Раді Вас бачити!

«Коли ви дивитесь на Темний бік, ви маєте бути обережні, тому що Темний бік озирається у відповідь».

Йода, «Зоряні війни»

Коли зграя орагів була заскочена зненацька, Алісу вже передали в лапи шрамованого гада. Джон одним кивком дав знак Лосфору, і той без вагань випустив стрілу. На жаль, він схибив, давно не вправляючись у стрільбі, і та влучила не в груди, а в руку. Стражники на конях налетіли на безликих і почали шматувати їх одного за одним, немов змагаючись на швидкість. Зрідка ті намагалися гіпнотизувати, але майже ні на кого він не діяв. Олег метнувся до воза, Дивонікс рвонув навперейми. Джон уже збирався вирвати Алісу з лап мерзотних тварюк, як почув її короткий жалібний писк.

Підстрелений безликий стояв на ногах, одна рука, обм’якнувши, теліпалася, а другою він міцно тримав Алісу, притиснувши до себе спиною і придушивши ліктем горло. Поруч стояли його одноплемінники, і вістря меча одного з них небезпечно грало на шиї переляканої до смерті дівчини.

Серце впало вниз. Кров запульсувала у скронях. Її очі, розплющені й вологі від сліз, блищали, жадібно впиваючись в очі Джона. Вона була така крихка, беззахисна. Стояла на волосині від смерті й вклала в погляд усі свої благання. Усю радість і біль. Увесь відчай.

Джон зупинився, і його люди теж. Тогр гнівно рикнув, сиплючи прокльонами, а Лосфор завмер із натягнутою тятивою, від усієї душі бажаючи виправити свою помилку й убити гада, але боячись не встигнути. Один рух руки орага — і її не врятувати.

Безликий послав мислену обіцянку, у якій не залишав шансів на порятунок Аліси, якщо хтось зробить бодай крок. Чоловік завмер на місці. Дивонікс стояв поруч, і Джон неголосно сказав, не відриваючи погляду від тремтячої дівчини:

— Твій шанс, дияволе, це твій шанс. Змусь їх відпустити її, і я не вб’ю тебе після.

Девол не став виправляти неправильну назву його раси, не став відповідати взагалі. Кинувши короткий погляд на віз, з якого так і не вийшов Олег, він підняв руки й зробив обережний крок уперед.

— Я з лордом! Ви знаєте, хто я?

Ораг зі шрамом ледь помітно схилив голову набік і відповів шиплячим звуком:

— Праш-швитеш-шь.

— Так, я Правитель Гранд-сіті. А лорд — мій помічник. Ми можемо домовитися з вами на вигідніших умовах.

Джон готовий був прибити девола просто тут, але, попри маячню, яку той ніс, деякі ораги опустили зброю, а Аліса все ще була жива.

— Говориш-ш, — протягнув безликий.

Дивонікс зробив ще крок, але меч, приставлений до шиї дівчини, смикнувся, і червона крапля проклала тонку доріжку до ключиці.

— Ш-штой.

— Добре, стою. Але не думаю, що вам буде вигідно вбивати дівчисько. Я готовий заплатити за неї найвигіднішу ціну. Що вам пообіцяв мій помічник? Роботу в місті? Одного-двох ув’язнених на тиждень? Неважко здогадатися. — Недобре всміхнувся Дивонікс, косячись на віз. — Я можу запропонувати набагато більше!

Ще кілька безликих опустили зброю, і серед них цього разу були й ті, хто носив балахони. Слова Правителя заінтригували навіть служителів замку.

— Вам вона навіщо? Особиста помста? У мене є дехто кращий, зі мною приїхав ще один чоловік, якому ви хотіли помститися. — Дивонікс холоднокровно вказав рукою на Джона, що стояв поруч. — Тож помститися зможете. Але якщо віддасте дівчину мені — у мене на неї свої інтереси, в яких вона має бути живою, — то я подарую вам ціле місто, а не жалюгідну роботу під прикриттям. А можливо, і більше. Як щодо можливості знаходити всіх живих істот на планеті? Ви зможете знайти кожного, навіть якщо він ховатиметься під землею.

Лосфор на мить вирішив змінити напрямок стріли й прошити голову Правителя, але наткнувся на залізний погляд Джона. Той чітко давав наказ продовжувати тримати на прицілі орага.

— То що скажете? Є над чим подумати? — Девол плавно заманював безликих у свої сіті.

І вони явно цієї миті атакували свого ватажка мисленими питаннями, розуміючи, що умови Правителя справді щедріші, а відігратися можна й на Джоні, який спочатку потрапив у їхнє село першим. Шрамований ораг навіть послабив хватку, і чоловік побачив, як Аліса жадібно вдихає повітря.

За кілька секунд безликий навіть голову відвернув, щось шиплячи на своїх, а той, який тримав меч, зовсім трохи опустив руку. Буквально на пару сантиметрів, і лезо вже не впивалося в ніжну шкіру. Усього секунда. Але цього було достатньо для Лосфора. Тихо видихнувши, він випустив стрілу, а Джон у той самий час кинув тіло вперед і, стискаючи руків’я світлового меча, одним гігантським стрибком наздогнав безликого.

Усе сталося надто швидко. Мало хто взагалі зрозумів, що відбулося. Просто за одну секунду ораг із мечем упав на землю з проткнутою головою, а на шрамованого налетів важкою тінню Джон, збиваючи з ніг. У темряві майнула зелена смуга світла з коротким «вжух».

Аліса теж упала й відкотилася вбік. Схопилася і різко відсахнулася при вигляді хаосу, що почався знову. Безликі з оскаженінням накинулися на людей, озлоблені подвійно — тепер і на Дивонікса. Лосфор продовжував випускати стріли, Тогр махав сокирою, а стражники билися мечами. Один навіть дістав пістолет, прогриміло кілька пострілів, але не всі влучили в цілі. Патрони закінчилися, і на хлопця тут же накинулися двоє в каптурах, скручуючи йому руки й ноги.

У загальній метушні Аліса залишилася не при ділі. З тремтячими руками вона вигрібала всю тонну емоцій, які до цього були пригнічені гіпнозом. Тепер вона все відчувала, відчувала й щиро боялася кінця такої жорстокої сутички.

У якийсь момент дівчина помітила боковим зором рух осторонь і озирнулася. З воза визирнув Олег. Підступно озираючись, він вибрався з укриття. Аліса подумала, що він хоче втекти, адже орагів уже майже не лишилося. Але чоловік раптом вищирився і витягнув з-за пояса револьвер. Повільно, але впевнено підняв руку, наставивши дуло на Джона, який крутився й шинкував ворогів зеленим променем.

Цей жест побачила не лише дівчина. У потрібний момент устиг повернутися й Тогр. Гном крикнув Джону й побіг навперейми, намагаючись закрити його собою, але на бігу його очі розширилися, дивлячись на Алісу. Вона здивовано опустила очі на груди й побачила тонку тасьму, що з’явилася з нізвідки. Підскочивши від здивування, дівчина різко стягнула із себе лук і натягнула тятиву. Стріла, що з’явилася так само, як і лук, із повітря, лягла їй у руку, і, не роздумуючи більше ні секунди, вона випустила тонке древко в політ.

Постріл усе-таки прогримів. Але сталося це вже після того, як стріла досягла цілі. Олег упав назад, а Аліса з жахом розвернулася. Джон лежав на землі. Слабо ворушився, ричачи, наче підстрелений ведмідь.

— Джоне, ти поранений! — підбігла до нього вона.

Схопила за плечі, оглянула з голови до ніг.

— Це просто подряпина, — криво всміхнувся він.

Кров просочила одяг, але очі чоловіка з жаром вдивлялися в обличчя дівчини.

— Ти! З тобою все гаразд? Тебе не поранили? — прохрипів він, простягаючи руки й стискаючи заплакане обличчя в долонях.

Аліса з плачем припала до грудей, поцілувала кілька разів колючу щетину на вилицях. Потім відсторонилася, соромлячись.

Безликих не лишилося. Більшу частину вбили, решта втекла. Стражники, важко дихаючи, ховали зброю й піднімали на ноги двох поранених хлопців. Тогр і Лосфор усе ще насторожено вдивлялися в темряву. Джон знайшов очима Правителя й побачив його над лордом.

— Цікава доля, — неголосно міркував уголос девол. — Що ж, брате, ти мав прорахувати це набагато раніше. А ти не вірив мені. Вона з перчинкою, не така, як ти думав. Дика. Кішка.

У повітрі висіло напруження. Світло ранкової зорі м’яко розвіювало нічний морок, а з ним ішло й останнє наслання безликих.

У гнітючому напруженні все було швидко зібрано. У возі сиділи поранені, коней, що втекли від шуму бою, повернули й осідлали. Було вирішено повернутися ближче до міста й улаштувати привал.

Аліса не відходила від Джона, закутана в плащ, знятий з орага. Їй було огидно це надягати, але холод пробирав сильніше. Дрож била її, і тільки міцні гарячі руки Джона, що тримали у своєму кільці, не давали здригатися всім тілом.

Коли віз рушив, дівчина заснула на плечі чоловіка. А Джон, не в змозі залишити її одну навіть тепер, коли загроза минула, пильно стежив за деволом, що їхав на коні позаду них. Жовте око похмуро дивилося вперед. Напружена постава нагадувала про майбутню сутичку, яку пообіцяв йому Джон. І чоловік розумів, що зробити це треба буде одразу. Не чекаючи повернення в місто.

Невдовзі під яскравим блакитнуватим світлом сонця заграло багаття. Повітрям попливли аромати смаженого м’яса. Група, що пережила сутичку, обговорювала подробиці того, що сталося, і хлопці будували плани на майбутнє Гранд-сіті. Правитель байдуже ігнорував зухвалу балаканину, попиваючи з фляги воду й підставляючи обличчя сонячним променям.

Аліса все ще дрімала у возі. Але щойно Джон залишив її, дівчина стрепенулася.

— Відпочинь. Ти й так втомилася і пережила потрясіння, — спробував умовити її чоловік, але вона вперто сіла.

— Ні, не можу... — Вона ніжно взяла його за руку, опустила погляд на розбиті кісточки на чоловічій долоні. — Не можу без тебе. Не йди, будь ласка, Джоне.

Ніжність у голосі теплом розтеклася його тілом. Як же він хотів повернути час назад і почути ці слова, стоячи першого дня в замку!

— Може, хочеш поїсти? — запропонував він.

І тут же зрозумів, що не може брехати.

— Алісо, у мене ще є справа. Я не закінчив.

Сталь і явна загроза в голосі все пояснили самі за себе. Він має вбити проклятого диявола.

Дівчина завмерла на мить, наче хотіла щось заперечити. Але, передумавши, лише кивнула головою, ігноруючи останні слова.

— Я б поїла. Ти будеш поруч?

Джон похмуро глянув у змучене обличчя. Він хотів бути поруч. Завжди. Але спершу треба було прибрати всю загрозу. Усіх, хто завдавав або міг завдати їй шкоди. Кожного, хто зазіхав на його жінку.

Підійшовши до вогню, Аліса зустріла доброзичливі погляди вже знайомих осіб.

— Я обіцяв навчити тебе стріляти, дівчинко, але ти чудово впоралася сама! Це було просто неймовірно! Особливо те, як лук у тебе з’явився! Магія, не інакше! — заторохтів гном, а Лосфор додав:

— Це, до речі, дуже цікаво! Як це сталося? Я так і не зрозумів.

Аліса зам’ялася, потім присіла поруч із ними й пояснила:

— Спершу я виявила, що стріли з’являються самі собою. І, чесне слово, до цього дня нічого подібного не підозрювала про сам лук. Просто... Коли я зрозуміла, що Олег зараз уб’є Джона, я... дуже злякалася. І... лук сам прийшов до мене із замку.

— Із замку?! — Кучеряві брови Тогра злетіли на лоба. — Тобто лук був у замку?!

— Це неможливо! — вигукнув ельф.

— Але так і є. Коли Олег забрав мене зі спальні, він наказав слугам віднести лук до його покоїв... Із собою його точно не брали.

Здивовані вигуки викликали в дівчини легку усмішку.

— Ну а зараз він усе ще тут? Чи назад повернувся? Бач який відданий! — Тогр не вгамовувався. — Ну Плаффір, ну собака! Треба ж, яку річ програв! І не дарма я його тобі подарував, га?

Джон, з цікавістю спостерігаючи за м’якою перепалкою, підтвердив:

— Лук тут, лежить у возі.

— Ну справи!

Аліса, не втримавшись, ковзнула очима по деволу, що сидів трохи осторонь від решти, і, спіймавши на собі пильний погляд одного ока, відчула холод. А Дивонікс недбало вставив у загальний діалог неголосну фразу:

— Я радий, що мої уроки не минули марно.

Дівчина помітила, як напружилися й вишкірилися ті, хто сидів біля багаття, на його слова.

— Ти про що, твою мать?!

Джон зробив крок до нього, а Аліса відчула, як іскрить повітря навколо.

— Джоне, це Дивонікс навчив мене стріляти...

Чоловік подивився на неї, і щось боляче стиснулося всередині.

— Так, Джонні, моє проведення часу з Алісою врятувало тобі життя, чи не правда, кумедно вийшло? — єхидно всміхнувся девол.

Ревнощі й ненависть кипіли в грудях. Джон підійшов упритул до Дивонікса, що сидів на землі, і проричав крізь зуби:

— Це дуже кумедно. Але це ніяк не впливає на мою обіцянку. Вставай, гнидо. Час тобі відповісти за все інше.

Девол різко опинився на ногах. Дівчина смикнулася, бажаючи завадити, але тут же зупинилася. Щось підказувало їй, що якщо зараз вона не дасть їм з’ясувати все до кінця, Джона вона втратить назавжди. Одразу кілька схвальних поглядів підтвердили це.

Двоє стали одне навпроти одного. Високий і широкоплечий Джон дивився на супротивника спокійно й упевнено, і лише напружені кам’яні м’язи видавали його внутрішній стан. Дивонікс скинув плащ легким рухом і відкинув його вбік, заодно кидаючи ще один багатообіцяючий погляд Алісі. Дівчина тут же відвернулася, хапаючи себе за плечі в спробі втримати тремтіння тіла. Їй на плече лягла рука Лосфора, всипана перснями, а над вухом пролунав його неголосний голос:

— Не бійся, пані, все швидко закінчиться. Я бачив, як уміє битися Правитель, і я бачив, як уміє битися Джон.

Тим часом девол звернувся до чоловіка:

— Ей, Джоне! Як битимешся? На мечах? Думаю, це несправедливо, адже мечі в нас кардинально різні. Хоча якщо ти все ж обереш цей варіант, я не здивуюся. Бо визнай, минулого разу ти просто застав мене зненацька, а тепер маєш намір зарубати своєю магією світла. Боїшся мене.

Джон демонстративно дістав руків’я світлового меча і витягнув руку вбік. Тогр спритно перехопив зброю і відступив.

— Я тебе й без меча в землю вдовблю.

Аліса закрила обличчя руками й відійшла до багаття. Решта оточили двох і створили подобу рингу. Більше слів не прозвучало. Нічого було більше обговорювати. Усе було ясно й так.

Цього разу Дивонікс був готовий до нападу Джона. Він уже знав, наскільки той швидкий і як сильно б’є, а тому зосередився на ухилянні. Звісно, він не розраховував виснажити суперника, а потім вирубити, але й нападати напряму не наважувався. Правитель намагався вловити правильний момент, знайти прогалину, вразливість. У звичайному бою він би почав заговорювати зуби, як часто бувало, намагаючись відволікти й розлютити ворога. Але тут розумів, знав чітко: з Джоном це не прокотить. Цей буйвіл байдужий до такого роду провокацій. Або, що ще ймовірніше, його злість не виведе його з себе, а наблизить кончину девола.

Дивонікс рухався навколо нього, підстрибуючи, ухиляючись, викручуючись. Джон пильно стежив за кожним його рухом, не розпорошуючись на порожні удари й випади.

Аліса спиною відчувала, що зараз щось станеться. Страшне. Непоправне. Але не знаходила в собі сили обернутися.

Пролунав глухий удар. Потім пауза. Потім ще кілька ударів, сапання, вигуки друзів, що підтримували. Дівчина змахнула сльозинку й кинулася назад. Дивонікс стояв перед нею на колінах, його обличчя було темно-бордового кольору, а очі вилазили з повік. За його спиною навис Джон, обхопивши девола так само, як напередодні ораг Алісу. Він душив його рукою і збирався скрутити шию.

Холод поповз по спині, Аліса зрозуміла, що Дивонікс уже не зможе викрутитися. Ноги Правителя, взуті в дорогі чоботи, почали шкребти землю, інстинктивно намагаючись вивільнитися, а хвіст судомно смикався. Повітря в легенях давно скінчилося, девол жадібно розтуляв рот, намагаючись вдихнути.

— Джоне!

Одне слово. Його помутнілі очі тут же знайшли дівчину. Аліса стояла бліда, перелякана, готова й сама впасти просто тут. Він дивився на неї і не міг завершити почате. Їй можна було не продовжувати. Думки самі посипалися в голову, отруюючи розум і зупиняючи незавершений рух.

«Я відповідаю, я не знав, що її вивели. Я прийшов сюди тільки щоб битися з тобою. Але немає сенсу це робити, якщо її не стане».

«Саме завдяки мені вона провела цей час лише в моїй приємній компанії. Ну знаєш, вечеря, свічки, коштовності, сукні й танці. Так, Аліса показала мені, як танцювати танго. Навчила».

«Так, Джонні, моє проведення часу з Алісою врятувало тобі життя, чи не правда, кумедно вийшло?»

Дивлячись у перелякані очі Аліси, Джон мимоволі послабив хватку. Маленький ковток повітря дістався деволу, і чоловік не здивувався б, якби той, скориставшись цим, вирвався й таки взяв свій зручний момент. Убив би його. Скористався слабкістю. Але Джон не бачив, що Дивонікс у цей час теж відволікся від бою. З тієї ж причини, що й він. Правитель не зводив очей з Аліси.

— Я прошу тебе. — Дівчина зробила крок уперед під глухе несхвалення решти. — Він урятував мені життя. Так само, як і ти. І... Він... Значно полегшив мені життя в замку. Прошу, не вбивай його.

Джон бачив, що, попри свої слова, дівчина готова була провалитися крізь землю. Вона готова була відірвати собі руки, що нервово перебирали край плаща, і вирвати язик, з якого злетіло це прохання. Але чорт забирай! Як же не хотілося відпускати цю шию, що ледь не хруснула під натиском! Як же хотілося позбутися його тут і зараз!

— Алісо... — прохрипів Джон, відпускаючи захват і стискаючи ззаду шию мерзотника пальцями руки. — Ти розумієш, про що просиш? Він небезпечний. Він роками тримав місто в страху, і на його руках море крові невинних людей! Він зруйнував життя Марі. Алісо, ти... ти що просиш?!

Дівчина зовсім зіщулилася й відступила. Зажмурилася, стиснула кулачки, тремтячи всім тілом.

— Я прошу, залиш йому життя...

Один сильний удар. Обм’якле тіло мішком упало в пил. Джон мовчки й похмуро пройшов повз, не дивлячись на неї. Аліса розплющила очі й з жахом подивилася на майже бездиханне тіло девола. Вона ненавиділа його. І себе. За свою слабкість. Він здавався мертвим. Але Тогр навіщось підійшов до нього і, грубо смикнувши, міцно стягнув мотузкою руки за спиною. Дівчина уважніше подивилася на побитого й почула хрипіння. Дивонікс слабо втягав повітря в легені. Він був живий.

— Хм-м. Так, пані. Навіть не знаю, як це розуміти. Як найдосконалішу дурість чи крайнє благородство. Як би ви потім самі не пошкодували про своє рішення... — Лосфор поплескав її по плечу й попрямував до Тогра. Удвох вони потягли полоненого вбік.

— Джоне. — Аліса присіла поруч із чоловіком біля багаття.

Хлопці делікатно розійшлися хто куди, збираючись у путь, спілкуючись осторонь, залишивши їх наодинці.

— Прошу тебе, пробач мені, Джоне. — Її голос тремтів, а руки несміливо лягли на забруднені кров’ю чоловічі долоні. — Будь ласка, не злись. Я... я просто не могла інакше. Зрозумій, він позбавив мене багатьох страждань там, коли я була у владі орагів та Олега. Він жодного разу мене не торкнувся й не образив. Я йому зобов’язана. Пробач мені, якщо зможеш. Він заслуговує смерті, я знаю. Але...

— Але ти не можеш у цьому брати участь. Алісо, я не злюся. І тобі немає за що просити пробачення. Його в тебе маю просити я. За те, що тобі взагалі довелося все це пережити. Бути там, одній. Ми... Я не мав тебе так легко залишати. Це я винен у тому, що зараз ти просиш його помилувати.

— То ти не вб’єш його?

— Сьогодні ні. Але й залишити його на свободі не зможу. Зараз нам треба повертатися в місто й з’ясувати, чи змогли люди звільнити замок і Кларка з моїми друзями.

На дівчинку було шкода дивитися. Схудле обличчя з синцями під очима було нещасним, губи тремтіли, видаючи бажання ридати на весь голос. Джон загріб її в обійми й міцно стиснув.

— Дурненька! Я так боявся за тебе! Ти й не уявляєш, наскільки ти мені дорога.

Аліса спробувала вивільнити руки, щоб обійняти у відповідь, але не змогла й дала волю сльозам. Здригаючись, вона плакала, виливаючи все те, що було затиснуте й пригнічене гіпнозом із самого першого дня в замку. Вона звільнялася від кайданів. А заспокоївшись, підняла голову, подивилася знизу вгору в обличчя чоловіка, тихо прошепотіла:

— Я люблю тебе, Джоне, я так люблю тебе!

Чоловік нахилив голову, повільно, плавно. Гаряче дихання лягло на м’які губи.

— І я люблю тебе, безумно!

Ніжний поцілунок одурманив обох. Такий довгоочікуваний, відвертий і жаркий.

Лосфор, задоволено всміхаючись, поплескав по плечу Тогра й махнув головою на пару. Гном вдоволено хмикнув і спитав:

— Як гадаєш, невже й справді живим залишить?

— Думаю, — протягнув ельф. — Залишить. Але от із ланцюга він його вже навряд чи відпустить.

А Дивонікс так і лежав на землі, скручений, ледве живий. І навіть уві сні радів. Адже останнє, що він пам’ятав, це те, як Аліса кинулася його рятувати. Їй було не все одно, живий він чи мертвий. Їй було не все одно...