Раді Вас бачити!

Глава 3. Майже попався

Арсен Мирзоєв не любив поліцію.

Власне, це було взаємно.

Після пограбування музею він кілька днів переховувався разом із Денисом, Рашидом і Віктором у невеликому будинку неподалік від узбережжя.

Шолом був у них.

Гроші — теж.

Здавалося, можна святкувати.

Але Арсен не святкував.

Він стояв біля вікна й дивився на дорогу.

— Ти вже третю годину дивишся на ту саму машину, — нарешті сказав Денис. — Вона тобі подобається?

— Вона стоїть тут уже сорок хвилин.

— Може, власник теж просто милується краєвидом.

Арсен не відповів.

Рашид визирнув через фіранку.

— Думаєш, нас знайшли?

— Не думаю. Перевіряю.

— А різниця яка?

— Якщо нас знайшли — нам кінець. Якщо не знайшли — у нас ще є час.

Віктор, який сидів за столом, поклав телефон.

— Є новини.

Усі повернулися до нього.

— Поліція оприлюднила фотографії підозрюваного.

Денис простягнув руку.

— Дай подивитися.

Віктор показав екран.

Арсен глянув на фотографію.

— Вони не знають, де ми.

— Звідки така впевненість?

— Якби знали, вже були б тут.

У цей момент за вікном почувся звук автомобіля.

Усі четверо завмерли.

Машина повільно проїхала повз будинок.

Потім зупинилася.

— Ну все, — прошепотів Денис. — Я навіть не встиг попрощатися зі своїми боргами.

— Тихо.

Двері автомобіля відчинилися.

Вийшли двоє чоловіків.

Арсен швидко відійшов від вікна.

— Усі спокійно.

— Ти зараз серйозно кажеш «спокійно»? — прошепотів Рашид.

— Саме зараз.

Хтось постукав у двері.

Раз.

Другий.

Потім пролунав голос:

— Поліція!

Денис зблід.

— Мені вже не подобається цей день.

Арсен мовчав.

Він чудово розумів: якщо зараз відкриють двері, пояснювати щось буде пізно.

Та раптом почувся інший голос:

— Ми хочемо поговорити.

Арсен нахмурився.

— Про що?

— Про пограбування музею.

Запала тиша.

Арсен подивився на своїх людей.

— Ніхто нічого не каже.

Він підійшов до дверей.

— Я вас слухаю.

— Мирзоєв, ми знаємо, що ви всередині.

Арсен завмер.

Цього разу навіть Денис не пожартував.

— У вас два варіанти, — продовжив чоловік за дверима. — Або ми заходимо й затримуємо вас…

Пауза.

— Або ви виходите й говорите з нами.

Арсен скривився.

— І що буде після розмови?

— Можливо, вам запропонують угоду.

Денис прошепотів:

— Яку ще угоду?

Арсен підняв палець, наказуючи мовчати.

— Я слухаю.

— Ви повертаєте викрадене. Розповідаєте все, що знаєте про людей, які стоять за цим замовленням. Допомагаєте нам вийти на організатора.

— А натомість?

— Пом’якшення обвинувачень.

Арсен усміхнувся.

— Ви справді думаєте, що я вам повірю?

— Ні.

За дверима теж хтось усміхнувся.

— Але ви можете перевірити.

Арсен відійшов від дверей.

Він швидко обговорив ситуацію з Денисом, Рашидом і Віктором.

— Це пастка, — сказав Віктор.

— Можливо, — відповів Арсен.

— А якщо ні? — запитав Рашид.

Арсен замовк.

Принаймні так хотів думати.

Але вирішив зникнути.

Кинув свою банду, щоб вони сіли за нього, за його гріхи.

Його банди сядуть за грати остаточно.

А банди побачивши що їх головний зник, вони підняли руку вгору.