Раді Вас бачити!

Група шукачів під проводом уже знайомого Джонові стражника Кацпера Новака просувалася доволі бадьоро. Перший день вони взагалі скакали практично без зупинок. Як пояснив поляк, найближча місцевість і без їхньої допомоги регулярно проглядалася на предмет нових цікавих речей і істот, а завданням кінного загону було зайти далі на північ, до високих гір, і перевіряти вздовж річки, що огинала кам’яні склепіння.

Уже надвечір першого дня хлопці перезнайомилися й навіть знайшли спільні теми для розмов. Із трьох людей найбільш балакучим виявився Глазун, той самий боксер із Угорщини, а найбільш розважливим — Вован. Далекобійник зрідка вставляв короткі фразочки в тему обговорень, показуючи, що уважно слухає розмову. Третій же виявився зовсім мовчазним, чим дивував навіть своїх уже сформованих напарників. Генрі Келер був уродженцем Німеччини і, зі слів Глазуна, зазвичай базікав не менше за нього, але цього разу весь час віднікувався і намагався їхати осторонь, перебуваючи у своїх роздумах.

Гноми Бософр і Мал частіше спілкувалися один з одним, але не втрачали можливості й з іншими пожартувати або поміркувати про химерності різних світів, сплетених якимось дивом докупи. Ліо ж, зеленошкірий мальвуах із невідомого всім всесвіту, спокійно усміхався на жарти й відповідав на питання чесно та відкрито, при цьому розглядаючи простори й пейзажі, неодмінно цитуючи якісь сказання свого народу, чим постійно викликав насмішки з боку гномів.

Джон обережно витягував із соратників історії міста Гранд-сіті та його Правителя, а ті охоче ділилися. Кацпер Новак краєм вуха дослухався і зрідка голосно прочищав горло, даючи зрозуміти, що обговорення великого і жахливого в його присутності мають бути виключно у світлих тонах. Хлопці косилися на нього, але неприємні історії випливали одна за одною, тільки тон їхній ставав тихішим.

— Ну а як тобі, Джоне, такий випадок? — Глазун завів нову історію, тримаючи повіддя однією рукою. — Прийшов якось у місто мужичок. Не молодий, не старий, не пам’ятаю вже, звідки він був родом, але не з Землі, зуб даю. Кривий, горбатий, страховисько повне, коротше! І от направляють його до великого, мовляв, діло знайти для вільних рук. А той, як у Віллі Вебера був, устиг повідати, що він із каменями дорогоцінними працював раніше, та персні там усякі робив, ланцюжки, навіть до кузні був не чужий.

— Ювеліром він був із однієї книжки. Хорошим... — вставив Вован, похмуро дивлячись на горизонт.

— Ну так, точно, ювелір він звався. Ну та загалом, покликали його до цього Лорда і Правителя. Та й пропав він. Ну реально пропав! Не бачили його місяці два. А потім до нас Бософр у групу потрапив і таке розповів, що волосся дибки стало в усіх.

Гном, почувши своє ім’я, повернув голову і, пригальмувавши коня, порівнявся з ними.

— Розкажеш, Бос, як тебе із замку до нас турнули? — запропонував Глазун, дістаючи флягу з водою, щоб промочити пересохле горло.

Гном явно посерйознішав і розправив довгу бороду на грудях. Броня на ньому була міцна, з темної щільної шкіри з металевими вставками, розписаними складним візерунком. А топірець, що висів за спиною, був прикрашений дорогими каменями й теж виглядав як робота майстра, а не ті, що встигли побачити в зброярні Кларк із Джоном.

— А що розповідати, там усе просто було. Я працював на Правителя Дивоникса довгий час, був першим майстром ювелірної справи й ковки, доки не явився цей каліка. Йому лорд сказав зробити меч для нього, так той не просто зброю створив, він, гад, справжнє полум’я в метал уклав! Клинок сяяв, наче ранкове сонце, жало переливалося і гостротою перевершувало мої жалюгідні творіння на кілька порядків! Досі не второпаю, як такий криворукий здатен був створити таке диво. Камені вставив найкращі, діаманти поєднав із червоними рубінами в руків’ї, а вістря наповнив іншим металом, змішаним і міцним, як мітрил! Лорд настільки був вражений його майстерністю, що меч цей вирішив подарувати Правителю, а той, своєю чергою, назвав мене нікчемною свинею, не гідною носити звання гнома.

Бософр із відразою вилаявся і побагровів навіть при спогаді про своє давнє приниження.

— Але це все дрібниці, — продовжив гном. — Якщо ви, хлопці, вирішили налякати наших новеньких, то вже краще повідайте історію про батьків тієї бідної дівчинки. Марі її, здається, звали?

Джон напружився, а Кларк, поправляючи окуляри, уточнив:

— Марі, що онука старійшини Тверка Лоу?

Чоловіки посмурнішали, а Кацпер неголосно промовив, не повертаючи голови:

— Досить пліток, тримайте стрій і частіше дивіться по боках!

Коні витягнулися в ряд, ступаючи один за одним, а Глазун, що їхав перед Джоном, повернувся й серйозно підморгнув, обіцяючи таки повідати таємничу історію пізніше.

Навколо почали частіше з’являтися хижаки, що було пов’язано як із настанням темряви, так і з уже чималою відстанню від Гранд-сіті. Хлопці помітили, що решта справді почала тримати зброю напоготові, і самі випросталися та стали дивитися в обидва.

Зграя диких собак, порикучи в їхній бік, пробігла повз, трійка динозаврів, гулко тупаючи й видаючи протяжні звуки, попрямувала в бік струмка. А через пару сотень метрів із тіні дерев вийшов величезний вовк заввишки не менше коня і злобно наїжачився, розставляючи передні лапи. Відразу за ним визирнуло ще кілька його побратимів із довгими іклами, і Кацпер Новак підняв руку, подаючи знак іншим.

Ліо скинув лук, натягуючи тятиву, і приготувався. Генрі й Кларк зробили те саме з невеликим запізненням, а решта дістала мечі. Бософр грізно замахав сокирою над головою.

— А ось і наша вечеря, я правильно зрозумів, Кацпере?

Стражник вагався, вирішуючи, чи варто вступати в сутичку першим, чи її можна уникнути. Вовки, побачивши готовність людей, не дали йому вибору й помчали назустріч.

— Приготувалися! За моєю командою, стрільці! Давай!

Три стріли вилетіли в бік гарчливих звірів, і лише одна, що належала Ліо, досягла цілі. Замість чотирьох вовків залишилося три. Втративши побратима, вони ще більше вишкірилися і прискорили біг. Джон остаточно переконався, що це не прості вовки, а безперечно фантастичні. Окрім жахливих розмірів, їхні морди були більш витягнутими й широкими, а хвости — короткими.

Гноми рушили коней і поскакали назустріч, розмахуючи сокирами, а Кацпер вигукнув, зіскакуючи з сідла:

— Коней відвести! Зброю до бою!

Тварини за кілька стрибків наздогнали загін і миттєво накинулися на найближчих вершників. Почулося кінське іржання і крики Мала, Бософр кинувся на виручку. Кацпер розмашисто махав клинком, а Глазун дістав з-за пояса метальні ножі. Але найкраще повівся Вован. Чоловік змахнув дворучним мечем і з гучним ревом побіг назустріч вовкові.

— Ану на... Іди сюди! А-а-а!

Один зубатий відскочив убік, не очікуючи такого натиску, а другий жалібно заскавулів, позбувшись вуха від меча божевільного. Вован замахнувся знову, а вовки вже вирішили відступати, але далекобійник ще не хотів зупинятися. Він із криками кинувся навздогін і гнав їх ще метрів двадцять-тридцять, доки не переконався, що швидкість вони набрали чималу й повертатися не збираються.

Кларк тремтячою рукою витер піт із чола, озираючись у пошуках кота, що зіскочив із плечей, а Джон разом із Кацпером пішов перевіряти гномів. На щастя, всі були живі, тільки в Мала була поранена рука, а з броні стирчало ікло, до того ж одна кобила лежала в траві, важко здіймаючи черево. З її шиї витікала тепла кров.

— Живі? А їхати далі як будете, розумники?! — сплюнув стражник.

Бософр підвівся з колін, за ним і Мал. Гноми з досадою подивилися на коня.

— Вина ваша, що робити — знаєте. Не змушуйте її мучитися й помирати.

Кацпер із жалем відвернувся й попрямував назад. Гноми перезирнулися і важко зітхнули. Командир був правий.

— А ви чого застигли?! — почув Джон за спиною Кацпера, що зірвався на решту. — Воване, Генрі, Кларку, бігом за тушею вбитого!

Троє чоловіків кинулися до вовка вдалині, а Ліо підійшов до гномів і Джона. На зеленому обличчі застиг біль.

— Шкода її. Я в минулий похід їздив на ній. Пухнастий Вітер її звали...

Біля нічного багаття напруга спала. Смажений вовк виявився доволі непоганим на смак, а втрата коня в перший же день була перекрита жартами над гномами: тепер їм доводилося їхати вдвох на одному. Глазун навперебій пропонував їм різні варіанти: від сидіння спина до спини до жеребкування, до кого по черзі підсаджуватиметься один із гномів. Ті не злилися, відповідали на жарти зустрічними підколами, обіцяючи погнати боксера пішки, відібравши його коня.

Кацпер Новак розподілив чергування і, призначивши першим гнома Мала, відправився спати. Ночівля була влаштована недалеко від річки, під двома товстими дубами. Коні тихо фиркали, прив’язані поруч, багаття весело тріщало, поглинаючи товсті колоди й обпікаючи наступну порцію м’яса. Разом із командиром одразу пішли спати Генрі з далекобійником Вованом, залишивши гномів, Глазуна і зеленошкірого з новенькими. Кларк Мейсон щосили тримався хоробро, намагаючись не показувати свій страх, хоча Джон бачив: хлопця досі трусило. Аналітик, не звиклий до таких от потрясінь, не перестаючи гладив кота, як єдине миролюбне створіння в окрузі, а той і радий був, муркочучи й поглинаючи ситну вечерю.

— Ти як, друже? — неголосно спитав Джон, поклавши руку тому на плече.

— Нормально, нормально. Дякую. Я просто... мені треба звикнути. Я дуже злякався, думав, нас одразу зжеруть.

— Ну бачиш, а тепер ми їх жеремо. Навіть он твій вусатий.

Кларк слабко всміхнувся, з вдячністю глянувши на Джона.

— То що, хлоп’ята, хочете страшну історію на ніч? — Глазун, понизивши голос, сів поруч.

Ліо, що стежив за м’ясом, скосив погляд на хлопця, потім озирнувся в бік похропуючого командира й кивнув. Добре, мовляв, усе одно не заткнеш балакуна.

— Ви, як я зрозумів, Тверка Лоу особисто знаєте, так? Бачили його онучку-красуню?

Джон кивнув, передчуваючи, що ця розповідь багато що змінить у його ставленні до Правителя і Лорда. Остаточно.

— Ну так от. Вони ж не завжди окремо жили. Їхнє село проявилося тут навіть раніше за замок Гранд-сіті і його мешканців. А коли з’явився сам замок лише з кількома будинками на той час, Тверк із сім’єю прийшов знайомитися. Містяни з добром прийняли жителів села й навіть завели торгівлю та обмін товарами. Так тривало до самої появи великого і жахливого з його шісткою-Лордом. Коли ті прийшли в місто, з ними було вже півсотні хлопців, та зі зброєю, і не мечами, як у місцевих, а з вогнепалом. Ну плюс вигляд Правителя, сущий диявол, га? От містяни й прогнулися під їхній лад. Граф, до речі, якому належав замок, у світі не проявився, а от його стару матір після приходу Правителя більше не бачили. Теж: тихо зникла, а Лорд оголосив, що стара померла сама. Ну так, ну так...

Гноми допомогли Ліо зняти м’ясо з вогню і з невичерпним апетитом та ледь не помстою вовчій зграї вгризлися в соковиті шматки. Зеленошкірий мальвуах підкинув у багаття ще пару колод і приєднався до людей, склавши ноги по-турецьки поруч із Кларком і обережно простягаючи пальці котові. Вусатий понюхав долоню Ліо і тут же пішов до нього на руки, муркочучи й високо задерши хвіст.

— Ну, загалом, минав час. Досить швидко Лорд запровадив свої порядки й припинив будь-які спроби бунтувати, показавши нові правила у вигляді страт і жорсткої охорони. А Правитель виступив із красномовною промовою, в якій дав обітницю захищати народ Гранд-сіті на умовах покори й сумлінної праці цих самих жителів.

Глазун ненадовго урвався, прислухаючись до шуму вдалині, а Кларк нетерпляче спитав:

— Так, а батьки Марі куди поділися?

Ліо, м’яко гладячи кота, заговорив, надаючи голосу млосних нот печалі й скорботи:

— Софія й Етон прибули з почесним привітанням до Правителя. Привезли товари й дари новому голові міста. Лорд розпинався про те, що сільському народові нічого робити на відлюдді, казав, щоб вони переселялися до міста, і майже зміг їх переконати. Усе зламалося через великого і жахливого. Попри свій зовнішній вигляд, Дивоникс зміг якимось чином заманити й спокусити Софію, дочку Тверка Лоу. Він її зачарував, жінка занепала духом і підкорилася його волі, обравши жити в його замку поза рідною сім’єю, забувши про чоловіка й доньку. Етон, будучи чесним і хоробрим мисливцем, викликав Правителя на поєдинок.

Мальвуах важко зітхнув, і Джон зрозумів, що все це Ліо знав не з чужих слів, а бачив на власні очі.

— Лорд Барріо наполягав, не соромлячись людських вух, щоб Етон убив стража, щоб його заарештували й кинули до темниці. Але великий і жахливий вирішив, що це заплямує його честь, і прийняв виклик. Дивоникс поклявся не використовувати магію в поєдинку й провести його на площі під світлом синього ока, перед народом. На жаль, Етон програв... Правитель холоднокровно й жорстоко здолав його, проштрикнувши груди лезом його ж меча. А Софія, побачивши тіло чоловіка, звільнилася від кайданів забуття і тієї ж ночі вистрибнула з вікна найвищої вежі замку.

Ліо змовк. Глазун теж не наважувався заговорити, хоч історія й була обірвана. Притихлий Бософр хрипло завершив сумну розповідь:

— Ось тому Тверк Лоу й досі не приїздить до міста. А Правитель продовжує дозволяти старому мирно доживати вік з онукою, забезпечуючи їх захистом і майже позбавивши село данини та будь-якої оплати. Великий і жахливий — стрьомний мужик із хвостом та рогами, але він уже показав народові, що не бездушний. Небезпечний, жорстокий, підлий. Але не падший. Як на мене, цей хвостатий навіть кращий за Лорда, а той же уродженець вашого світу.

Тріск багаття звучав у повній тиші. Джон лежав спиною до Кларка, який згорнувся клубком, притиснувши до грудей кота. Розповідь про сім’ю Тверка сильно схвилювала їх. Але хоч би як жителі Гранд-сіті ставилися до Правителя, для Джона вони обидва — і Дивоникс, і Олег — були гнилими. Серце нило, інтуїція підказувала, що йому буквально зараз треба бігти назад і будь-якими способами забирати Алісу. А потім іти з міста, як і пропонував Кларк у перший день. Але справді, куди?

Розмірковуючи про це, Джон вловив сторонній звук. Прислухався й повільно повернув голову вбік. Генрі Келер уже змінив чергування і тепер стежив за околицями. Німець не дивився по боках, не сидів біля багаття. Погляд Джона виявив його поруч із речами загону, а саме схиленим над їхніми з Кларком рюкзаками. Чоловік тихенько підвівся на ліктях, щоб краще роздивитися, що робить Генрі, і завмер. У відблисках вогню чітко було видно, як у відкриту горловину фляги з водою той щось висипав, спочатку в одну, потім в іншу. Після чого німець повернувся до багаття й кинув у вогонь порожній пухирець.

За пару хвилин Генрі рушив обходити територію, а Джон торкнув Кларка за плече. Міцно сплячий аналітик різко розплющив очі, готовий бігти, і вже почав підводитися, але Джон його втримав.

— Тихо, усе нормально. Кларку, не пий воду. Зрозумів?

— Ні, — чесно зізнався сонний хлопець. — У сенсі не пий?

— Воду з твоєї чи моєї фляги, туди щось підсипали. І не думай пити, зрозумів?

Кларк витріщив очі.

— Як, хто?!

— Потім, усе потім. Просто не забудь про це.

Кларк закивав головою і ліг назад. Але тепер сон не йшов обом. Джон був упевнений, що Плаффир заплатив німцеві, а можливо, і гном причетний. І якщо завтра вони не вип’ють отруєну воду й не помруть, то Генрі спробує ще не раз. Джон не збирався цього чекати... Усю ніч він розмірковував, як учинити. Адже хлопець не вперше ходить із цією групою і, судячи з їхніх слів, доволі дружній з рештою. Якщо Джон спробує вивести того на чисту воду, йому можуть і не повірити.

Світанок усе вирішив. Варто було синім променям поповзти долиною, як Кацпер Новак гучно всіх розбудив, підганяючи збиратися в дорогу якомога швидше. Джон похмуро поглядав на Генрі, Кларк був блідий і схвильований. Сірий кіт крутився під ногами, а потім підскочив до речей, обнюхуючи носом речі господаря, наче пес. Джон вирішив діяти напряму.

Актор скинув рюкзак на плечі й попрямував до Кацпера. Командир уже надягав сідло на свого скакуна, затягуючи ремені.

— Чого там, Джоне?

— Та справа є, командире, — неголосно, щоб не привернути зайвої уваги, відповів він.

Кацпер скоса глянув на нього й кивнув головою: викладай, мовляв.

— Я вночі бачив, як мені у воду щось підсипали. — Руки поляка завмерли на мить, але він продовжив затягувати сідло.

— Хто?

Джон завагався, чи варто? Мало що йому могло здатися? Або ще гірше: що, якщо Плаффир підкупив їх усіх?.. Ну ні, Вован або Ліо точно були не в темі, у цьому він був упевнений.

— Хто, кажи, — неголосно, але твердо перепитав Кацпер. Потім підняв карі очі. — Тут бувало й не таке, Джоне. Я не в курсі, які справи тут провертають, але моє завдання — зберегти групу живою. Тому не сумнівайся, підсипати могли, тим більше новачку.

Командир дістав зі свого рюкзака воду і, на секунду затнувшись, запитально глянув на актора.

— У мене хоч усе чисто?

— Так, тільки ми з Кларком на прицілі. Це був Генрі Келер. Я точно бачив.

Кацпер зробив кілька ковтків, прополоскав рот і сплюнув. Судячи з виразу обличчя, ім’я не здивувало його. Джон подумав, що назви він, наприклад, того ж Ліо, Кацпер би не повірив.

— Ясно. Ходімо.

Поляк упевнено підійшов до галявини, де замість багаття чорніла купка вугілля. Решта складала речі, гноми вже прямували до коня, сперечаючись на ходу, хто сидітиме спереду, а хто ззаду. Командир голосно прочистив горло, привертаючи увагу.

— Кларку, будь добрий, дай мені води, у мене якось швидко закінчилася. Жирне м’ясо вовка змусило вночі шлунок барахлити, випив усю.

При цих словах Генрі завмер, наче кам’яна статуя, а Кларк, глянувши на друга й побачивши ствердний кивок, дістав воду. Кіт, що вже сидів у нього на плечі, зашипів, але Кацпер спокійно прийняв флягу в руки. Упевнено витягнув пробку, прив’язану тасьмою, і окинув поглядом кожного члена групи. Гноми продовжували бурмотіти один на одного, Вован і Глазун стояли поруч, здивовано поглядаючи на командира, а Ліо підійшов і впевнено нахилився над відкритою флягою, втягуючи вузькими ніздрями запах. Тільки Генрі так і стояв у напівзігнутому положенні, з плащем у руці, який збирався покласти в рюкзак, і широко розплющеними очима дивився то на Кацпера, то на воду.

— Не варто ризикувати, босе, — спокійно підсумував Ліо. — Вода отруєна.

Поляк без здивування кивнув, підтверджуючи це.

— Так. Отруєна. І якщо той, хто це зробив, сам зізнається, то йому буде дозволено до кінця походу перебувати в групі, хоч і в кайданах. В іншому випадку ми прив’яжемо винуватця до дерева, я підстрелю йому ногу й залишу на поталу місцевим тваринам. Упевнений, вовки будуть раді скуштувати людського м’яса на помсту за втрату свого побратима.

Джон подивився на Генрі, разом із ним на того дивилися вже всі, адже під час своєї промови Кацпер не зводив із нього очей.

— Це не я! Чого ви витріщилися?! Думаєте, я вбивця? Та на біса він мені здався, цей сопляк окулястий?!

Німець розмахував руками, повільно відступаючи назад. Дві широкі груди зустріли його ззаду, Бософр і Мал приєдналися до групи.

— Ти не бикуй, кажи як є, — грізно промимрив гном.

— Та не я це! — запищав Генрі. — Ви що, мені не вірите?! Скільки разом уже ходимо, думаєте, я б брехав?

Джон підійшов до погаслого вугілля і носаком чобота відкинув убік попіл. Із третього разу по землі покотилися уламки скляної колби.

— Якщо це не ти, то, може, ти з моєї фляги вип’єш? — рівним голосом спитав Джон.

Хлопець замотав головою з такою силою, що мало не впав. Спробував позадкувати, але знову наткнувся на гномів, а ті підштовхнули його вперед.

— Це все Плаффир і Шиба! Це вони хотіли, щоб ви не повернулися! — Обличчя Генрі спотворив сором, і він простягнув руки вперед. — Командире, накажи зв’язати. Я не хочу залишатися тут. Це був я!

Вован сплюнув тому під ноги й відвернувся. Глазун присвиснув і пішов по мотузку, хитаючи головою. А Кацпер рявкнув, наче той вовк:

— Ти! Гнида продажна! Тобі грошенят захотілося?! А те, що ти побратимів підставив би, ти не думав?!

Генрі мовчав, опустивши голову, а обличчя наливалося багровою фарбою. Джон вилив воду з обох фляг і попрямував до коня. Попри те що невдалий убивця був викритий і зв’язаний, він майже не сумнівався, що Генрі цілком здатен спробувати ще раз. І наступного разу діяти не нишком.

Група вирушила далі в похід. Командир вирішив не просто зв’язати німця, а й позбавити його коня. Таким чином тепер той тупав на своїх двох, прив’язаний до скакуна, на якому з задоволеною пикою сидів Бософр. Доволі довго всі мовчали, обдумуючи інцидент, але невдовзі тишу порушив балакучий Глазун.

— І чим ви так встигли насолити цьому Шибі? Я з ним вступав у сутички, було пару разів, боксує він непогано, кулак-молот!

Кларк помітив заминку друга й відповів:

— Джон йому руку зламав, коли бився в «Острові самотньої пальми». От той і озлився на нього.

— Непогааано! — протягнув із подивом боксер. — Ну даєш! То ти на місцевий ринг вийшов? Красень!

Вован хмикнув і додав:

— А чим би йому ще займатися, рибу чистити чи бочки тягати? Там і на кухоль пива не заробити!

Глазун знизав плечима, продовжуючи дивуватися.

— Ну все одно. Не думав я, що актори вміють так битися! У кіно ж завжди каскадери всі трюки роблять. А, Джоне? Ну скажи!

— Часто — так, але не завжди. Я зазвичай відмовлявся від заміни й виконував усі трюки сам. Так веселіше.

Хлопці засміялися, а Ліо, порівнявшись із ними, уточнив:

— Ну Шиба зрозуміло, він міг через програш на таке піти, а Плаффир чого репутацію підставив?

— Йому ти теж щось зламав? — з надією реготнув Глазун. — Хай це буде ніс!

— Ні, з Плаффиром у нас Кларк не поладнав, і не кулаками, а мізками. Обіграв його в карти до дірок у штанах.

Хлопці знову вибухнули реготом, а Кацпер Новак прикрикнув, закликаючи до порядку.

Наступна доба минула без пригод, і навіть Генрі поводився смирно й терпляче витримував усі поневіряння та докори колишніх соратників по групі. Він став для них зрадником, здатним підставити групу, і втратив їхню довіру.

На третю ніч для ночівлі було вибране місце в хащі лісу, який тепер прилягав до гори, затискаючи між собою і скелею вузеньку річку. Багаття швидко розпалили, неголосні розмови попливли табором. Уже минуло три дні, а зі знахідок були тільки посуд, пара електрочайників та одна праска — повна лажа, як висловився з цього приводу Глазун. Утім, невдовзі Кларк змінив це становище.

Коли вже більшість повкладалася спати, а біля багаття залишився сидіти лише боксер, якому випало чергувати першим, аналітику приспічило по-великому. Раціон із суцільного м’яса був для нього складним випробуванням, і Кларк, соромлячись звуків із власного шлунка, пішов уздовж річки в пошуках усамітнення. Пройшовши з півсотні метрів, хлопець побачив високий валун рівної, зрізаної форми, обвитий плющем, і вмостився під ним, відігнавши кота подалі. Сидячи навпочіпки зі спущеними штанами, Кларк озирався по боках, побоюючись нічних хижаків. Поки він крутив головою, на очі йому потрапив темний кут валуна. Камінь, наче тунель, ішов у землю і мав рівну поверхню. Це дуже зацікавило аналітика. Швидше завершивши свої справи, він встав і вирішив дослідити місцевість. Сірий кіт сміливо тупав за ним, нюхаючи повітря й спостерігаючи, як господар, обережно крокуючи вздовж каменя, обмацує рукою його гладку структуру. А за кілька кроків провалився під землю.

Не встигнувши видати звуків, не встигнувши навіть зрозуміти, куди потрапив, Кларк боляче вдарився стегном об тверду землю й тихо охнув від болю. Окуляри злетіли при падінні на ніс, і тремтячими руками він намагався якомога швидше поправити їх, повертаючи собі чіткість зору. Задерши голову, він побачив зоряне небо й голову кота, що з занепокоєнням і нявканням зазирав у яму, а навколо панувала непроглядна темрява. Згадавши про покупку в крамниці Лосфора, хлопець дістав із кишені ліхтарик і тут же ввімкнув його, освітлюючи гладкі стіни.

— Тихо, Сірий, я живий.

Місце, де він опинився, нагадувало кімнату підвалу. Стіни з бетону, на висоті людського зросту — непрацюючі лампочки. Кларк посвітлив просто перед собою і за десяток метрів побачив сталеві прочинені двері. Проклинаючи себе за класичне «піду перевірю, що там», хлопець усе ж попрямував до дверей.

За вузькою щілиною було так само темно, але потужний промінь світла показав силуети меблів, і Кларк, помацавши рукою стіну, знайшов вимикач. Кімната залилася світлом з усіх боків, і аналітик роззявив рота в німому здивуванні. Поки його очі звикали до світла, мозок уже обробив засвічені образи, і в замкнутому просторі луною віддалося:

— Оце так!

Кларк Мейсон безпомилково зрозумів призначення цієї споруди. Він стояв посеред справжнісінького бункера, з повним забезпеченням. Диван був оточений кріслами, на стіні висів сучасний телевізор, на полицях шаф громадилися колекційні моделі зброї та ножів. У кутку кімнати був мінібар, а в стіні ліворуч були ще одні двері, що вели, судячи з усього, до інших кімнат сховища.

Але найголовніше було не це. На журнальному столику перед диваном лежав ребристий чорний ноутбук. Модель була аналітику добре знайома. Протиударний, із прогумованим корпусом, водонепроникний, військовий. Один із найпотужніших процесорів, небиткий екран, вбудований модем.

Кларк тремтячими руками відкрив кришку, і в очах зарябіло. Ноутбук справно працював...