Спочатку:
На сторінку книги
Колеса швидкої підстрибували на вибоїнах, залишених після вибухів. Водій намагався вийти на зв’язок зі стабілізаційним пунктом, проте сигнал був надто слабким:
— Алло! Мене чути? Веземо трьохсотого, алло!
Позаду нього лежав поранений військовий. Медсестра, сидячи навколішки біля нього, докладала всіх зусиль, аби зупинити кровотечу. Бліде обличчя воїна сильно контрастувало з чорною борідкою та бровами.
— Все буде добре, — заспокоювала вона швидше себе, аніж чоловіка, забираючи з його чола кілька неслухняних пасем.
Врешті той повернув до неї голову і ледь усміхнувся.
— Коли мене рятує така красуня, то гріх не одужати. У тебе є позивний?
— Нема. Я тут лише другий тиждень, — відповіла дівчина.
Її волосся вибилося з-під каски на голові, довга коса розтріпалася.
— Тоді будеш Мавкою, — не відводячи погляду від її світло-зелених очей, сказав поранений. — І звідкіль ти така взялася?
— Не кажи дурниць, — усміхнулася Люда. — Ти мариш.
Вона мимоволі торкнулася грудей, де за бронежилетом було надійно сховане скляне намисто. Давно її так ніхто не називав.
Кінець
