історії.
І цього разу за ним доведеться йти не до класу.
А до в'язниці.
