Раді Вас бачити!

Глава 10. Недоказана правда

Машина Джастіна різко зупинилася біля невеликого, майже непомітного будиночка на околиці міста, оточеного густими деревами. Це було скромне житло, яке ніяк не в’язалося з розкішними маєтками, до яких звикла Брітні. Коли мотор затих, у салоні запала важка, гнітюча тиша.

Брітні притиснулася до дверей, дивлячись на Джастіна з жахом, який паралізував її волю. Її думки металися, малюючи найстрашніші картини.

— Ти... ти збираєшся вбити мене тут, так? — її голос тремтів, а на очах виступили сльози відчаю. — Позбутися свідка?

Джастін повернувся до неї. Його обличчя, освітлене лише слабким світлом приладової панелі, виглядало стомленим і напрочуд щирим. Почувши її слова, він лише здивовано примружився і ледь помітно хитав головою.

— Ти що, здуріла? Нікого я вбивати не збираюся, — пробурчав він, витираючи кров із побитої скроні. — Я врятувати тебе намагаюся, дурненька. Якби я залишив тебе Меліссі, до ранку від твоєї родини вже нічого не залишилося б.

— Я не вірю тобі! — вигукнула Брітні, хапаючись за ручку дверей. — Ти злодій, ти викрав мене! Відпусти мене негайно, мій батько знайде тебе, і він не буде таким милосердним, як я!

Джастін вийшов із машини, обійшов її і різко відчинив двері з боку дівчини.

— Давай, виходь. Тут безпечно, принаймні на деякий час.

— Нікуди я не піду! — Брітні вперлася ногами, відмовляючись виходити з салону. Вона була впевнена, що це пастка.

Джастін зрозумів, що словами її не переконати. Він зітхнув, нахилився і, не звертаючи уваги на опір, знову закинув її на плече, як мішок. Брітні відчайдушно гатила його кулаками по спині, кричачи на все горло:

— Відпусти мене, покидьок! Пусти! Рятуйте!

Він мовчки заніс її в будинок, де пахло старим деревом і кавою, і обережно поклав на ліжко в невеликій кімнаті. Брітні підхопилася, шукаючи очима шлях до втечі, але побачивши, що Джастін не нападає, а лише втомлено сідає на стілець навпроти, трохи заспокоїлася.

— Навіщо ти мене сюди притягнув? — запитала вона, важко дихаючи.

Джастін дивився на неї, і в його погляді було щось, чого він сам не міг пояснити. Брітні Уотсон була зовсім не такою, як дівчата з його кола. У ній була чистота і сила, яка змусила його ризикнути всім.

— Я хочу врятувати тебе, Брітні. Від одного дуже жахливого чоловіка, який стоїть за всім цим. Це не просто викрадення заради викупу. Це щось набагато особисте.

Брітні вдивилася в його очі. Попри все, він не виглядав як вбивця. Він виглядав як той, хто заплутався в чужій грі.

— Ти знав мого батька? — запитала вона пошепки.

Джастін відкрив рот, щоб відповісти:

— Ні, я...

Але він не встиг закінчити. Раптом скло в залі розлетілося на друзки, і двері вилетіли з петель під сильним ударом. У кімнату ввірвалися озброєні люди в формі спецназу.

— Руки вгору! Лицем до підлоги! Ви заарештовані за викрадення людини! — залунали крики, перекриваючи все навколо.

Джастін миттєво підняв руки, не намагаючись чинити опір. На його обличчі відбилося гірке розчарування — він не встиг сказати найголовніше. Поліцейські грубо штовхнули його до стіни, заломлюючи руки в наручники.

— Брітні! Донечко! — у кімнату забігла Алекса, а слідом за нею Оскар, чиє обличчя нарешті розслабилося від нестерпної напруги. Вони кинулися до доньки, обіймаючи її так міцно, наче боялися, що вона знову зникне.

— Мамо... тату... — Брітні ридала на плечі в матері, відчуваючи тепло їхніх рук.

— Все добре, доню, — Оскар гладив її по волоссю, дивлячись на Джастіна з нехованою люттю. — Ти в безпеці. Все скінчено. Цей покидьок більше тебе не торкнеться.

Поліцейські почали виводити Джастіна з будинку. Проходячи повз Брітні, він на мить зупинився і глянув на неї. В його погляді не було злоби — лише попередження, яке він так і не зміг вимовити вголос. Оскар грубо відштовхнув його, закриваючи доньку собою.

Джастіна повели до патрульної машини. Брітні дивилася йому вслід, і в її серці замість полегшення оселився дивний неспокій. Вона відчувала: він щось знав. Щось про минуле її батька або про таємні справи брата Ілтона. Поліція вважала справу закритою, але Брітні розуміла — це лише початок чогось набагато більшого і небезпечнішого.

Нічне повітря Чикаго здавалося кришталевим після задушливої атмосфери підвалу. Алекса та Оскар обережно вивели Брітні з будинку, підтримуючи її під руки, немов найкрихкішу цінність у світі. Оскар ледь помітно посміхнувся, нахилившись до вуха доньки.

— Твій кошмар закінчився, люба. А попереду на тебе чекає невеликий сюрприз. Ми тут не одні.

Коли вони вийшли за ворота, Брітні на мить зажмурилася від яскравого світла фар. Перед нею стояла вся родина. Дженна кинулася вперед першою, її обличчя було мокрим від сліз полегшення. Поруч, склавши руки на грудях, стояв Ілтон. Його кулаки були стиснуті так сильно, що побіліли кісточки пальців, а в погляді все ще палахкотів вогонь, який не згасла б, поки винний не буде покараний. Але найбільше Брітні вразила присутність Аріель — дівчина стояла трохи осторонь, її пальці нервово перебирали край кофти, а в очах відбивався такий біль, наче викрали її власну сестру.

— Брітні! — Аріель кинулася до подруги, обіймаючи її так міцно, наче намагалася захистити від усього світу. — Пробач мене... це все моя вина. Якби я не втягнула тебе у свої проблеми, цього б не сталося.

Брітні відсторонилася і подивилася подрузі в очі, впевнено хитаючи головою.

— Ні, Аріель. Навіть не думай про це. Це було не через тебе, там було щось інше... — вона мимоволі згадала погляд Джастіна, але її перервав різкий голос Аманди.

Названа сестра стояла з боку, оглядаючи Аріель з уїдливою ухмилкою.

— Яке зворушливе видовище. А скажи-но мені, «русалонько», яке саме відношення ти маєш до викрадення моєї сестри? Можливо, ти — приманка?

— Досить, Амандо! — Дженна різко зробила крок вперед, закриваючи Аріель собою. — Вона тут ні при чому. Вона весь вечір допомагала нам шукати слід!

— Звичайно, — Аманда розсміялася, граючи зі своїм локоном. — Брітні, ти справді віриш цій милій дівчинці більше, ніж власній сестрі? Тобі варто було б обирати друзів ретельніше.

— Вона моя найкраща подруга, Амандо, — відрізала Брітні, і в її голосі почулася сталь Оскара. — І вона зробила для мене більше, ніж ти, поки я сиділа в тому підвалі.

Але тут до них підійшов Ілтон. Всі навколо миттєво замовкли. Він поклав великі долоні на щоки Брітні, уважно оглядаючи кожен подряпину на її обличчі.

— Він тебе більше не образить, — прошепотів він так тихо, що почула тільки вона. — Я знайду кожного, хто торкнувся тебе хоч пальцем. Ти — Уотсон, Брітні. А ми не прощаємо.

Аріель спостерігала за цією сценою, затамувавши подих. Вона не могла повірити, що цей хлопець, чиє прізвище люди вимовляють пошепки через страх перед його батьком, може бути таким лагідним. Але водночас це нагадало їй про Роззі. Її власна сестра зараз теж десь у підвалі, але її ніхто не обіймає, її ніхто не рятує.

Раптом Ілтон відпустив Брітні і повернувся до Аріель. Дівчина відчула, як серце підстрибнуло до горла. Вона намагалася дихати рівно, благаючи своє тіло не червоніти в його присутності. Ілтон дивився на неї згори вниз, його погляд вивчав її обличчя з якоюсь дивною, майже науковою цікавістю.

— Тебе звуть Аріель? — запитав він.

— Так... я Аріель. І дякую, що врятував мене тоді, — вона підняла на нього погляд, і на мить світ навколо зник.

— Маєш дивитися по сторонах, — зауважив він, і в його голосі проковзнула ледь помітна турбота, змішана з холодним розрахунком. — Навіть якщо життя здається тусклим, вороги завжди в тіні. Зустрінемося в барі за годину. У мене є план щодо твоєї сестри.

Брітні, почувши це, підбігла до брата.

— Ти вже знаєш? Ти допоможеш Аріель? Можна я піду з вами?

— Ні, сестро. Це занадто небезпечно, — Ілтон знову став холодним капітаном. — Я сам під’їду до Аріель. Повертайтеся в дім з батьками.

Аріель завмерла. Він сказав це так, ніби запрошував її на побачення, але вона знала — це побачення зі смертю для Шона Джонсона. «Я заберу тебе, Роззі», — прошепотіла вона про себе, дивлячись на Ілтона. Помста була вже близько, і вона була готова на все, щоб ця ніч стала останньою для їхнього спільного ворога.