Спочатку:
На сторінку книги
Глава 3. Майже попався
Арсен Мирзоєв не любив поліцію.
Власне, це було взаємно.
Після пограбування музею він кілька днів переховувався разом із Денисом, Рашидом і Віктором у невеликому будинку неподалік від узбережжя.
Шолом був у них.
Гроші — теж.
Здавалося, можна святкувати.
Але Арсен не святкував.
Він стояв біля вікна й дивився на дорогу.
— Ти вже третю годину дивишся на ту саму машину, — нарешті сказав Денис. — Вона тобі подобається?
— Вона стоїть тут уже сорок хвилин.
— Може, власник теж просто милується краєвидом.
Арсен не відповів.
Рашид визирнув через фіранку.
— Думаєш, нас знайшли?
— Не думаю. Перевіряю.
— А різниця яка?
— Якщо нас знайшли — нам кінець. Якщо не знайшли — у нас ще є час.
Віктор, який сидів за столом, поклав телефон.
— Є новини.
Усі повернулися до нього.
— Поліція оприлюднила фотографії підозрюваного.
Денис простягнув руку.
— Дай подивитися.
Віктор показав екран.
Арсен глянув на фотографію.
— Вони не знають, де ми.
— Звідки така впевненість?
— Якби знали, вже були б тут.
У цей момент за вікном почувся звук автомобіля.
Усі четверо завмерли.
Машина повільно проїхала повз будинок.
Потім зупинилася.
— Ну все, — прошепотів Денис. — Я навіть не встиг попрощатися зі своїми боргами.
— Тихо.
Двері автомобіля відчинилися.
Вийшли двоє чоловіків.
Арсен швидко відійшов від вікна.
— Усі спокійно.
— Ти зараз серйозно кажеш «спокійно»? — прошепотів Рашид.
— Саме зараз.
Хтось постукав у двері.
Раз.
Другий.
Потім пролунав голос:
— Поліція!
Денис зблід.
— Мені вже не подобається цей день.
Арсен мовчав.
Він чудово розумів: якщо зараз відкриють двері, пояснювати щось буде пізно.
Та раптом почувся інший голос:
— Ми хочемо поговорити.
Арсен нахмурився.
— Про що?
— Про пограбування музею.
Запала тиша.
Арсен подивився на своїх людей.
— Ніхто нічого не каже.
Він підійшов до дверей.
— Я вас слухаю.
— Мирзоєв, ми знаємо, що ви всередині.
Арсен завмер.
Цього разу навіть Денис не пожартував.
— У вас два варіанти, — продовжив чоловік за дверима. — Або ми заходимо й затримуємо вас…
Пауза.
— Або ви виходите й говорите з нами.
Арсен скривився.
— І що буде після розмови?
— Можливо, вам запропонують угоду.
Денис прошепотів:
— Яку ще угоду?
Арсен підняв палець, наказуючи мовчати.
— Я слухаю.
— Ви повертаєте викрадене. Розповідаєте все, що знаєте про людей, які стоять за цим замовленням. Допомагаєте нам вийти на організатора.
— А натомість?
— Пом’якшення обвинувачень.
Арсен усміхнувся.
— Ви справді думаєте, що я вам повірю?
— Ні.
За дверима теж хтось усміхнувся.
— Але ви можете перевірити.
Арсен відійшов від дверей.
Він швидко обговорив ситуацію з Денисом, Рашидом і Віктором.
— Це пастка, — сказав Віктор.
— Можливо, — відповів Арсен.
— А якщо ні? — запитав Рашид.
Арсен замовк.
Принаймні так хотів думати.
Але вирішив зникнути.
Кинув свою банду, щоб вони сіли за нього, за його гріхи.
Його банди сядуть за грати остаточно.
А банди побачивши що їх головний зник, вони підняли руку вгору.
