Раді Вас бачити!

Глава 20. Сімейна вечеря зі смаком пороху

Ніч у будинку Оскара перестала бути спокійною в ту саму мить, коли важкий чобіт Лінкольна переступив поріг. Він не був тут роками, свідомо уникаючи «правильного» життя брата, але тепер прийшов час відкрити всі карти. Лінкольн знав, що Оскар буде розлючений, що він намагатиметься захистити сина від тієї темряви, з якої сам колись ледь вибрався. Але він також знав, що кров — не вода, і старий вовк Оскар рано чи пізно вискалить зуби у відповідь на виклик Шона.

Лінкольн почувався як удома. Поки в будинку панувала тиша, він пройшов на кухню, по-господарські відкрив холодильник і витягнув пляшку пива. Він зробив довгий ковток, відчуваючи приємну прохолоду після запеклого бою в маєтку Шона.

— Злодюга! Рятуйте, у нас злодій! — раптовий крик Алекси розрізав повітря. Через мить у кухню влетів Оскар, готовий захищати свій дім, але завмер, побачивши знайому постать.

— Лінкольн? — видихнув він, не вірячи власним очам.

— О, брате... — Лінкольн розплився в усмішці, піднімаючи пляшку. — Ти мене зовсім не відвідував у в'язниці. А дарма! Ти пропустив таку вечірку, яку Чикаго не бачило вже років двадцять.

Оскар не оцінив гумору. Він кинувся до брата, схопив його за сорочку і з силою притиснув до стіни. Його погляд був звірячим, сповненим люті та страху за той крихкий світ, який він будував стільки років.

— Навіщо ти прийшов? — просичав Оскар. — Щоб зламати моє життя? Щоб знищити мою сім'ю остаточно?

Алекса, яка стояла поруч, з огидою подивилася на непроханого гостя:

— Це твій брат? Він мені не подобається. Оскаре, виклич поліцію, у нас і так вистачає проблем!

У цей момент зі сходів спустилася Дженна. Вона завжди потай захоплювалася бунтарським духом і «поганими хлопцями», тому поява дядька її швидше зацікавила, ніж злякала.

— Дядьку Лінкольне! Ти все-таки прийшов до нас? — вигукнула вона.

Оскар ще міцніше стиснув пальці на шиї брата:

— Ти що, вистежував моїх дітей? Ти підібрався до них за моєю спиною?

Лінкольн з силою відштовхнув Оскара, вивільняючись.

— Послухай мене, старий дурню! — крикнув він, витираючи піну з губ. — Я прийшов сказати, що Брітні жива. Вона в безпеці.

Оскар на мить заціпенів. Полегшення і новий страх змішалися в його душі.

— Що? Ти знайшов її? Де мій син?

— Твій син — твоя повна копія, Оскаре, — Лінкольн знову посміхнувся, але вже без іронії. — Він закликав мою банду. Він повів нас на маєток Шона, щоб випалити ту заразу дотла. Він бився як справжній Уотсон.

Оскар з розмаху вдарив брата в обличчя, збиваючи того з ніг.

— Він з'їхав з глузду! Навіщо ти дозволив йому? Він не повинен був у це вплутуватися! Я робив усе, щоб він ніколи не тримав у руках зброю! — кричав Оскар, задихаючись від розпачу.

Алекса перебила його крик, схопивши чоловіка за руку:

— Де вони зараз? Де Брітні та Ілтон? — Вони в моєму за заміському будинку, — відповів Лінкольн, підводячись і потираючи щелепу. — Відвези мене до них, Лінкольне! Якщо з моїм сином щось трапиться, я вб'ю тебе особисто!

Лінкольн лише поплескав брата по плечу:

— Оце по-нашому! Кров не зміниш, Оскаре. Твій син був чудовий. Він не просто воював, він врятував дівчину. Він зробив те, що мав зробити чоловік у нашому роду.

Оскар стояв, охоплений жахом від того, що Ілтон повторює його власну криваву долю.

— Веди мене до нього! — наказав він. — Я влаштую йому такий прочухан, якого він не бачив. Я виб'ю з нього це бажання бути героєм!

— Зачекай, дорогому, — Алекса вже хапала ключі від машини. — Я поїду з тобою. Я маю побачити Брітні на власні очі.

Дженна і Джастін хором вигукнули:

— Ми з вами! Ми не залишимося тут!

Навіть Аманда, яка спостерігала за всім із тіні коридору, вийшла вперед. Її обличчя було блідим, а голос — незвично тихим:

— Я теж їду. Мені потрібно вибачитися перед ними.

Сім'я Уотсонів, яка ще годину тому намагалася бути ідеальною і законною, тепер у повному складі завантажувалася в машини, щоб вирушити в саме серце кримінального світу, де їх чекало минуле, яке вони так довго намагалися забути.

Поки під стінами «Сталевого ікла» розгорталася кривава битва, Шон Джонсон перебував у безпеці свого тимчасового штабу, готуючись завдати вирішального удару. Проте звук вхідного дзвінка змусив його здригнутися. Це була Мелісса.

Її голос у слухавці звучав незвично спокійно, навіть холодно. Вона повідомила йому новину, яка змусила кров Шона закипіти: Ілтон та Аріель увірвалися в маєток і забрали Роззі.

Шон заричав від безсилої люті. Його обличчя почервоніло, вени на шиї напружилися так, що здавалося, вони зараз лопнуть. Він з такою силою стиснув телефон, що корпус пристрою почав хрустіти під його пальцями.

— Тобі більше не варто довіряти! — процідив він крізь зуби, ледь стримуючись, щоб не розбити апарат об стіну. — Меліссо, наша угода скасовується. Ти не виконала свою частину роботи, а це означає, що ти для мене більше ніхто.

Проте Мелісса вже не слухала його погроз. У ту мить, коли вона стояла в підвалі навпроти Ілтона, щось у її душі зламалося. Вона бачила щирі сльози Аріель, бачила жертовність Брітні, яка віддала куртку пораненій Роззі, і зрозуміла одну просту річ: її помста Аманді не варта цих життів. Вона усвідомила, що ненависть до колишньої подруги за вкраденого хлопця затягує її у прірву, де вона сама може загинути від рук Шона або Оскара.

Мелісса зробила свій вибір. Вона не просто здалася — вона свідомо дозволила Ілтону забрати дівчат. Жалість до невинних Брітні та Роззі переважила жадобу розплати. Їй більше не хотілося воювати. Вона зрозуміла, що в цій війні переможців не буде — лише трупи та зруйновані долі.

— Мені байдуже до твоєї угоди, Шоне, — тихо промовила вона в порожнечу після того, як вимкнула телефон.

Вона востаннє подивилася на маєток, де провела останні дні як спільниця монстра, і зробила крок у темряву ночі. Мелісса вирішила просто зникнути, розчинитися в тінях міста, поки гнів Шона не наздогнав її. Вона врятувала своє життя, дозволивши врятуватися іншим.

Тим часом Шон, кинувши уламок телефону на підлогу, обернувся до своїх бойовиків.

— Збирайте всіх! — вигукнув він. — Якщо вони думають, що забрати Роззі — це перемога, то вони помиляються. Тепер я не буду грати за правилами. Ми їдемо до Уотсонів. Я спалю все, що їм дороге.

Війна перейшла в нову, найбільш небезпечну фазу, де особиста образа одного чоловіка загрожувала перетворити весь Чикаго на попелище.