Раді Вас бачити!

Глава 7. Ціна порятунку

Аріель зайшла до холу університету, відчуваючи дивну слабкість у колінах. Кожну секунду перед очима поставав той самий образ: холодний погляд незнайомця, запах шкіри та тютюну, і та несамовита сила, з якою він вихопив її зі смертельної пастки. У ньому відчувалася первісна безстрашність, прихована загроза, яка одночасно лякала і заворожувала.

Її думки обірвав дзвінкий голос.

— Привіт, Аріель! Нарешті я тебе знайшла. Що з тобою? Ти виглядаєш так, ніби побачила привида!

Це була Брітні — дівчина, з якою Аріель подружилася лише кілька днів тому. Брітні випромінювала світло та щирість, і Аріель, складаючи важкі підручники у шафку, дивилася на неї з сумішшю вдячності та смутку. Вона знала, що Брітні — добра душа, але навіть не здогадувалася, що ця дівчина — сестра того самого зухвалого хлопця, який порушує всі правила.

— Давай поговоримо після пар, добре? — тихо відповіла Аріель, намагаючись приховати тремтіння рук. Брітні кивнула і запропонувала зустрітися в невеликому кафе за рогом.

Після лекцій, які здалися Аріель вічністю, вони сиділи за невеликим столиком. Брітні замовила каву та гарячий шоколад для подруги, намагаючись хоч трохи її розрадити.

— Ти зовсім на себе не схожа, — Брітні м'яко торкнулася руки Аріель. — Розкажи мені все. Ти підтримала мене, коли я тільки вступила, допомогла звикнути до цього місця. Тепер моя черга допомогти.

У цей момент двері кафе відчинилися, і всередину зайшов Ілтон. Він помітив сестру і вже хотів підійти, але зупинився, побачивши карооку дівчину, яку врятував вранці. Його серце чомусь пропустило удар. Він не міг відірвати погляду від її блідого обличчя і, не бажаючи перебивати, тихо опустився за сусідній столик, прихований високою декоративною рослиною. Він вирішив підслухати — щось підказувало йому, що ця дівчина приховує величезну таємницю.

Аріель більше не могла тримати біль у собі. Сльози покотилися по її щоках, змішуючись із гіркотою кави.

— Мої батьки... вони продали мою сестру Роззі, — прошепотіла вона, захлинаючись відчаєм. — Видали її заміж за справжнього монстра, Шона Джонсона. Наша родина була на межі банкрутства, і вони зробили Роззі викупом за свої борги. Зараз вона живе в справжньому пеклі. Шон б’є її, тримає під замком, а вчора він закрив її у підвал... Вона в синяках, вона вмирає від страху, а батьки вдають, що все добре.

Брітні в жаху прикрила рот рукою, її очі округлилися від обурення.

— Це ж варварство! Як вони могли так вчинити з власною донькою? Чому ти не заявила в поліцію? Чому не розповіла нікому?

— Поліція не допоможе, — гірко відрізала Аріель. — У Шона все схоплено. Батьки не повірять мені, а якщо я спробую їх переконати, він просто вб’є того, кого вона кохає... і її теж. Мені потрібен хтось... хтось, хто не боїться крові. Хтось, хто знищить це чудовисько і вирве мою сестру з його лап.

Брітні дивилася на подругу, і в її голові почав складатися план. Вона знала, що її родина — не звичайна.

— Знаєш, Аріель... я донька людини, яка знає зворотний бік цього міста. Можливо, тобі варто поговорити з моїм братом. Його звати Ілтон. Він... він особливий. Він завжди приходить на допомогу родині і не терпить таких покидьків, як твій Шон. Можливо, він зможе витягнути Роззі.

Аріель підвела погляд, повний надії.

— Дякую тобі, Брітні... Ти не уявляєш, як це важливо для мене. Як мені його знайти?

Ілтон, сидячи за перегородкою, стиснув кулаки. Тепер він розумів усе. Ця тендітна дівчина, яка ледь не загинула вранці під колесами, не просто розгублена — вона розбита горем. Її відчай здався йому чимось неймовірно знайомим. Він вирішив, що допоможе їй. І не через гроші, і не через прохання сестри — його зачепила її беззахисність перед лицем справжнього зла.

«Шон Джонсон...» — промайнуло в голові Ілтона. Він знав це прізвище. Поки дівчата допивали каву, він непомітно вийшов із кафе. В його очах горів холодний вогонь. Він знав, що робити. Треба зв'язатися з дядьком, який зараз відбував термін, але все ще мав величезний вплив у кримінальних колах Чикаго. Ілтон збирався з’ясувати все про Шона, знайти його слабкі місця і перетворити його життя на таке саме пекло, яке той влаштував невинній Роззі.

Він ще не знав, що Аріель стане його особистою слабкістю, але вже був готовий випалити все місто заради її спокою.

Лекція з кримінального права здавалася Ілтону безглуздим шумом. Поки професор монотонно зачитував кодекси, хлопець бачив перед собою лише карі очі Аріель, наповнені невимовним болем. Він не міг просто сидіти. Кожна хвилина, яку він витрачав на навчання, була хвилиною, яку сестра Аріель проводила в зачиненому підвалі або на холодному підвалі Шона Джонсона.

Ілтон різко підвівся, згріб рюкзак і, не зважаючи на здивований погляд викладача, вийшов з аудиторії. Його шлях лежав не додому і не в спортзал. Він прямував до місця, про яке в родині Уотсонів було прийнято мовчати, — до в’язниці суворого режиму, де відбував термін його рідний дядько Лінкольн.

Оскар, батько Ілтона, категорично заборонив синові навіть вимовляти це ім'я. Лінкольн був легендою темних вулиць, людиною, яка сиділа за вбивство, якого насправді не вчиняла. Він став жертвою, щоб врятувати репутацію сім'ї, і Оскар не хотів, щоб син мав щось спільне з цією кривавою історією. Але Ілтон знав: тільки Лінкольн може дати відповіді на питання, які не знайти в поліцейських звітах.

Пройшовши через численні перевірки, Ілтон опинився в кімнаті для відвідувань. За товстим склом з’явився чоловік із сивиною на скронях та поглядом, гострим, як бритва.

— Ілтоне? — голос Лінкольна в слухавці звучав хрипко, але владно. — Батько знає, що ти тут? Якщо дізнається — зніме з тебе шкіру.

— Мені байдуже, — відрізав Ілтон, притискаючи слухавку до вуха. — Мені потрібна інформація. Швидко.

Лінкольн примружився, уважно вивчаючи обличчя племінника.

— Ти вплутався в щось серйозне. Хто він?

— Шон Джонсон, — вимовив Ілтон. — Він купив собі невинну дівчину, сестру моєї подруги. Він катує її, тримає під замком. Мені потрібно знати, на чому він тримає свій бізнес і де його слабкі місця. Поліція чиста, але я знаю, що в цих стінах знають правду про кожного грошового мішка Чикаго.

Лінкольн довго мовчав, барабанячи пальцями по металевому столу.

— Джонсон... Це слизький гад. Він будує хмарочоси, але фундаменти в них залиті кров’ю тих, хто йому заважав. Тут є люди, які працювали на нього, а потім опинилися за ґратами, щоб він міг прибрати до рук їхню частку. Кажуть, він має зв'язки з торгівцями зброєю в порту.

— З’ясуй у в’язнів усе, що зможеш, — прошепотів Ілтон. — Мені потрібні докази. Я хочу не просто врятувати дівчину, я хочу знищити його вщент.

Лінкольн ледь помітно посміхнувся — хижо і схвально.

— Ти весь у батька, хоч він і намагається зробити з тебе святого. Добре. Дай мені сорок вісім годин. Мої канали зв’язку все ще працюють. Але пам’ятай, малий: якщо ти підеш проти Джонсона, назад вороття не буде. Це війна.

— Я вже на війні, дядьку, — відповів Ілтон, підводячись. — З того самого моменту, як побачив сльози в її очах.

Він вийшов із в’язниці, відчуваючи, як адреналін розливається по тілу. Тепер у нього був союзник у самому серці темряви. Ілтон знав, що наступна його зустріч з Аріель буде зовсім іншою — тепер він мав, що їй запропонувати.