Раді Вас бачити!

«Мене обурює, що колоду погано перетасовано, але лише доти, доки мені не прийде добра карта».

Джонатан Свіфт

На місто непомітно налетів вечір. Я цього не бачила, але відчувала всім єством. Ось уже кілька годин я провела на кухні таверни «Острів самотньої пальми» і розуміла, що до кінця ще нескоро.

Пані Еліза, послухавши мої ідеї та пропозиції, справді дозволила мені зайти до комори й вибрати все, що потрібно для ексклюзивних страв. Я зупинилася на пиріжках із м’ясом. Подібного я ні в селі, ні в Гранд-сіті не бачила, а тому мала слабку надію хоч трохи здивувати відвідувачів. Відшукавши на полицях борошно, я замислилася над дріжджами. Де їх узяти? На допомогу мені прийшла стара добра закваска, яку тут використовували для випікання хліба. Перша партія була пробною, і я навіть не розраховувала на особливий успіх. Дрібно нарубавши м’ясо, я кинула його на глибоку пательню разом із ріпчастою цибулею та часником. На запах озирнулося кілька жінок, одна з яких неспішно наблизилася, тримаючи в руці миску з яйцями, які вона збивала на омлет.

— Непогано! Що це ти надумала приготувати?

— Пиріжки з м’ясом, випічка така, — невпевнено відповіла я.

Напевно, багато хто знав цю страву, і мені не було на що розраховувати, але жінка проте здивовано вигнула брови.

— Пиріжки з м’ясом? Не чула! Але пахне вельми непогано! Тобі всього вистачає?

Я доброзичливо усміхнулася й кивнула, при цьому м’яко нарікаючи:

— Із продуктів — так, а от техніки бракує. Мені б м’ясорубку...

— А це ще що?! Не знаю такого.

— Ну, це залізна штука, щоб м’ясо перемелювати, — пояснила я як могла.

Жінка наморщила лоба, відставивши миску з яйцями вбік.

— Не знаю, чи це те, що тобі потрібно, але є тут одна магічна річ, ми нею зазвичай горіхи подрібнюємо.

Кухарка зникла на кілька хвилин у підсобці, а потім повернулася, ледве тягнучи перед собою сучасну в моєму світі електром’ясорубку!

— Можеш спробувати, тільки дивися не зламай!

Коли трикутні грудки тіста впали на розпечену олію, до мене підійшли вже три кухарки. Зазираючи мені через плечі, вони здивовано перешіптувалися, то висловлюючи сумніви щодо моєї адекватності, то захоплюючись оригінальністю ідеї. А коли перші готові пиріжки лягли на круглу тацю, на кухню зазирнула й сама Еліза.

— Гей, новенька! Там уже питають, що це тут за запахи!

Злякавшись її різкого оклику, я ледь не впустила дерев’яну лопатку з рук, а пишногруда господиня вдоволено хмикнула, роблячи зауваження жінкам, які мене оточили.

— Що скупчилися?! Ану марш до роботи! Нічого роти роззявляти! А ти, лялечко, — вона повернулася до мене, — давай швидше, уже є охочі.

Моє серце шалено калатало в грудях, поки молоденькі дівчата розносили перші гарячі пиріжки відвідувачам. Я прилипла до прочинених дверей кухні разом з іншими кухарками в очікуванні перших вражень. І чекати на них довго не довелося. Одночасно з двох столів пролунали стогони задоволення й причмокування, а потім — і гучне обурення гнома, якого, до речі, я сьогодні вже зустрічала.

— Хазяйко! Ну що за неповага! Ти принесла мені такі ласощі, але всього три штуки на мою хавальню?! А мої друзі?! Та й я хотів би ще добавки! Ану неси десь із два десятки, не шкодуй, я від душі заплачу за цей шедевр!

З інших кінців зали теж звучали нові замовлення, а ті, хто не спробував одразу, побачивши реакцію перших, захотіли й самі скуштувати нову страву пані. Еліза влетіла на кухню, коли я вже стояла, замішуючи нове тісто у більших пропорціях.

— Так, дівчисько, як там тебе, Аліса! Давай поквапся! Там охочих неміряно! І дозволяю взяти в помічниці Анну, вона вправна, швидко тобі допоможе!

І от так уже кілька годин біля плити. Схвальні відгуки й нові замовлення продовжували надходити, робота кипіла, сукня прилипла до спини від поту, а волосся я скрутила в тугий хвіст, щоб не лізло в очі. Пиріжки вже злітали зі сковороди не на тацю, а в глибокий кошик, звідки роздавальниці набирали потрібну кількість. До Анни, тієї самої жінки, що підійшла до мене першою, приєдналися ще дві, і тепер вони смажили у шість рук, поки я замішувала тісто.

— Ти можеш трохи відпочити, бачу ж, що з ніг валишся, — звернулася до мене Анна. — Еліза не буде проти, ми поки справляємося. Тільки на очі відвідувачам не лізь, бо не відпустять.

Я втомлено схилила голову й із полегшенням вийшла з кухні. Підійшовши до стійки, побачила господиню закладу. Та, помітивши мій вигляд, махнула молодусі й наказала налити мені в кухоль води. Білявка, яку вона вичитувала на початку вечора, одразу виконала вказівку й попрямувала до мене.

Коли вона повернулася до мене обличчям, втому наче рукою зняло. Дівчина була вагітна, буквально на останньому місяці, але й це було не найголовніше. У її обличчі я впізнала щось дуже знайоме, настільки, що мене кинуло в жар! Хто, хто ж це?! Розум хаотично перебирав можливі варіанти, поки вона давала мені кухоль у руки, послужливо вклоняючись. Та що взагалі відбувається?! Вагітна почула крик відвідувача і, підхопивши однією рукою сукню, а другою притримуючи живіт, рушила до столика з гномами. Я продовжувала ошелешено дивитися їй у спину, поки вона приймала замовлення, а коли вона розвернулася й отримала соковитий ляпас нижче спини, здригнулася разом із нею.

— Твоя перерва закінчилася, — Еліза опинилася поруч. — Іди перевір, як там робота, мені потрібно ще півтора кошика мінімум на сьогодні, а краще дві! Наприкінці вечора обговоримо оплату й подальшу співпрацю. Ступай!

Я повернулася до сковорідок і підійшла до Анни. Розум уже майже згадав обличчя, я навіть бачила образ, у якому знала її в минулому житті, а ім’я все ніяк не згадувалося.

— Анно, скажи, будь ласка, а хто та дівчина, що розносить їжу, вагітна?

Анна перевернула рум’яне тісто й повернула голову. Помітивши мій спантеличений вигляд, вона похмурніла.

— Малена? Вона в нас уже майже пів року. Їй народжувати скоро, а робити нічого не вміє, от і призначив її лорд Барріо в подавальниці. Треба ж їй якось на дитя заробити. У неї нікого немає, от і трудиться день і ніч, на майбутнє. Пані Еліза дуже добра, що взагалі взяла її. Багато хто відмовлявся приймати, бачачи її становище.

Я відійшла від печі й сперлася руками об стіл. Та як же так?! Малена? Це ж... Це ж... Усвідомлення того, що це дружина Джона, вдарило занадто сильно, притиснувши мої плечі, як бетонний блок. А жалість до її становища й почуття провини, що я люб’язно обіймаюся з її чоловіком, поки вона тут надривається, і зовсім накрили з головою.

Джон тим часом був у внутрішньому дворі, і я розуміла, що навряд чи до виходу туди він устиг її побачити. Пані Еліза запропонувала йому роботу з високою оплатою та великим ризиком: бої без правил. Так тут розважалися ті, хто міг робити ставки й любив побоїща, але не бажав сам отримувати синці, а волів дивитися, як це роблять інші. Кларк же сидів у дальньому кінці зали за столом з ельфами і був глибоко занурений у гру. Роботи для нього не знайшлося, але аналітик пожертвував своїм котом, поставивши його на кон. І вже до наступного раунду він повернув собі вусатого й ще пригорщу монет під зацікавленими й невдоволеними поглядами тих, хто програв. Тепер на кону стояв широкий ельфійський кинджал і три рівні стоси золотих, і хлопець, підперши рукою лоба, похмуро вдивлявся у свої карти.

На кухню, слабко переставляючи ноги, увійшла Малена; тепер її обличчя не викликало в мене сумнівів: саме її я бачила на фотографіях поруч з усміхненим Джонні Брауном, саме їй я заздрила останні кілька років. І от тепер я відчувала до неї щиру жалість і співчуття. Моє материнське чуття горіло вогнем праведного гніву, і, поки вона накладала пиріжки з кошика в тарілки на піднос, я, мигцем глянувши на вже готове тісто, підбігла до Анни.

— Ти впораєшся сама?

Жінка машинально кивнула й із запізненням підвела голову.

— А ти що, усе? Видихалася? Чи бігти кудись надумала?

Я засумнівалася, чи зрозуміє кухарка мій порив, але Малена вже збиралася йти, і я випалила все як є:

— Та ні, Анно, я ще допоможу, якщо знадобиться, просто... я її знала, — легенько хитнула я головою в бік вагітної, — у минулому житті я її знала, і в мене самої син є, мені душа болить бачити, як вона гнеться під підносами й терпить гномські приставання! Хочу допомогти їй, дати кілька хвилин перепочинку, розумієш?

Із благанням я зазирала жінці в очі. Анна подумала з хвилину і, коли Малена вже потягнула за ручку дверей, погодилася.

— Іди. Але скажи про це одразу пані Елізі, вона не потерпить самоуправства.

Радісно закивавши головою, я кинулася перехопити вагітну. Малена від переляку сіпнулася, і піднос із пиріжками почав хилитися, норовлячи вилетіти з рук. Тієї ж миті двері відчинилися з іншого боку, остаточно вибиваючи дівчину з рівноваги, а господиня таверни, що входила, побачила вигідну для мене картину. Я підхопила піднос, не давши жодній тарілці злетіти з нього, і схопила Малену під лікоть.

— Та-а-ак! Що ти тут влаштувала, безрука! — почала закипати Еліза, збираючись знову відчитати дівчину, але я ступила вперед.

— Перепрошую, пані, але це я її налякала. Дозвольте мені загладити провину й попрацювати в залі замість неї недовго? Поки на кухні немає завдань?

Еліза недобре примружилася й утупилася в нас обох нищівним поглядом владної мегери.

— Пані моя, — раптом подала голос Анна, — з дівки вже сьомий піт сходить, нехай хоч піде обполоснутися водою, а то й гноми скоро почнуть її проганяти. А Аліска й правда поки не потрібна тут, найближчу годину так точно...

Еліза вперла руки в боки, пишні груди здіймалися від нерівного дихання.

— Змовилися? Ну дивіться мені! А то я вас! Усіх!.. Гаразд, іди вже з очей моїх. — Останнє вже було сказано спокійно і стосувалося Малени. — І щоб за годину була тут як тут!

Малена, розгублено й вдячно кліпаючи віями, прошепотіла щось і поспішила до виходу, залишивши піднос із пиріжками в моїх руках.

І що я творю?! Чорт! Ну як було їй не допомогти?! А тепер от іди, Алісо, іди й терпи ці гномські вибрики, люб’язно усміхайся й тягай їм приготовані тобою ж пиріжки. А взагалі я хотіла приготувати їх Джону з Кларком...

Але переживала я даремно. Як виявилося, гноми потроху перемістилися до столу з гравцями, і взагалі в залі стало людей не менше, але загальна атмосфера стала іншою. Не було шумних вибухів реготу, не було вечірніх веселощів і свята закінченого робочого дня. Зате були гомінкі групки азартних гравців, що засиділися до півночі. Ідучи до них, я мигцем глянула у відкритий проріз дверей і не без здивування помітила всипане зорями небо, відчула по ногах легкий прохолодний протяг. Одразу захотілося вийти надвір, вдихнути на повні груди нічне повітря. Подавальниці, до речі, іноді виходили, стояли з хвилину поряд із викидайлом на вході й поверталися назад.

Кларк Мейсон, побачивши мене, пожвавішав і підморгнув, показуючи на тарілку з надкушеним пиріжком, що стояла поруч із його виграшем. А з іншого боку від нього возсідала задоволена сіра морда кота, який із таким захватом облизував лапою морду, що я не сумнівалася: теж скуштував частування, і чимало. Роздавши гравцям тарілки з гарячою випічкою, я зібрала порожні тарілки на піднос і озирнулася. Поки що мене ніхто не кликав. Пані Еліза, склавши свій бюст на стійку, щось заповнювала в журналі.

З іншого боку зали почулися гучні ляпаси й удари. Кілька захоплених голосів і свист. Я подивилася туди: напевно, там бився Джон. З одного боку, мені дуже хотілося піти туди, подивитися. І я навіть зробила кілька кроків у тому напрямку, але зупинилася. Ні. Я не можу зараз. А якщо йому погано? Я захочу втішити. А якщо він саме зараз вільний? Я не зможу промовчати й не розповісти про Малену. Ні.

Я рішуче розвернулася, вийшла через головний вхід на вулицю й стала неподалік від охоронця. Чоловік поблажливо глянув на мене й відвернувся. Вулиці були освітлені смолоскипами, у вікнах будинків горіло світло, більше схоже на електричне, але це мене вже не вражало так, як на початку. З таверни вийшов уже знайомий гном, шумно зітхнув і дістав люльку для куріння.

— Гей, Фредді, будь добрий?

Викидайло на ім’я Фредді, схоже, знав цього гнома, а тому легко зняв зі стіни факел і опустив на висоту коротуна. Гном вправно розкурив люльку й із цікавістю втупився в мене, випускаючи в темряву густу хмару диму.

— А ти гарненька, шкода тільки худорлява. Чого витріщилася? Не подобаюсь? Ну, коли тут працюєш, звикай. Куди, до речі, ваша пузатенька поділася? Невже народжувати побігла? Ух, я б із нею, якби не це пузо!

Я скривилася від огиди, і гном це помітив.

— А ти що, не хочеш зі мною додому пройтися? Довго тобі ще працювати? Чого мовчиш, а ну, підійди сюди.

Гном похабно спробував притягнути мене за руку, я від різкого ривка впустила піднос із порожніми тарілками й зашипіла на нього, як дика кішка.

— Прибери руки, смердючий виродку! Інакше твоя борода різко стане коротшою!

Очі хмільного гнома розширилися від небаченої зухвалості, і хто знає, чим би це закінчилося, якби не Фредді. Він так само спокійно і, не відводячи погляду від дороги, ліниво промовив:

— Тогре, я б на твоєму місці не чіпав винахідницю нової фірмової страви пані Елізи, інакше, боюся, вхід на острів тобі буде закрито назавжди.

Тієї ж миті Тогр розтиснув пальці, і я відсахнулася від нього, плюхнувшись спиною об викидайла. Той байдужо відсунув мене вбік рукою і, здавалося, вперше відвів погляд від дороги, суворо подивившись на гнома.

— Так це ти?! Ти та чудотвориця, що зробила ці дивовижні булочки із заточеним у них м’ясом?!

Я нерішуче кивнула, потираючи зап’ястя. Тогр схопився широкими долонями за голову.

— Святий предку, та ти чарівниця! Уже пробач старого розпусника, не впізнав! Тепер я зобов’язаний тобі чимось відплатити за прикрість, якої завдав тобі! Скажи, славнице, що тобі ближче до душі? Золото, смарагди? Хоча стій, можливо, я можу тобі прислужитися ще краще!

Гном раптово запропонував мені свій зігнутий лікоть і запросив увійти всередину. Обережно глянувши на Фредді й помітивши ледь вловимий кивок, я пішла за ним. Там я одразу наштовхнулася на пильний і невдоволений погляд Елізи. Тогр попрямував просто до неї.

— Хазяйко, дозволь мені вкрасти твою чарівну куховарку на кілька хвилин у мою кімнату! Даю слово гнома, їй не буде жодної шкоди, і я заплачу тобі за витрачений час!

Пані вражено підняла брови, переводячи погляд із гнома на мене. Але той продовжив:

— Повір, я й пальцем її не торкнуся, а лише хочу обдарувати за такі пречудові частування.

Мислено всміхаючись із того факту, що він промовчав про справжню причину своєї люб’язності до мене, я побачила легкий кивок, після чого гном повів мене на другий поверх, а Еліза поспішила у внутрішній двір.

Тогр увійшов до кімнати і, забувши про моє існування, кинувся до речей. Поки він шукав щось особливе, я оглядала приміщення. Небагато, але значно, а то й у кілька разів краще, ніж наша з Джоном кімната у Віллі Вебера. Гном нарешті повернувся до мене, тримаючи в руках величезний лук майстерної роботи.

— Оце! Оце чудово тобі пасуватиме! Лук ельфійської роботи! Я хочу подарувати його тобі на знак поваги й дружби. Сподіваюся, наші неприємності забуті.

Роззявивши рота, я дивилася на подарунок. У глибині душі я стрибала як дитина й танцювала переможний танець, але зовні була просто шокована й навіть висловила сумнів.

— Це твій? Ти ж гном, звідки в тебе ельфійський лук?! Та й... Я, якщо чесно, хотіла, але не встигла навчитися з них стріляти, тож...

— Навіть не думай відмовлятися! Навчитися — не проблема! Та я сам допоможу тобі в цьому, але кращого тобі не знайти, так і знай! Ці гостровухі, може, й високомерні хвальки, але от що стосується луків, варто віддати їм належне: це витвір мистецтва! Бери!

Я все ще сумнівалася, але гном підійшов ближче й сам вклав його мені в руки. Який легкий! Я ахнула в захваті, гладячи пальцями дерево й розглядаючи візерунок, яким він був розписаний.

— Я виграв його в чесній грі, — гордо заявив Тогр. — І хочу, щоб цей лук дістався по-справжньому гідному. Ну або гідній лучниці! Ти мусиш розуміти, що це найкращий варіант, і пообіцяти мені, що нікому його не віддаси й не продаси! Якщо даси слово, то я навчу тебе, як із ним поводитися. Ну що скажеш?

Я повільно кивнула головою, все ще не вірячи в те, що відбувається, коли в кімнату увірвався Джон. Він був роздягнений до пояса, весь у крові й саднах, а за його спиною маячила схвильована пані Еліза.

— Джоне, у мене є лук! — Я не стримала радості, але одразу кинулася до нього. — Що з тобою?! Ти... ти як узагалі? О Господи, скільки крові!

Обійнявши його, я сама одразу вимазалася кров’ю. Джон дивився поверх моєї голови на гнома й вислуховував його пояснення. А я шморгала носом, тримаючи лук у руці й ридаючи від того, який він мав вигляд після бою, від того, що зустріла Малену і муситиму йому про це сказати, від пережитого переляку через приставання Тогра і просто від утоми.

Коли всі все з’ясували, Еліза добродушно махнула рукою й погодилася на сьогодні закінчити роботу. Джон більше не йшов битися, а я була позбавлена необхідності пекти пиріжки чи розносити їжу. Спускаючись, я уявляла, як Малена побачить нас і одразу знепритомніє. Або кинеться з кулаками й видере мені очі. Але в залі дівчини не виявилося, та й на кухні теж. Еліза попросила мене поділитися рецептом, пообіцявши при цьому, що мені завжди належатиме частка від прибутку за ці пиріжки, і я погодилася. Це було краще, ніж щоночі стояти біля плити. І за кілька хвилин Анна записала все на папірець і, склавши його собі в кишеню, повідала мені й про те, куди поділася вагітна.

— Та спати вона пішла. Ти не думай, пані Еліза хоч і здається злою, але вона така ж жінка, як і ми. І побачивши, як ти та я вступаємося за дівчину, дозволила їй піти додому, щойно ти пішла працювати замість неї. Тим більше їй от-от народжувати, а з такою незграбністю Елізі здалося, що вона просто зараз у залі виштовхне з лона своє дитя.

Я попрощалася з Анною, інші кухарки вже теж розійшлися, і попрямувала до Джона. Чоловік устиг накинути сорочку й умитися, але все ще виглядав кепсько. Одна брова була розбита, а на вилиці красувалася червоне садно, кісточки пальців — у ранах, рухи — обережні. Він стояв біля столу з гравцями й уважно дивився на карти Кларка. Аналітик же, як часто бувало, тер перенісся під окулярами, заплющивши очі. Навпроти нього сидів ельф на дві голови вищий і в дорогому плащі.

— Ну що, скляне око, ти, здається мені, програв?

Кларк розплющив очі й запитально подивився на ельфа. Той підвищив голос і гучно ляснув долонею по стільниці, у центрі якої височіла гора мішечків із монетами.

— Показуй!

Мейсон кинув карти на стіл і відкинувся на спинку стільця. Натовп роззяв разом з ельфом нахилився вперед.

— Та щоб тебе! — сплюнув ельф і встав з-за столу. — Як це тобі так щастить?!

Кларк так само небагатослівно знизав плечима, а ельф, відкинувши стілець убік, попрямував до стійки, спльовуючи й кидаючи на ходу:

— Гра закінчена! Ти переміг!

Ми йшли в Дім новобранців безлюдною вулицею. Ніч була прохолодною, і, не прихопивши свій плащ удень, я змерзла. Джон обіймав мене, потираючи плечі в спробі зігріти, а Кларк задумливо крокував поруч, занадто втомлений, щоб говорити. Світанок був уже не за горами, і кожному хотілося якнайшвидше дістатися до ліжка. Я згадала, що в нашій кімнаті воно одне на двох, і зовсім невелике. Від цього мені тепер було й хвилююче, і совісно. Малена... Як сказати про неї? «Гей, Джоне, тут я випадково твою дружину зустріла, до речі, у тебе скоро з’явиться дитина! Але я все одно хотіла б, щоб ти був зі мною й допоміг мені знайти мого?» Цікаво, що б він сказав мені на таку тираду. Вирішивши сьогодні вже нічого не розповідати, я спробувала розслабитися й ні про що не думати. Виходило так собі.

— Ну що, хлопці, лампу ми тепер точно можемо купити? — іронічно спитала я.

— Причому весь лоток, — хихикнув Кларк.

Джон усміхнувся. Найбільше сьогодні заробив, а точніше, виграв, Кларк. Джон, викликаючись на кожен поєдинок і здобуваючи перемогу майже в кожному, отримав кілька десятків срібних, ну а я зі своїми пиріжками — всього п’ять, хоча, якщо враховувати, що мені тепер постійно щось «капатиме на рахунок», це, мабуть, було навіть краще.

— Уявляю обличчя торговця, коли ми йому про це скажемо. Але, якщо чесно, я так і не поїв. По-моєму, у мене зараз шлунок до хребта прилипне!

— Ой, та як же це?! — Я стрепенулася, струшуючи його руку з плеча. — У мене ж із собою пиріжки! Я думала, ти встиг їх спробувати!

Очі Джона загорілися, і він облизав губу. Я блискавично стягнула сумку з плеча й дістала одразу два охололі трикутники. Кларк зніяковіло теж простягнув руку, а кіт гучно нявкнув. Я засміялася й дістала на всіх. Джон відкусив і одразу закотив очі.

— Мм, як же це смачно! Алісо, ти скарб! Тепер я розумію і твої розповіді, і великодушність гнома!

Я усміхнулася, поправляючи лук за спиною, і вирішила розкрити таємницю Тогра.

— Узагалі-то він, звісно, був справді в захваті від моїх кулінарних здібностей, але виявив таку щедрість через свій учинок.

Чоловіки запитально втупилися в мене, продовжуючи жувати.

— Він вирішив, що я буду не проти провести з ним ніч, а Фредді відкрив йому очі на те, що пані Еліза буде явно цьому не рада. І пояснив чому саме. От тоді він і розщедрився. Хотів загладити провину.

Обличчя Джона скам’яніло. Я осіклася, стираючи усмішку з лиця, а чоловік, тихо вилаявшись, озирнувся назад, наче роздумуючи, чи не повернутися йому ще ненадовго в Острів.

— Але ж усе обійшлося... — тихо протягнула я. — Правда? Мені, мабуть, не варто було ляпати язиком і псувати залишок вечора.

— Ночі, — поправив Кларк і заспокоїв: — Усе нормально, Аліс, таке варто говорити, і взагалі одразу, але думаю, в цій ситуації краще, що «після», так, Джоне?

Актор похмуро глянув на аналітика.

— Так, усе гаразд. Я просто забуваю, наскільки відрізняються тутешні народи і наскільки Аліса гарна собою.

Заливаючись рум’янцем, я дістала ще пиріжки й, віддавши їх чоловікам, знову подумала про вагітну Малену. Та щоб її! Ну чому мені так не щастить? Я примудрилася потрапити у світ ельфів і гномів, магії та динозаврів, зустріла чоловіка своєї мрії, і все одно з’явилася жінка, яка в мене його відбере! Ні — завтра я буквально сама його їй віддам, однією своєю розповіддю про її становище! Чорт!