Раді Вас бачити!

Глава 2. Смертельна опіка

На іншому кінці Чикаго, де будинки були вищими, а паркани — міцнішими, панувала інша атмосфера. Тут не пахло дорогими парфумами віталень; тут пахло владою, старим залізом і порохом.

З великого кам'яного маєтку поспіхом вибігла Брітні Уотсон. У свої сімнадцять вона була втіленням юної зухвалості: каштанове волосся розсипалося по плечах, а світлі очі виблискували від роздратування — вона знову запізнювалася до універу. Брітні була донькою Оскара Уотсона, колишнього кримінального авторитета, чиє ім’я колись змушувало здригатися весь підземний світ міста.

Родина Уотсонів була складною. Мати, Алекса, намагалася тримати дім у затишку, але минуле батька завжди кидало тінь на їхні вікна. Брітні мала старшу єдинокровну сестру Аманду, у якої був інший батько, та середню сестру Дженну. Саме з Дженною Брітні була найближчою — вони розуміли одна одну без слів, об’єднані спільною кров’ю Оскара та Алекси.

— Батько, я знову пропущу першу пару! — пробурмотіла Брітні, поправляючи рюкзак і виходячи за важкі ворота маєтку.

Вона не пройшла і двох кварталів, як біля неї різко загальмував чорний фургон. З нього вискочили двоє чоловіків у формі, що дуже нагадувала поліцейську. Перш ніж дівчина встигла злякатися, міцні руки підхопили її під лікті.

— Що ви робите?! Відпустіть! — закричала Брітні, намагаючись вирватися.

Але чоловіки діяли професійно. Один з них швидко почав зв’язувати їй руки грубою мотузкою, а жінка в поліцейській формі, яка вийшла з кабіни, холодно посміхнулася:

— Кричи скільки завгодно, крихітко. Тебе тут ніхто не почує. В цьому районі люди знають: якщо працює поліція, краще зачинити вікна.

Брітні відчула, як холодний відчай стискає горло. Але раптом тишу розірвав гучний, різкий звук. Постріл. Куля влучила в асфальт лише в декількох сантиметрах від ноги одного з нападників.

— А ну підняли руки, поки я не зробив у ваших головах зайві отвори, — пролунав голос, холодний і владний, як подих зими.

Нападники завмерли. З тіні занедбаної будівлі вийшов хлопець років двадцяти. Він виглядав як втілення самої небезпеки: темна шкіряна куртка, чорні штани, каштанове волосся, що спадало на лоб, і темні окуляри, які приховували погляд. У його руці був пістолет, і він тримав його так впевнено, ніби народився з цією зброєю.

Це був Ілтон. Старший брат, який завжди тримався осторонь, але ніколи не спускав очей зі своїх близьких.

Він підійшов ближче, не опускаючи зброї. Його обличчя було кам'яним. Підійшовши впритул до одного з чоловіків, він притулив дуло пістолета до його лоба і ледь чутно, але вбивчо спокійно промовив:

— Відпусти мою сестру. Швидко.

Чоловіки, побачивши цей погляд, моментально розв'язали мотузки. Брітні, тремтячи, кинулася до брата.

— Братку... ходімо додому, прошу! — схлипнула вона.

— Іди додому, Брітні. Зачинися і не виходь, поки я не повернуся, — відповів Ілтон, навіть не глянувши на неї. Його увага була зосереджена на «поліцейських».

Коли дівчина побігла в бік маєтку, Ілтон одним різким рухом повалив обох чоловіків на землю.

— Хто вас замовив? Кажіть, і, можливо, ви доживете до вечора, — кинув він.

Нападники мовчали, намагаючись грати в героїв. Ілтон вистрілив у повітря, змусивши їх здригнутися.

— Я не люблю чекати. Мій батько, Оскар Уотсон, навчив мене однієї речі: невинних не чіпай, але тих, хто зазіхає на твою сім'ю — випалюй дотла.

Зрозумівши, що на вулиці вони нічого не скажуть, Ілтон заштовхав їх у фургон. Він знав куди їх везти — до старої заброшеної будівлі на околиці, де колись його батько «спілкувався» з тими, хто порушував правила. Ілтон пішов стопами Оскара. Він був готовий стати монстром, катувати, вбивати чи навіть віддати власну душу дияволу, якщо це буде викупом за безпеку його маленької Брітні.

Машина рушила з місця, залишаючи по собі лише запах паленої гуми та передчуття кривавої розправи. Ілтон знав: сьогодні хтось пошкодує, що взагалі народився на світ.

Поки сонце Чикаго повільно підіймалося над хмарочосами, у вітальні маєтку Уотсонів панувала рідкісна тиша. Оскар та Алекса збиралися провести ранок разом — розкіш, яку вони цінували понад усе. Вісімнадцять років тому Алекса зробила вибір, про який не пошкодувала жодного разу: вона вийшла заміж за людину, чиє ім'я викликало тремтіння у багатьох, але для неї він став найнадійнішою опорою. Оскар, колишній кримінальний авторитет, заради коханої жінки залишив темні справи в минулому. Він клявся, що його діти ніколи не пізнають смаку пороху та металу, але кров була сильнішою за клятви.

Оскар сидів у кріслі, спостерігаючи за дружиною, але в його очах читалися тривога й сум. Він бачив у своєму єдиному синові Ілтоні власне відображення — гарячого, небезпечного й безкомпромісного юнака. Оскар щодня боявся за свого спадкоємця, намагаючись відштовхнути його від кримінального шляху, але марно. Кожна спроба поговорити закінчувалася холодним мовчанням або коротким: «Я захищаю своє, батьку».

Родина Уотсонів була клубком складних доль. Дженна та Ілтон мали одну матір — першу дружину Оскара, яка покинула їх багато років тому, залишивши дітям лише холод у серцях. Наймолодша, Брітні, була спільною донькою Оскара та Алекси. Всі троє мали єдинокровного батька, і лише старша Аманда була нерідною Оскару, проте він виховував її як свою.

Тишу розірвав відчайдушний крик Брітні:

— У нас біда! Тату, мамо, там біда!

Оскар миттєво вскочив на ноги, старі інстинкти спрацювали швидше, ніж він встиг усвідомити.

— Дочко, що з тобою? Ти поранена? — він схопив Брітні за плечі, оглядаючи її бліде обличчя.

У цей момент зі сходів буквально злетіла Дженна. У своєму незмінному темному одязі, з яскраво-рудим волоссям і густо підведеними чорним олівцем очима, вона виглядала як справжня принцеса підземного світу. Дженна була копією Ілтона за характером — така ж різка й готова до бою.

— Що сталося, мала? Де наш брат? Де Ілтон? — голос Дженни звучав напружено.

— Він знову... він знову взявся за своє! — задихаючись, кричала Брітні. — На мене напали, вони хотіли мене викрасти! Ілтон з'явився нізвідки, він врятував мене, але... він забрав тих виродків! Він повіз їх до того старого будинку на околиці!

Оскар зі всієї сили гупнув кулаком по дубовому столу, так що порцелянові чашки підскочили. —

Знову! Хлопчисько знову лізе в пекло! Я ж просив його, я благав не лізти у розбірки! Ми більше не злочинці, ми живемо іншим життям! — його обличчя почервоніло від гніву, змішаного зі страхом за сина.

Алекса підійшла до чоловіка, поклавши руку йому на плече, намагаючись заспокоїти.

— Оскаре, він весь у тебе... Якщо він бачить несправедливість або загрозу родині, він не може стояти осторонь. Ти знаєш, що я не його рідна мати, але я виростила його як свого... Я боюсь за нього не менше за тебе.

Оскар рішуче схопив ключі від машини. Його погляд став таким, яким був двадцять років тому — нещадним.

— Я піду за ним. Поки він не накоїв того, що неможливо буде виправити.

— Тату, я з тобою! — Дженна зробила крок вперед, її очі горіли жадобою дії.

— Ні! — відрізав Оскар. — Залишайся з сестрами та матір'ю. Це чоловіча справа. Я сам привезу цього впертого дурня додому.

Оскар вибіг з дому, і за кілька секунд почувся рев мотора його позашляховика. Алекса притиснула до себе тремтячу Брітні.

— Все буде добре, люба. Скоро приїде Аманда, і ви разом поїдете до університету. Життя має тривати, попри цей хаос...

Слова Алекси не встигли охолонути, як до під'їзної доріжки підкотила ще одна машина. З неї вийшла Аманда з валізами. Побачивши обличчя рідних, вона завмерла.

— Що сталося? Чому відчим полетів на машині так, ніби за ним гоняться всі пси пекла? — вона нахмурилася, дивлячись на заплакану Брітні та напружену Дженну. — Знову Ілтон вляпався в неприємності? Коли вже цей хлопець зрозуміє, що його ігри в героя колись закінчаться погано для всіх нас?

Аманда поставила речі на землю, відчуваючи, як повітря в домі Уотсонів знову наелектризувалося. Вони були сім'єю, але кожен з них знав: спокій у їхньому житті — це лише коротка ілюзія перед черговою бурею.