Раді Вас бачити!

Глава 4. Тіні минулого та родинна отрута

Закинутий склад на околиці міста дихав сирістю та смертю. Тут, серед іржавих балок, Ілтон Уотсон виплескував увесь свій гнів. Хлопець, який намагався викрасти Брітні, уже ледь тримався на ногах, стікаючи кров’ю після «допиту». Жінка-спільниця сиділа поруч, прив’язана до сталевого стільця з наглухо заклеєним скотчем ротом.

Ілтон зробив крок вперед, і світло одинокої лампи вихопило його кам’яне обличчя. У руці він звично стискав вороновану сталь пістолета.

— Слухай мене уважно, виродку, — процідив Ілтон, нахиляючись до нападника. — Я не збираюся витрачати на тебе ніч. Кажи, хто замовив мою сестру? Хто дав наказ?! Заради Брітні я піду на все. Я можу випалити цей склад разом із вами, і мені нічого не буде. Кажи!

Він націлив дуло в коліно хлопця, але в цей момент стався непередбачуваний збій. Жінка, яка весь час непомітно терлася об гострий край залізної стійки, зуміла перерізати мотузки. Різко відштовхнувши стілець, вона рвонула до виходу.

— А ну стій! — закричав Ілтон, але було пізно — вона вже вискочила за двері.

Проте втеча тривала лише кілька секунд. Пролунав сухий, влучний постріл. Куля зачепила ногу жінки, і та з криком повалилася на бетон. З темряви повільно вийшов Оскар Уотсон. Він тримав пістолет впевнено, як людина, яка не забула своїх навичок навіть через вісімнадцять років спокою.

— Ну що... тепер я навчу тебе правосуддя, — Оскар підійшов до жінки, дивлячись на неї з висоти свого зросту. — За зазіхання на мою доньку... Запам'ятай: я все ще та сама небезпечна людина, якщо хтось наважується торкнутися моєї сім'ї.

Ілтон вибіг слідом і завмер, побачивши батька. Оскар миттєво розвернувся до сина, схопив його за куртку й почав нещадно трусити.

— Ти з глузду з'їхав?! — закричав Оскар. — Досить! Я казав тобі не влипатися в це! Ми більше не ті злочинці, якими були колись! Ти хочеш у в’язницю?!

— Батьку, вони викрали Брітні! — кричав у відповідь Ілтон, намагаючись вирватися. — Вони мовчать, не кажуть, чиє це замовлення!

— Обіцяю, я зроблю так, що поліція виб'є з них усе, — твердо сказав Оскар, вихоплюючи пістолет із рук сина. — Більше мій син не буде тим, ким я був раніше. Додому! Зараз же! До сестер і матері!

Ілтон, стиснувши зуби від люті та безсилля, розвернувся до своєї машини. Оскар залишився, щоб викликати «своїх» людей і передати викрадачів органам, але вже за власними правилами.

Тим часом у маєтку Уотсонів розгоралася інша війна — внутрішня. Аманда, старша сестра, яка завжди трималася осторонь від «кримінальної крові» вітчима, накинулася на Дженну.

— Це все через твого батька! — шипіла Аманда, дивлячись на Брітні, що плакала. — Через його брудне минуле мою сестру ледь не вбили! Ви всі просякнуті цією кров'ю! Ви притягуєте неприємності, як магніт!

Насправді Аманда просто ненавиділа Оскара та його дітей. Вона мріяла позбутися їх, щоб одноосібно володіти увагою матері та спадком. Дженна, чиє підведене чорним олівцем око гнівно зблиснуло, вже була готова вчепитися Аманді у волосся, коли в кімнату увірвався Ілтон.

Він одним рухом відштовхнув Аманду від Дженни.

— Не смій звинувачувати нашого батька! — прогримів він. — І не смій чіпати мою сестру тільки тому, що ми були іншими. Ми захищаємо цей дім, поки ти тільки відкриваєш свій рот!

Аманда іронічно хмикнула, поправляючи сукню.

— Що, братику, поліція тебе ще не забрала? Дивно. Ти ж так старанно напрошуєшся за грати.

Аманда завжди дивилася на Ілтона з презирством, але десь глибоко всередині відчувала щось магічне і незрозуміле, що її одночасно і лякало, і притягувало. Але визнати це означало б програти.

— Попереджаю востаннє, Амандо: не лізь, — Ілтон взяв Дженну під руку і вони вийшли з вітальні.

Аманда залишилася стояти посеред кімнати, стиснувши кулаки. В її голові вже назрівав план: вона знайде спосіб виставити їх усіх з цього дому. Навіть якщо для цього доведеться піти на змову з тими, хто полює на Оскара.