Раді Вас бачити!

Глава 11. Кровні вузи та завіса таємниці

Повернення додому не принесло Брітні довгоочікуваного спокою. Щойно дівчата переступили поріг своєї кімнати, Аманда, чиє обличчя перекосилося від стримуваної люті, різко схопила Дженну за лікоть.

— Це все через тебе! — просичала вона, впиваючись нігтями в шкіру сестри. — Твої нічні прогулянки, твій «стиль життя», твій брудний приклад! Через те, що ти вдаєш із себе круту дівчисько з вулиць, Брітні ледь не загинула в руках тих покидьків! Ти притягла цю біду в наш дім!

Брітні, яка ще хвилину тому здавалася виснаженою, миттєво випросталася. Вона підійшла до Аманди і рішуче відштовхнула її руку від Дженни.

— Досить, Амандо! — голос Брітні пролунав напрочуд твердо. — Дженна тут взагалі ні до чого. Припини звинувачувати всіх навколо у своїх власних страхах. Ми — сім’я, і замість того, щоб гризти одна одну, ти могла б просто порадіти, що я жива. Угомонісь і не смій засуджувати стиль життя нашої сестри. Вона була поруч, коли я потребувала допомоги, а ти лише шукала винних.

Аманда відступила на крок, схрестивши руки на грудях. Її погляд став крижаним.

— Вона мені не сестра, — кинула вона з такою відразою, що в кімнаті, здавалося, впала температура. — А ти... ти захищаєш таких, як вона. Злочинців, яким тут не місце. Я думала, ти інша, Брітні. Але ти така ж гнила, як і вони.

Аманда грубо штовхнула Брітні в плече і вибігла з кімнати, грюкнувши дверима так, що здригнулися стіни. Дженна завмерла, вражена вчинком молодшої сестри. У них з Брітні був спільний батько, і зараз вона відчула ту саму справедливість і честь, яка завжди була притаманна Оскару в його кращі часи.

— Дякую тобі, Бріт... — тихо промовила Дженна, сідаючи на край ліжка. — Я не чекала, що ти заступишся. Сподіваюся, Аманда колись почне думати, перш ніж відкривати рот.

Брітні сіла поруч, міцно притискаючи до себе декоративну подушку. Її очі блищали від невисловленого прохання.

— Дженно, мені потрібна твоя порада. І твоя допомога.

— Кажи, я слухаю.

— Аманда ніколи не зрозуміє мого бажання... зустрітися з одним із тих, хто був там. Тато й мама не повинні про це знати, вони просто збожеволіють.

Дженна з жахом схопила сестру за плече, вдивляючись у її обличчя.

— Ти що надумала, Бріт? Ти хочеш повернутися до тих бандитів? Ти з глузду з’їхала після того підвалу?

— Послухай! — Брітні перехопила її руки. — Ці люди виявилися різними. Саме той хлопець, Джастін... він не такий, як Мелісса. Він вивіз мене звідти. Він хотів мене врятувати, він привіз мене до себе додому, щоб сховати. Я відчула це. Він не ворог.

Дженна примружилася, на її губах з’явилася підозріла ухмилка.

— Ого... невже наша маленька Брітні закохалася у злочинця? Це в нашому стилі, звісно, але це небезпечно.

— Я не знаю, що це, — почервоніла Брітні. — Я просто хочу побачити його. Він знає щось важливе.

— Він зараз у в’язниці, чекає суду, — задумливо промовила Дженна. — Але ти знаєш нашу сім’ю. У мене є зв’язки. Дядько Лінкольн тримає під контролем половину блоків у тій тюрмі. Я влаштую тобі зустріч, але це залишиться між нами.

Пізніше того вечора Дженна зателефонувала Лінкольну. Старий вовк був вражений: спочатку старший племінник Ілтон просить допомоги, тепер середня племінниця Дженна втягує його в таємні ігри. Він знав, що Оскар не схвалить цього, але для Лінкольна сім’я завжди була понад усе. Він дав наказ — і шлях було відкрито.

Наступного дня Брітні стояла перед заґратованим вікном у кімнаті для відвідувань. Коли вивели Джастіна, він виглядав ще похмурішим, ніж зазвичай. Побачивши її, він лише злобно пирхнув.

— Що ти тут робиш? Прийшла посміятися над невдахою? Чи, може, скучила за підвалами?

Брітні подивилася йому прямо в очі, не відводячи погляду.

— Мені не дає спокою те, що ти сказав мені у своєму домі. Про небезпеку.

Джастін замовк, його погляд пом’якшав. Він нахилився ближче до решітки.

— Так, Брітні. Ти все ще в небезпеці. Ти не одна під прицілом.

— Я з сестрою Дженною, вона захистить мене, — впевнено відповіла вона.

— Тоді їдь додому, закрий усі замки і не виходь нікуди без охорони. Є той, хто полює на тебе, щоб помститися твоєму батькові.

— У тата були проблеми? — Брітні відчула, як холод пробирається під шкіру.

— Не тільки у батька. Твій брат Ілтон... він перейшов дорогу дуже впливовим людям. Тебе хотіли викрасти, щоб зламати їх обох.

— Навіщо їм я? — у відчаї запитала Брітні.

— Тобі треба триматися подалі від усього цього, — зітхнув Джастін. — Я не знаю імен, тільки Мелісса знала замовника, але вона не посвячувала мене в деталі. Вона дуже небезпечна, Бріт.

Брітні з жалем подивилася на нього.

— Пробач... через мене тебе посадили. Ти хотів як краще, а опинився тут.

Джастін ніжно подивився на неї крізь металеву сітку. — Все добре. Я це заслужив за своє життя. Я просто радий, що ти встигла вийти з того фургона.

— Я обіцяю, — прошепотіла Брітні, притискаючи долоні до холодного заліза. — Я витягну тебе звідси. Чекай на мене. Я скоро повернуся.

Вона вибігла з в’язниці і швидко сіла в машину Дженни, яка чекала за рогом. Джастін, сидячи в камері, ще довго дивився на зачинені двері. Він не розумів, чому його так тягне до цієї дівчини, але він знав одне: тепер його єдина надія на те, що Дженна та Ілтон зможуть її вберегти.

Важкі залізні двері в’язниці суворого режиму відчинилися з глухим стогоном, випускаючи на волю людину, чиє ім’я колись змушувало вулиці Чикаго затихати. Суддя, підкуплений чи просто втомлений від нескінченних апеляцій, нарешті підписав наказ про дострокове звільнення Лінкольна за «зразкову поведінку». Хоча всі знали: Лінкольн просто вмів бути корисним навіть за ґратами.

Лінкольн зробив перший крок за межу колючого дроту і глибоко вдихнув нічне повітря. Воно пахло вологою, бензином і тією самою п’янкою свободою, яку він не відчував роками. Він поправив комір старого пальта, яке йому видали на складі, і дістав із кишені мобільний телефон, що вже чекав на нього в надійних руках на виході.

Першим у списку викликів був Ілтон. Лінкольн знав, що кожна хвилина зараз на вагу золота.

— Ілтоне, це я, — голос Лінкольна звучав хрипко, але в ньому відчувалася міць, яку не зламали роки ув’язнення. — Я на волі. І в мене є те, що ти шукав.

На іншому кінці дроту запала коротка тиша, а потім Ілтон відповів низьким, напруженим голосом: — Дядьку... Я знав, що ти вийдеш. Кажи все, що знаєш.

— Слухай уважно, малий, — Лінкольн відійшов у тінь дерев, спостерігаючи за вечірніми вогнями міста. — Шон Джонсон — це не просто багатій із садистськими нахилами. Він — замовник викрадення Брітні. Саме він дав наказ Меліссі та її псам витягнути твою сестру з дому. Це був його хід, щоб вибити землю з-під ніг Оскара. Він знає про твою «ляльку» Аріель. Він знає, що ти копаєш під нього, і вирішив вдарити по найболючішому — по сім’ї.

Ілтон на іншому кінці замовк. Лінкольн чув лише його важке, звіряче дихання.

— Він торкнувся Брітні... — нарешті вимовив Ілтон, і в його голосі було стільки люті, що, здавалося, телефон може розплавитися. — Він примусив мою сестру тремтіти від страху в брудному підвалі.

— Так, Ілтоне. І він не зупиниться. У нього є слабкі сторони — його портові склади в четвертому секторі. Саме там він тримає те, що не повинна бачити поліція. Більшість його охорони — це колишні найманці, але вони служать лише грошам. Якщо ми вдаримо туди, його імперія посиплеться як картковий будинок. Але пам’ятай: твій батько, Оскар, уб’є мене, якщо дізнається, що я втягую тебе в це. Він хотів для тебе іншого життя.

— Мій батько намагався бути святим, — відрізав Ілтон, і звук удару кулаком об стіну пролунав як постріл. — Але зараз час бути дияволом. Шон Джонсон зробив велику помилку. Він думав, що я буду грати за правилами юрфаку? Ні. Він заподіяв біль Аріель, він викрав мою сестру. Тепер я знищу все, що йому дороге.

Ілтон зробив паузу, а потім вимовив слова, які назавжди змінили хід історії:

— Дядьку? Збирай банду. Всіх, хто колись служив моєму батькові. Всіх, хто пам’ятає, що таке вірність прізвищу Уотсон. Ми будемо нападати. Це не просто порятунок Роззі... це каральна операція.

На обличчі Лінкольна з’явилася хижа, схвальна посмішка. Він побачив у племіннику те, що Оскар так ретельно намагався приховати — справжню, первісну силу лідера кримінального світу.

— Мені подобається твоя рішучість, малий. Я обдзвоню «стару гвардію». Вони застоялися без діла. До ранку у нас буде армія, готова йти у вогонь.

— Дій, дядьку. Я заїду за Аріель. Вона повинна бачити, як падає її кат, — сказав Ілтон і вимкнув зв’язок.

Лінкольн сховав телефон і подивився на темне небо Чикаго. Він розумів, що це війна, з якої повернуться не всі. Але він також знав: Уотсони ніколи не відступають. Старі зв’язки почали оживати в його пам’яті, і він пішов у глибину вулиць, щоб розбудити звіра, який спав занадто довго. Попереду був шторм, і Шон Джонсон навіть не уявляв, яка хвиля зараз готується його поглинути.

Аріель стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті, яка раніше здавалася їй надійним прихистком, а тепер — золотою кліткою, де повітря було просякнуте зрадою. Вона повільно одягла свою найкращу сукню — ніжно-блакитну, з легкого шовку, яка контрастувала з тією темрявою, що оселилася в її душі. Вона знала: цей образ «принцеси» має вразити Ілтона, заманити його, змусити захотіти її так сильно, щоб він погодився стати її мечем у цій кривавій грі.

Вона вдивлялася у своє відображення, намагаючись знайти в Ілтоні бодай краплю людяності, серце, яке вона могла б прихилити до себе. Її тіло здригалося щоразу, коли вона згадувала його погляд, але водночас це притягувало її, наче метелика до вогню.

— Донечко, ти йдеш на побачення? — почувся знизу голос матері, Келсі.

Аріель на мить застигла, стиснувши пальці на стільниці. Вона знала, що, можливо, бачить цей дім востаннє. Її план був жорстоким, але необхідним: врятувати Роззі за допомогою Ілтона, а потім назавжди зникнути з Чикаго, змінивши імена та документи. Вона вже підготувала все для втечі — підроблений закордонний паспорт та гроші лежали на дні її сумки.

Але найстрашнішим було інше. Аріель відкрила шухляду батькового столу в кабінеті, поки він був у вітальні, і дістала важкий металевий предмет. Холодний пістолет тепер лежав у її сумці поруч із паспортом. Вона ніколи не тримала зброю, але сьогодні вона була готова натиснути на гачок, якщо Ілтон не зможе довести справу до кінця.

— Так, мамо! Скоро повернуся! — крикнула вона у відповідь, відчуваючи, як гіркий смак обману обпікає горло.

Їй було боляче брехати, але після того, як батьки дозволили Шону замкнути Роззі, вони перестали бути для неї родиною. Роззі була її всесвітом, її другою половинкою. І якщо заради її порятунку потрібно було продати душу Уотсонам, віддати свою невинність як викуп за життя сестри — Аріель була готова. Вона хотіла бачити, як Шон Джонсон помирає, і хотіла, щоб це зробив саме Ілтон.

Вона спустилася сходами, відчуваючи себе незнайомкою у власному домі. Вийшовши за поріг, Аріель побачила його.

Ілтон чекав на неї біля свого чорного байка. Він був у шкіряній куртці, волосся трохи розкуйовджене вітром, а в погляді було щось, що змусило серце Аріель забитися в шаленому ритмі. Коли він побачив її в цій ніжній сукні, його суворі риси обличчя на мить пом'якшилися. Він побачив в ній ніжну принцесу. Грізний звір, який щойно віддавав накази банді, раптом перетворився на м'якого кошеня, завороженого її красою. Він навіть кліпнув кілька разів, наче не вірив своїм очам.

Аріель помітила це секундне замішання. Її дихання почастішало, а до щік підлив рум'янець, який вона так намагалася приховати.

— Ой... пробач, — першим порушив мовчанку Ілтон, повертаючи собі звичну впевненість. — Ти... виглядаєш неймовірно. Навіть занадто добре для тих місць, куди ми їдемо.

— Дякую, — збентежено відповіла Аріель, підходячи ближче. — Куди ми прямуємо?

Ілтон дістав запасний шолом і простягнув їй.

— У «Сталеве ікло». Там уже все підготовлено. Дядько Лінкольн зібрав людей. Я розповім тобі кожну деталь нашого плану. Сьогодні ти дізнаєшся, як ми знищимо Джонсона.

Аріель взяла шолом, відчуваючи, як тремтять руки. Його готовність допомагати, його рішучість — це було все, про що вона мріяла. Вона одягла шолом і сіла на заднє сидіння байка. Коли вона обхопила Ілтона за талію, притиснувшись до його міцної спини, він відчув її тепло, і це змусило його на мить затамувати подих.

— Тримайся міцно, Аріель, — серйозно сказав він, опускаючи візор свого шолома. — Сьогодні починається твоя нова життя.

Він завів мотор, і потужний рев розірвав тишу вечірнього кварталу. Байк зірвався з місця, несучи їх назустріч ночі. Аріель заплющила очі, сильніше притискаючись до Ілтона. Вона відчувала, що помста вже близько, і цей чоловік — її єдина зброя і її єдиний порятунок. Тепер вона не просто студентка, вона — спільниця Уотсонів, і вона зробить усе, щоб її сестра знову була на волі.