Раді Вас бачити!

Глава 3. Ціна покори

Повітря у вітальні маєтку Вільямсів було настільки наелектризованим, що, здавалося, достатньо одного слова, аби все спалахнуло. Роззі, чиє обличчя ще кілька годин тому сяяло від щастя, тепер виглядала як привид. Разом із Аріель вона впевнено спускалася сходами, і кожна сходинка відгукувалася в її серці важким ударом. Вона не збиралася бути товаром. Вона не збиралася мовчати.

Роберт і Келсі вже стояли біля виходу, одягнені в дорогі пальта, готові їхати до Шона Джонсона, щоб остаточно запечатати долю своєї старшої доньки. Побачивши дівчат, Роберт лише насупився, поправляючи золотий годинник на зап'ясті.

— Я не вийду за Шона, — голос Роззі пролунав дзвінко, розрізаючи тишу.

Келсі здригнулася і винувато подивилася на Аріель, яка стояла поруч із сестрою, немов живий щит.

— Мамо, чому ти мовчиш? — з болем вигукнула Аріель. — Чому ти не захищаєш нас? Ти ж знаєш, що це за людина! Невже гроші важливіші за власну дитину?

Роберт зробив крок вперед, і його обличчя почервоніло від люті.

— Замовкни, Аріель! Ти занадто багато собі дозволяєш. Ти ще замала, щоб втручатися в справи, які забезпечують тобі дах над головою. А твоя сестра вже доросла, їй час подумати про сім'ю. Шон — достойний чоловік, він врятує наш бізнес і дасть їй усе, про що вона тільки мріятиме.

— Він уб'є мене, батьку! — Роззі зробила крок назустріч, її очі були повні сліз. — Його жорстокість — не таємниця для міста. Прошу тебе, не віддавай мене йому!

— Це потрібно для сім'ї! — гримнув Роберт на весь дім. — Ти розумієш, що ми на межі банкрутства?! Ти повинна думати про рідних, про наш статус, про те, що ми дали тобі за ці роки! Якщо ти не підкоришся, ти мені не донька. Ти ніхто!

— Значить, я відрікаюся від вас! — вигукнула Роззі у відчаї. — Я краще буду ніким, ніж дружиною цього садиста!

Тишу розірвав різкий звук удару. Роберт з усієї сили вдарив Роззі по щоці. Дівчина відлетіла вбік, ледь не впавши. На її блідій шкірі моментально проявився яскраво-червоний слід від батьківської руки.

— Батьку! Ти з глузду з'їхав?! — Аріель з люттю штовхнула батька в груди, не зважаючи на те, що він був набагато сильнішим. — Вона твоя донька! Як ти міг підняти на неї руку?!

— Геть у кімнату! Обидві! — проричав Роберт, важко дихаючи. — А ти, дурепо, — він тицьнув пальцем у бік Аріель, — забери цю зрадницю і не смійте навіть підходити до дверей. Віднині ти, Роззі, не вийдеш із дому, поки не поїдеш до вівтаря. І жодних зустрічей із тим твоїм Саймоном. Цей злиденний пекар більше ніколи не наблизиться до моєї доньки!

— Він мене любить... — прошепотіла Роззі, притискаючи руку до палаючої щоки. — Любить по-справжньому, а не так, як ви — як свою власність.

— Ми думаємо про ваше майбутнє! — відрізав Роберт, звертаючись уже до дружини. — Келсі, йдемо. Нам треба домовитися з Шоном про весілля якомога швидше, поки ці невдячні дівчиська не накоїли дурниць.

Роберт і Келсі вийшли, грюкнувши дверима. Аріель підхопила сестру під руку, відчуваючи, як ту трясе. Вони мовчки піднялися до кімнати. Аріель обняла Роззі, ніжно притиснувшись лобом до її чола, намагаючись забрати хоча б частину її болю.

— Сестро... ми знайдемо вихід, — прошепотіла Аріель, і в її карих очах з’явилася рішучість, якої вона ніколи раніше не відчувала. — Ти не залишишся тут. Я прикрию тебе. Тікай до Саймона. Ви знайдете спосіб сховатися.

Роззі подивилася на неї з надією та страхом:

— А як же ти? Тато знищить тебе, коли дізнається...

— Про мене не хвилюйся. Я буду медиком, я виживу. Головне — твоя свобода.

За допомогою зв'язаних простирадл та відчиненого вікна на першому поверсі, Роззі почала свій шлях у темряву. Аріель стояла біля вікна, спостерігаючи, як силует сестри зникає в нічних тінях Чикаго, де на неї вже чекав Саймон. Аріель знала: ця ніч — остання мить їхнього спокійного життя. Попереду була війна, і вона була готова стати її частиною.

Нічний сад зустрів Роззі прохолодою та ароматом вогкої землі. Тіні дерев здавалися химерними чудовиськами, але вона не боялася. Страх перед батьком і Шоном був куди сильнішим за темряву. Біля старої альтанки, прихований густим плющем, на неї чекав Саймон. Побачивши кохану, він кинувся назустріч, підхоплюючи її на руки.

— Роззі! Ти вся тремтиш... Що сталося? — він ніжно торкнувся її обличчя, але дівчина здригнулася, коли його пальці зачепили червоний слід на щоці. — Боже, це він зробив? Твій батько підняв на тебе руку?

— Саймоне, у нас немає часу, — ридаючи, почала Роззі. — Батько — банкрут. Він продав мене... буквально продав Шону Джонсону в обмін на порятунок бізнесу. Весілля вже призначене. Він не відступить.

Саймон завмер, його обличчя спотворилося від гніву та відчаю. Він був лише сином пекаря, у нього не було мільйонів, але в його серці було стільки любові, скільки Роберт Вільямс не відчув за все життя.

— Ми втечемо, — рішуче сказав Саймон, стискаючи її долоні. — Просто зараз. У мене є трохи заощаджень, ми поїдемо з міста, змінимо імена. Я не дозволю цьому монстру торкнутися тебе.

— Я не можу... — прошепотіла Роззі, оглядаючись на вікна маєтку, де в одній з кімнат горіло світло. — Аріель. Вона залишиться там одна. Батько знищить її, якщо я зникну. Я не переживу, якщо з нею щось станеться через мене.

— Аріель сильна, вона зрозуміє! Ти маєш рятуватися! — Саймон намагався переконати її, але раптом тишу розірвало сліпуче світло автомобільних фар.

Чорний позашляховик на великій швидкості влетів прямо на газон, розриваючи колесами ідеальні клумби. Роззі скрикнула, закриваючи очі руками. З машини вискочили двоє кремезних охоронців, а слідом за ними повільно вийшов Роберт Вільямс. У його руці був телефон із відкритим додатком для відстеження геолокації.

— Ти справді думала, що я такий дурний, Роззі? — голос батька був тихим, але в ньому відчувалася смертельна загроза. — Я встановив жучок у твій кулон ще місяць тому.

Перш ніж Саймон встиг хоча б слово сказати, охоронці накинулися на нього. Почалося жорстоке побиття. Саймон намагався відбиватися, але сили були нерівними. У глухій нічній тиші лунали звуки ударів та важке дихання.

— Ні! Припиніть! Ви вб'єте його! — кричала Роззі, намагаючись підбігти до Саймона, але батько міцно схопив її за лікоть, завдаючи болю.

— Дивись, Роззі. Дивись, що стається з тими, хто стає на моєму шляху, — холодно кинув Роберт.

Аріель, почувши крики, вибігла з будинку прямо в піжамі. Побачивши закривавленого Саймона на землі, вона впала на коліна поряд із ним, намагаючись затиснути рану на його обличчі своїми руками.

— Батьку, зупини це! Ти ж вбивця! Ти справжній вбивця! — верещала вона, захлинаючись від сліз.

Роберт лише кивнув охоронцям, і ті відтягли напівпритомного Саймона до воріт, кидаючи його там, як непотрібне сміття. Батько заштовхнув Роззі в машину. Він навіть не кричав на неї. Його мовчання було куди страшнішим.

Він повернувся до Аріель, яка все ще сиділа на траві, її руки були в крові Саймона.

— Слухай мене уважно, маленька лікарко, — процідив він. — Твоя сестра зараз поїде зі мною до готелю під нагляд охорони Джонсона. Якщо ти спробуєш допомогти їй втекти ще раз, або якщо сама ризикнеш піти з дому — я знайду цього хлопця і закінчу те, що почав сьогодні. Ти мене зрозуміла? Наступного разу він не дихатиме.

Аріель підняла на нього погляд, повний такої ненависті, що Роберт на мить завагався. Але вона мовчала. Вона знала: зараз вона безсила.

Машина з Роззі поїхала, залишаючи за собою лише пил. Аріель підповзла до Саймона, який ледь дихав.

— Я знайду вихід, Саймоне... — прошепотіла вона, витираючи сльози змішані з кров'ю. — Я обіцяю тобі. Я витягну її з цього пекла. Навіть якщо мені самій доведеться домовитись з небезпечною людиною, навіть якщо мені доведеться продати свою душу... я не залишу сестру в руках цих монстрів.

Аріель дивилася на нічне небо Чикаго і знала: тієї наївної дівчинки, яка мріяла про лікування людей, більше не існує. Тепер у її серці жила лише одна мета — помста та порятунок.