Спочатку:
На сторінку книги
Глава 31. «Операція, Бахтіяр і великі неприємності Максима»
За сотні кілометрів від печери, де Максим, Маліка, Віктор, Денис і Рашид опинилися в полоні Арсена, ранок починався зовсім не спокійно.
У невеликому службовому приміщенні на столі лежала карта Узбекистану.
Поруч — фотографії Арсена, документи, рації, телефони та кілька папок.
Оперативники стояли навколо столу й уважно слухали археолога.
— Отже, — сказав один із них, — ми точно знаємо, де вони?
Археолог кивнув.
— Максим передав координати. Печера в горах. Там Арсен і його люди.
— Скільки їх?
Археолог на секунду замислився.
— Спочатку було п'ятеро. Потім Арсен привів нових людей.
— Скільки?
— Не знаю.
Оперативник підняв брову.
— Чудово.
— Що?
— Ви щойно сказали, що не знаєте, скільки озброєних людей сидить у печері.
— Так.
— А ми маємо їх захопити.
— Так.
— І це ви називаєте планом?
Археолог зітхнув.
— Це називається «Максим попросив допомогти».
— А-а-а…
Оперативник переглянувся з колегою.
— Тоді зрозуміло. Якщо Максим попросив, значить, у нас проблеми.
Археолог посміхнувся.
— Ви ще не знаєте Максима так добре, як я.
— І не хочу.
У кімнату зайшов командир групи.
— Готуємося до виїзду. Зброя, бронежилети, засоби зв'язку. Потрібно діяти швидко. Наше завдання — взяти Арсена живим.
— А якщо він чинитиме опір?
Командир подивився на всіх.
— Тоді діємо за протоколом.
Археолог мовчки дивився на карту.
Його погляд зупинився на горах.
Десь там зараз перебував Максим.
І Маліка.
Археолог важко видихнув.
— Треба встигнути.
— Через Максима переживаєте? — запитав один з оперативників.
— Через усіх.
Він помовчав.
— Але найбільше через Максима.
— Чому?
Археолог подивився на нього.
— Бо цей чоловік має дивовижний талант опинятися в центрі всіх неприємностей.
Оперативник усміхнувся.
— Може, він просто любить пригоди?
— Ні. Пригоди люблять його.
Тим часом археолог намагався вирішити ще одну проблему.
Місцевих людей, які добре знали гори, потрібно було залучити до пошуку.
Він зателефонував одному зі своїх знайомих.
— Нам потрібна допомога.
— Що сталося?
— Люди Максима потрапили в полон.
На тому кінці запала пауза.
— Максим Коваленко?
— Він.
— Знову?
Археолог прикрив очі.
— Так.
— І цього разу що?
— Печера. Арсен. Зброя. Скарби.
— Ясно.
— Що саме тобі ясно?
— Що Максим знову знайшов собі пригоду.
Археолог сумно посміхнувся.
— Допоможете?
— Допоможемо.
— Дякую.
— Але є одна людина, яка точно захоче поїхати з нами.
— Хто?
— Бахтіяр.
Археолог завмер.
— Бахтіяр?
— Так.
Археолог повільно поклав телефон на стіл.
— О ні…
— Що?
— Якщо Бахтіяр приїде, Максим матиме проблеми навіть у тому випадку, якщо Арсен його не вб'є.
— Чому?
Археолог потер скроні.
— Тому що Максим забрав його доньку.
---
Бахтіяр дізнався про все майже одразу.
Коли йому розповіли, що Маліка разом із Максимом опинилася в небезпеці, він спочатку мовчав.
Потім спокійно запитав:
— Де вони?
Йому показали приблизне місце.
Бахтіяр кивнув.
— Я їду.
— Це небезпечно.
— Мені байдуже.
— Там озброєні люди.
— Мені все одно.
— Там Арсен.
Бахтіяр повільно повернув голову.
— Тим більше.
Він узяв куртку.
— Я заберу доньку.
Потім зупинився біля дверей.
— І ще дещо.
— Що?
Бахтіяр нахмурився.
— Я хочу поговорити з Максимом.
Чоловік, який стояв поруч, не стримав усмішки.
— Просто поговорити?
Бахтіяр подивився на нього.
— Спочатку поговорити.
— А потім?
— Побачимо.
---
За годину оперативна група вже була готова до виїзду.
Автомобілі стояли біля будівлі.
Люди перевіряли зброю, рації, спорядження.
Археолог ще раз переглянув координати.
— Виїжджаємо.
Він сів у машину.
І саме в цей момент побачив Бахтіяра.
Той ішов до них із таким виразом обличчя, ніби збирався не на рятувальну операцію, а на особисту помсту.
Археолог повільно опустив голову.
— Ні…
Бахтіяр підійшов.
— Я їду з вами.
Археолог подивився на нього.
— Бахтіяр…
— Моя донька там.
— Я розумію.
— І Максим там.
— Це я теж розумію.
— Добре.
Бахтіяр відкрив двері машини.
— Тоді поїхали.
Археолог сів поруч.
Машина рушила.
Кілька хвилин вони їхали мовчки.
Потім археолог обережно запитав:
— Ви ж не збираєтеся робити дурниць?
Бахтіяр повернув голову.
— Я?
— Так.
— Ні.
Археолог полегшено видихнув.
— Чудово.
— Спочатку я врятую доньку.
— Так.
— Потім поговорю з Максимом.
— Добре.
— А потім вирішу, що з ним робити.
Археолог закрив очі.
— От влип наш Максим…
---
А в цей час Максим сидів у печері, зв'язаний мотузкою, і навіть не здогадувався, що до нього вже наближається не тільки поліція.
Маліка сиділа неподалік.
Віктор, Денис і Рашид тихо перешіптувалися.
Арсен зі своїми людьми продовжував шукати скарби.
— Цікаво, — прошепотів Денис, — скільки нам дадуть за те, що ми допоможемо зловити Арсена?
— Якщо доживемо, — відповів Віктор.
— Не нагнітай.
— Я реаліст.
Рашид подивився на Максима.
— А ти чого мовчиш?
Максим зітхнув.
— Думаю.
— Про що?
— Про те, як нам вибратися.
Денис посміхнувся.
— А я думаю про інше.
— Про що?
— Що буде, коли твій майбутній тесть приїде.
Максим насупився.
— Який ще тесть?
Денис кивнув у бік Маліки.
— Бахтіяр.
Максим зблід.
— Він тут?
— Поки ні.
— Але може приїхати?
— Якщо любить доньку — приїде.
Максим подивився на Маліку.
— Ти не могла йому не говорити, де ми?
Маліка невинно посміхнулася.
— Я не говорила.
— Тоді як він дізнався?
Денис підняв руку.
— Максиме, ти забув одну річ.
— Яку?
— Батьки завжди все дізнаються.
Віктор кивнув.
— Особливо якщо справа стосується доньки.
Рашид усміхнувся.
— А особливо якщо якийсь українець забрав її в гори.
Максим застогнав.
— Я її не забирав!
Маліка засміялася.
— Ти сам запропонував мені їхати з тобою.
— Це не допомагає!
— Знаю.
І саме тоді з боку входу до печери пролунав шум.
Арсен різко повернувся.
— Хто там?
Один із його людей вибіг назовні.
За кілька секунд почувся крик.
Потім постріл.
Арсен схопив зброю.
— Вони нас знайшли!
Максим напружився.
— Оперативники?
Маліка подивилася на нього.
— Можливо.
Денис усміхнувся.
— Нарешті.
Віктор теж посміхнувся.
— А я вже думав, що ми тут назавжди.
Рашид раптом почув ще один голос.
Голос був знайомим.
Дуже знайомим.
— МАЛІКА!
Дівчина завмерла.
— Тато…
Максим повільно заплющив очі.
— Ні.
Денис засміявся.
— Що?
Максим прошепотів:
— Тільки не це.
Віктор подивився на нього.
— Що сталося?
Максим важко видихнув.
— Мені здається, Арсен зараз буде не найбільшою моєю проблемою.
Зовні знову почувся голос Бахтіяра:
— ДЕ МАКСИМ?!
Максим опустив голову.
Денис ледь не впав зі сміху.
— Все, брате.
— Що?
— Тобі кінець.
Маліка прикрила рот рукою, щоб не засміятися.
А Максим тільки прошепотів:
— Я краще ще раз із Арсеном поговорю…
І десь позаду археолог, який саме заходив до печери разом з оперативниками, почув крики Бахтіяра.
Він подивився на Максима.
Потім на Бахтіяра.
Потім знову на Максима.
І тихо пробурмотів:
— От влип наш Максим…
