Раді Вас бачити!

«Урочисто клянуся, що замишляю бешкет, і тільки бешкет».

Джоан Роулінг, «Гаррі Поттер і в’язень Азкабану»

— Джоне! Ей, Джоне! — шипів Кларк Мейсон, торсаючи друга за плече. — Та прокинься ж ти!

Аналітик сидів над сплячим Джоном і намагався його розбудити, поки черговий Глазун обходив табір. Кіт лоскотав вусами щетинисті вилиці, упираючись вологим носом в обличчя актора.

Джон різко підвівся на ліктях і, швидким поглядом окинувши спокійний табір та дрімаючого Генрі, подивився на хлопця.

— Що сталося?

— Ти не повіриш, що я знайшов! — Кларк світився від радості. — Я щойно виявив цілий скарб!

Він швидко й тихо розповів Джону про свою знахідку і навіть спробував дістати ноутбук, який завбачливо прихопив із собою разом із парою пляшок віскі. Але той зупинив його, перехопивши руку.

— Не треба, не зараз. Я тобі вірю, але підозрюю, що після повернення ти не хочеш віддати його лорду?

— Ні, звісно! Це ж! Це ж найкращий екземпляр! Ти не уявляєш, скільки я мріяв про такий у нас на батьківщині! Ця модель коштує шалені гроші, а можливості які! Я маю сам у всьому розібратися.

— Він робочий?!

Кларк озирнувся, переконуючись, що решта й далі сплять, а Глазун ще не повернувся.

— Так. Ні. Ну... Я зміг за кілька хвилин зламати доступ до файлів, але це марно, бо вся цінність компа тут — інтернет. А доступ до нього перекритий потрійним кодуванням із використанням програмного коду невідомою мені мовою. Тому... Мені потрібен час.

— Скільки?

— Стільки, скільки вийде. Ти сьогодні чергуєш після Глазуна?

— Так, до світанку, — підтвердив Джон.

— Чудово. Розбуди мене, я скористаюся цим часом.

Кларк спробував заснути, адже невдовзі йому належало не спати половину ночі. Але це було складно. Знахідка і слабка надія на розуміння того, що відбувається з людьми, геть відбили сон. І все ж йому вдалося здрімнути.

Увесь час, поки Джон стежив за табором, аналітик провів у темряві кущів, аби не розбудити соратників яскравою плямою світла від екрана. Його пальці, мов зачаровані, ковзали клавіатурою, скучивши, насолоджуючись і намагаючись подолати численні цифрові шифри та перепони.

Джон у цей час дозволив собі відволіктися від нагального й зануритися в потаємні переживання. Почуваючись закоханим школярем, він згадував Алісу. Те, як вона зрозуміла, що він не Гілден, а Джон. Те, як піклувалася про нього, коли він був поранений. Ніжність і трепет їхнього поцілунку, шовк волосся, запах шкіри. На його прикрість, після цих спогадів накочували занепокоєння й відчуття власної дурості. Як він міг так легко її залишити?! І одразу виникала внутрішня суперечка:

— Це її чоловік.

— Ну то й що?

— Він її захистить.

— З чого ти взяв, ти його взагалі бачив?! А розповіді про нього? Думаєш, вона в безпеці?

— Вона мати його дитини й сама захотіла залишитися.

— Вона була шокована! До орагів вона, до речі, теж сама пішла, і що?!

— Ну не міг же я просто за руку її витягти із замку, силою чи що?

— А от даремно, що не міг! Хоча б спитав у неї, чи хоче вона там залишатися!

Ця суперечка була в його голові вже не вперше, і Джон знав, до чого зазвичай це приводило. До відчуття провини й вороху сумнівів. Він обірвав марні метання й пішов обходити табір по колу. На горизонті вже з’являлася блакитна смуга світанку, скоро треба було будити Кацпера Новака, тож варто було сказати Кларку, щоб закруглявся.

Хоч ноутбук друзі вирішили не показувати іншим, Кларк не втримався від бажання привнести хоч щось до знахідок групи, а тому пару пляшок міцного напою було вирішено віддати решті, збрехавши про те, де він їх узяв. І коли вранці всі прокинулися, аналітик із хитрою усмішкою вивудив із рюкзака скло й попрямував до командира. Кацпер Новак, сплеснувши долонями, поплескав хлопця по плечу й підморгнув.

— А ти теж не промах, як я бачу! — Поляк хрипло реготнув, підвищивши голос. — І не пацюк! Були в нас такі от розумники: що сховати не виходило — віддавали, а дріб’язок собі ничкували. А вже бухло — то й поготів! А ти молодець, не забув про своїх.

Як бджоли на мед, до командира потягнулися гноми, а за ними й решта чоловіків.

— Е-е, та ти красень!

— Ну даєш, по-чесному все зробив, молодець!

— А ви казали, Скляне Око схитрує, а він он як!

Останні слова належали Вовану, і група голосно засміялася. Прізвисько, яке аналітик отримав від Плаффіра, їм уже було відоме. І попри те що хлопці очікували від нього підступу, зараз Кларку було приємно переконати їх у протилежному хоча б на час. У його рюкзаку лежало те, що в разі виявлення залишить тавро обманщика й пацюка до кінця днів, а тому хлопець хотів якнайшвидше закінчити це представлення й уже вирушати в дорогу. Командир же, усміхаючись, ще раз ляснув його, та так, що Кларк злегка присів.

— Ну, що сказати? Дозволяю ввечері відкоркувати одну! Але черговим пити не можна. А наступної ночі поміняєтеся. Усі згодні?

Гучний гомін схвалення рознісся в повітрі.

Коні вже переступали з ноги на ногу, чекаючи дороги, речі були зібрані, маршрут намічений. Вони майже досягли краю останньої пошукової вилазки, і далі були території незвідані. Скеля, що тягнулася довгою змією, обривалася й височіла над розмашистим полем і луками. Ліс то рідшав, то ставав густішим, відкриваючи химерні форми земних розломів, зарослих рослинами, і не завжди відомими людям.

Цього дня злагодженій групі довелося зіткнутися ще з однією напастю, яка в попередньому поході згубила двох. Анаконда завдовжки не менше десяти метрів з’явилася несподівано з розширеного на цій ділянці гирла річки. Першим широке тіло помітив Вован і тут же крикнув іншим. Судячи з реакції гномів, на повзучу тварюку вони явно мали зуб: одразу дві сокири полетіли в її бік, але схибили. Різко звиваючись, анаконда викинула тіло вперед із води й швидко попрямувала до вершників. Коні сахнулися в боки, Ліо натягнув тятиву й випустив підряд кілька стріл. Лише одна влучила в ціль, та й та відскочила від надто міцної шкіри змії.

Генрі шарахнувся вбік: не будучи на коні й не маючи при собі зброї, він хотів бути якнайдалі від сутички. Через нього кінь Бософра повів геть від решти під гучні прокльони гнома. Анаконда ж, обравши ціллю Вована, поповзла до нього, широко роззявляючи пащу й дістаючи пару іклів. Чоловік не біг назустріч, розуміючи, що фокус як із вовками тут не спрацює, але й не відступав. Перехопивши двома руками руків’я меча, він приготувався до зіткнення й загибелі в кільцях її тіла, з малою надією завдати їй хоч якоїсь шкоди.

Сірувато-зелене тіло ковзало травою, до жертви залишалося якихось кілька метрів. Лезо меча Джона зблиснуло під синіми променями сонця й із силою встромилося в шкіру анаконди. Довге тіло смикнулося в короткій судомі, хвіст, звиваючись, збив його з ніг, а меч вислизнув із рук та так і лишився стирчати в змії. Її голова розвернулася й понеслася в бік кривдника.

Коли паща розкрилася за пів метра від його голови, в повітрі пролунав оглушливий ляск. Потім ще один і ще. Кілька густих крапель упали на чоботи Джона, а тоді й величезна голова рухнула зверху, придавивши нижню частину тіла до землі своєю вагою. Кацпер Новак, білий як полотно, тримав у витягнутій, тремтячій від віддачі руці револьвер. Випустивши три з п’яти дорогоцінних патронів, він з острахом поглядав на тіло анаконди. Та лежала нерухомо.

— Джоне! Живий?!

— Так, командире! Дякую...

Почулися вигуки полегшення й радості, чоловіки вітали одне одного й Кацпера Новака. А Вован, підвівшись, підійшов до Джона і з допомогою Ліо та Мала допоміг вибратися з-під змії. Кларк, що тупцяв поряд, схопив його руку по лікоть і міцно потиснув.

— Брате... — видавив він, вклавши в це слово все переживання за друга й полегшення від того, що все обійшлося.

Здалеку наближався Бософр, проклинаючи Генрі й усе, на чому тримається цей несправедливий світ, що не дав йому помститися повзучій гадині. Вован же дістав меч Джона з убитого тіла й простягнув йому.

— Дякую тобі. Ти врятував мені життя, відволікши її на себе.

Джон прийняв меч і чесно зізнався:

— Я не відволікти її хотів, а вбити. Не склалося в мене, добре, що вийшло в командира.

Вован і Кацпера не забув подякувати, але факт залишався фактом для нього. Якби не Джон, навіть Кацпер не встиг би. Змія вбила б його.

Цієї ночі була загальна рада. Командир зібрав усіх біля багаття і, зачитуючи загальний обсяг знахідок, включно зі шкурою вбитої анаконди, з’ясовував, який настрій у хлопців. Похід можна було ще продовжити, тим паче якщо вони хотіли після повернення отримати нагороду, а не новий маршрут. Більшість проголосувала саме за це. Який сенс було так ризикувати і тепер, досягнувши нових територій, повертатися? Словом, наступного ранку було вирішено йти далі.

Пляшку віскі урочисто відкоркували після завершення планування прийдешнього дня. На чергуванні цієї ночі були Кларк і Ліо, і саме їм не дозволили випити. Втім, ні один, ні другий особливо не засмутилися. Кларк мав намір продовжити розшифровувати ноутбук, а Ліо не любив міцний алкоголь, віддаючи перевагу вину або у крайньому разі пиву.

Після гучних обговорень пережитих пригод усі лягли спати, залишивши Кларка першим стерегти табір. За короткий час до нього приєднався Джон, давши тому можливість працювати з ноутом. Ніч була зоряною й холодною, багаття палало яскраво, відкидаючи в небо міріади іскор. Джон зрідка поглядав на похмурого аналітика, боячись думати про те, що вся їхня затія не вигорить і в Кларка не вийде.

Не витримавши напруження й важких думок, Джон зробив обхід і підійшов до хлопця. На екрані ноутбука миготіли цифри й незнайомі символи, змінюючи одне одного з блискавичною швидкістю. Як Кларк хоч щось тут розумів, для Джона було загадкою. Він уже майже втратив надію, як раптом екран моргнув і неголосно пікнув. Обидва озирнулися, переконуючись, що нікого не розбудили, і повернули погляди до напису, що вискочив після звуку.

«Доступ до медіафайлів — ВІДКРИТО

Доступ до передавання файлів — ЗАКРИТО

Сканування — ФУНКЦІЯ НЕ ПІДТРИМУЄТЬСЯ ПРИСТРОЄМ

Доступ до навігації — ВІДКРИТО

Доступ до мережі — ВІДКРИТО

ВІТАЮ, КЛАРКУ МЕЙСОНЕ»

Нижче з’явилося вікно для введення, і аналітик, повагавшись, набрав кілька слів. Джон не встиг прочитати, як текст зник, замінюючись новим написом з анімацією у вигляді планети, що крутиться в космосі.

«ВАШЕ МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: АІРІКС, П’ЯТА ПЛАНЕТА ВІД ЗОРІ ПІФА, СУЗІР’Я АНАБЕЛЬ, ГАЛАКТИКА ТІРРА»

Друзі перезирнулися й ще раз перечитали невідомі назви. Кларк зняв окуляри й протер кулаками очі.

— Чорт знає, що відбувається?! — Аналітик часто дихав, а на лобі виступив піт. — Джоне, я не бачу жодної знайомої назви! Не існує такої галактики, як і сузір’я, ти розумієш?!

— Ну... На Землі й гномів реальних не існує, забув?

Хлопець лише пропихкав щось невиразне, а потім, притягнувши ноутбук ближче, знову затарабанив пальцями по клавіатурі, набираючи назву планети, на якій вони нібито перебували. Екран освітився зображенням, планета повільно оберталася, збільшуючись у масштабі. Невдовзі стали помітні рельєфи гір, поверхнею суші поповзли ниточки річок. Зображення завмерло, не знаходячи подальшої траєкторії. Кларк додав у рядок пошуку своє повне ім’я, і планета блискавично повернулася на кілька градусів, а потім мапа збільшила масштаб. Наче на звичному навігаторі, друзі побачили дев’ять підсвічених точок, що знаходилися поруч одна з одною, одна з яких була зеленого кольору, і над нею значилося ім’я.

«КЛАРК БІЛЛІ МЕЙСОН, ЛЮДИНА»

Поруч із ним сірувата точка була підписана як:

«ДЖОНАТАН КЕГАН БРАУН, ЛЮДИНА»

Інші члени групи теж мали свої імена й раси. Люди, гноми й один мальвуах. Була й ще одна дрібна точка синього кольору, що значилася як:

«ГЕР, КІТ»

Кларк із широко розплющеними очима глянув на сірого кота й неголосно покликав:

— Гер?

Тварина, що лежала біля його ніг у траві, повернула вухо й ліниво розплющила очі. Кіт підвів голову й тихенько нявкнув крізь муркотіння:

— Мррмяу?

— Це що, навігація в реальному часі? На нас датчики? Або як це взагалі можливо? — ошелешено прошепотів Джон.

— Я й сам поки не розумію, тут розбиратися й розбиратися. Можливо, системою керує якийсь штучний інтелект або програма, хоча, можливо, і сама аномалія...

Аналітика понесло в роздуми й припущення, а Джон, не витримавши, перебив:

— Так, гаразд, із цим потім розберемося. Подивися Гранд-сіті, замок. Де зараз Аліса?

Це здавалося нереальним. Неможливим, але таким важливим для нього зараз! Можливість подивитися, де вона. У замку? А якщо так, то... Джон із неприязню до цієї думки подумав, що боїться виявити мітку дівчини в одній кімнаті з її чоловіком. Але ситуація виявилася зовсім іншою.

Аліса цієї ночі справді не була в кімнаті сама. Мапа показала весь замок із десятками його мешканців. Комп’ютер безпомилково знайшов Алісу на найвищій вежі й вивів яскраву зелену точку з написом:

«АЛІСА АРІШКОВА, ЛЮДИНА».

А поруч ще одну мітку.

«ДИВОНІКС БРАХІРПШ ОХР, ДЕВОЛ»...

— Що?.. Що він робить у її кімнаті, Кларку?.. — осиплим голосом запитав Джон, тупо витріщаючись на екран.

— У мене є нагальніше питання, — відповів аналітик.

І хоч Джон не розумів, що може бути нагальніше за девола поруч з Алісою, він усе ж подивився на те місце, куди вказував тонкий тремтячий палець друга. Кілька точок знаходилися біля кімнати Аліси, кілька — біля покоїв Олега, де він походжав із боку в бік. Імена були зовсім дивні: то Гуа, то Опх, то Ужх. Але головне — після кожного імені стояло визначення раси: ОРАГ.

Минуло кілька довгих секунд, перш ніж усі факти склалися в жахливу картину того, що відбувається і вже сталося, і Джон схопився руками за голову. Алісу загіпнотизували й зараз, найімовірніше, під дією гіпнозу утримували в замку! І хто знає, що з нею творили всі ці дні. Джон схопився на ноги, кулаки стиснулися до хрускоту кісточок. Кіт, якого, як виявилося, звуть Гер, підскочив і зашипів, а за спиною друзів почувся неголосний і похмурий голос.

— Що це ви тут творите, га? І звідки у вас ноутбук?

Вован стояв, наче гора, непохитно склавши руки на грудях. Очі далекобійника були недобро примружені, а вилиці стиснуті. Його погляд пройшовся по спині Кларка й наткнувся на зображення на екрані.

— Ого... І давно це у вас? — обережно спитав він.

Кларк перелякано розплющив очі й у відчаї подивився на Джона. Той зробив глибокий вдих і видих, спочатку для того, щоб узяти себе в руки й не зірватися з місця цієї ж секунди, потім для того, щоб обдумати, як краще провернути таку ситуацію. Йому хотілося бігти назад у місто просто зараз. Але, по-перше, його могли просто не впустити без командира команди, по-друге, цим він сильно підставляв групу, ну а по-третє, не було гарантій, що вони з Кларком зможуть самостійно вижити в цій місцевості, поки дістануться до воріт.

— Воване, я зараз усе тобі розповім, але давай поки не будити інших. Іде? Тут питання життя моєї... коханої.

Обличчя чоловіка тут же змінилося. Брови поповзли вгору, а сам він тихо сів на землю поруч із Кларком, усе поглядаючи на екран і не вірячи тому, що бачив там.

— Слухай, Аліса, про яку ми вам розповідали, у небезпеці. Її утримують у замку силою, і я маю повернутися в місто й звільнити її.

Вован підняв руку, просячи зупинити розповідь, і уважніше вдивився в схематичне зображення замку та його мешканців. Великим планом була виведена кімната з двома: Алісою і Правителем.

— Для початку ви мені поясніть, звідки це у вас і як це працює, вашу мать?! — голосно зашипів він.

Кларк вирішив, що пора йому відповідати за свої таємниці, і вже збирався відкрити рота, але Джон, ковзнувши по ньому очима, відповів сам.

— Так, Кларк ще вчора знайшов ноутбук. І не тільки. І я пропоную тобі вчинити так. Ми дамо координати точного місцезнаходження цілого бункера зі зброєю та іншими корисними речами, а ти нас відпустиш.

Ідея була провальною, як мінімум тому, що Кларк не уявляв собі, як вони вдвох посеред ночі зможуть піти й вижити в цьому лісі. І далекобійник теж це розумів.

— Постривай, не жени коней. Давай усе по порядку!

— Та немає часу! — спалахнув той. — Я ж кажу тобі: питання життя і смерті! Це ораги! Вони можуть таке творити з людьми, що...

Ще один голос змусив усіх озирнутися.

— Де ораги? Я чудово знаю, що вони можуть накоїти.

Зеленошкірий мальвуах із непроникним обличчям стояв на ногах, тримаючи в руці лук із натягнутою тятивою.

Здивовані погляди обернулися до нього, включно з котом. Гер, схоже, був здивований навіть більше за інших.

— Де ораги? — твердо відкарбував Ліо.

Незвичний до такої строгості хлопця Вован повільно знизав плечима й указав рукою на новеньких.

— Це в них треба питати. Вони примудрилися знайти ноутбук, а Кларк узагалі! Наклацав його так, що той показує... що він, до речі, показує?!

На екрані картинка змінилася. Аліса залишилася в кімнаті сама, а Правитель вийшов, тим самим ніби сполохавши зграйку безликих, і ті віддалилися. Втім, біля входу залишилися двоє людей, мабуть, охорона. Джон ще раз повернувся до Ліо, той уже стояв ближче й пильно стежив за зображенням на екрані, опустивши лук.

Відбулося ще одне пояснення того, як це вийшло, і Джон знову повторив свою пропозицію, тепер для двох: вони з Кларком підуть, а група вирушить у бункер по решту здобичі. Але мальвуах похитав головою.

— Ти хоч сам розумієш, що городиш? Джоне, ти розумний хлопець, але зараз тобою заволоділи лють і почуття до цієї дівчини. Ти ж розумієш, що вам самим назад не дійти? Що вас просто не впустять у місто. Що тобі не пробратися в замок самому?!

Чоловік це розумів. Але вогонь у грудях палав і випалював його зсередини. Ноги рвалися бігти, руки свербіли скрутити шию кожному в замку, насамперед лорду й Правителю, а потім і всім іншим. Як же нерозумно він повівся! Як не здогадався, адже все було як на долоні! Вован повільно встав, а Джон, не звертаючи уваги, приречено підсумував:

— У мене немає вибору, хлопці. Я сам її там залишив, сам і заберу. А ораги... На мене вони не діють. Це вже перевірено. Я кожному морду скручу, даю слово.

За спиною почувся рівний голос командира.

— Вибір є завжди. Наприклад, поцікавитися у своїх соратників, що ВОНИ думають про це.

Кацпер стояв, уперши руки в боки й спокійно дивлячись на їхню компанію в кущах.

— Якщо я справді правильно почув і в Гранд-сіті ховаються безликі, то я маю про це знати. Як мінімум тому, що в мене самого дружина загинула в їхніх лапах! Тож марш до багаття... І все в деталях доповісти мені, негайно!

За годину Кларк завершив розповідь, поки ноутбук переходив із рук у руки. Кожному з групи, за винятком Генрі, давали переконатися в його словах особисто. Хлопці уважно дивилися на екран, крутили повзунок і розглядали зображення планети. Джон сидів похмуро, тицяючи палицею в палаючі поліна, поки аналітик говорив. А коли його голос стих, озвучивши ідею актора бігти в місто самому, усі дружно загаласували. Кацпер підняв руку, втихомирюючи загін.

— Ми й так усі чудово розуміємо, що відчуває Джон і чому він захотів так вчинити. Але не забувайте, вони в місті зовсім недавно й не в курсі ваших особистих проблем. Давайте по черзі, щоб трохи прояснити їм мізки. Бософре, ти обурювався найголосніше, твоє слово перше.

Гном із палаючими очима втупився в Джона й процідив крізь зуби:

— Моя племінниця, двадцяти років від роду, мій дід, мій брат. Ораги — гади. Більше мені сказати нічого!

Кацпер важко зітхнув.

— Глазун?

— Друг, якого я зустрів тут і який врятував мені життя, дівчина...

— Вован?

— Брат. Вони загребли мого брата, Джоне.

— Ліо?

Мальвуах різонув поглядом Кацпера, потім подивився на спантеличених хлопців і болісно протягнув:

— Я вам одразу сказав, що не з чуток знаю, на що здатні ораги.

— Таким чином, хлопці, тут кожен хотів би їм бошки позносити. Та й... Ну команда ми чи ні, зрештою! Ми живемо в цьому місті й доживати ще вік будемо! Мені не хотілося б знати, що народ дурять і понукають на чорні справи за допомогою цих виродків! Я вам так скажу: у стражі кожен другий може назвати мінімум одне ім’я втраченого близького. І всі вони стали жертвами безликих. Хто під їхній спис потрапив, а хто сам їм назустріч пішов, власними ногами, але із затуманеними мізками! Отак! Сам бачив...

Вован зламав палицю в руках від напруження й кинув прути у вогонь.

— То що вирішуємо, босе? Хлопці?

Джон чекав відповіді Кацпера, а стражник упевнено кивнув.

— Ми повертаємося. Разом. Наступний нічліг зробимо на тому місці, де ви знайшли бункер, заберемо все, що потягнемо, і продовжимо шлях до міста. А там зберемо кого зможемо й будемо думати, як визволити твою принцесу та вбити ублюдків! Що скажете, га?

Нічним лісом рознісся гучний рик чоловіків, що кричали. Серед інших був і голос Джона, і Кларка. Вони не просто змогли вижити й знайти в поході щось цінне. У них з’явилися друзі. І тепер вони збиралися повернути Алісу. Джон збирався повернути своє кохання...