Раді Вас бачити!

Глава 5. Ціна порятунку — зрада

У кімнаті Аріель пахло антисептиками та запеченою кров'ю. Дівчина тремтячими руками тримала ватний тампон, обережно промиваючи глибокі розсічення на обличчі Саймона. Хлопець сидів на краю ліжка, його дихання було уривчастим, а кожен дотик відгукувався різким болем, який він намагався приховати за зціпленими зубами.

— Прошу тебе, Аріель... — голос Саймона був ледь чутним через розбиту губу. — Не дозволь батькові видати Роззі за того виродка. Джонсон зламає її, знищить усе те світло, що в ній є. Вона вірить тобі більше, ніж собі.

Аріель глянула в його очі, повні відчаю та любові, і її власне серце стиснулося від нестерпного тягаря відповідальності.

— Я обіцяю, Саймоне. Я знайду спосіб викрасти її з того готелю, — твердо промовила вона, хоча сама не уявляла, як прорватися крізь охорону батька та Шона. — Але ти маєш дати мені слово: ти не будеш потикатися до маєтку. Наступного разу вони тебе просто вб’ють. Роберт Вільямс не жартує, коли на кону стоять його мільйони.

Саймон спробував підвестися, ігноруючи біль у ребрах, що пронизував тіло.

— Я не можу просто сидіти й чекати! Це моя жінка, Аріель!

— Тільки гірше зробиш! — Аріель силоміць притиснула його плечі до дивана. — Прошу... я в усьому розберуся. Твоя смерть їй не допоможе.

Саймон важко опустився назад. У нього не залишалося нічого, окрім крихкої віри в цю дівчину, яка щойно змінила білий медичний халат на обладунки захисниці. Аріель влаштувала його на дивані, вкривши пледом, а сама прилягла на ліжко, навіть не роздягаючись. Вона дивилася в темну стелю, розробляючи плани втечі, поки втома та жах нарешті не зімкнули її повіки.

Наступного ранку сонце нещадно вдарило в очі. Аріель підхопилася, серце калатало як божевільне. Диван був порожнім — Саймон пішов на світанку, залишивши по собі лише запах ліків. Дівчина кинулася до дзеркала, намагаючись швидко впорядкувати волосся, але в цей момент двері відчинилися. На порозі стояла Келсі. Мати виглядала постарілою на десять років, її руки тремтіли, а в очах не було нічого, окрім приреченості.

— Донечко... я знаю, як тобі важко, — почала вона тремтячим голосом.

— Мамо, де Роззі? Я маю йти до неї в готель! — Аріель вже схопила сумку, але Келсі перегородила їй шлях.

— Вже пізно, Аріель. Вона... вона вже вийшла заміж.

Світ навколо Аріель похитнувся. Вона завмерла з напіввідкритим ротом, не вірячи власним вухам.

— Як... як видали? Коли?!

— Вранці. У ЗАГС заїхали без свідків, — Келсі опустила очі. — Тільки Шон, Роззі, твій батько і адвокати. Вони підписали шлюбний контракт і документи про злиття капіталів. Твій батько не хотів ризикувати... він знав, що ти щось вигадаєш.

Аріель стояла як укопана, відчуваючи, як її накриває крижана хвиля самотності та провини.

— Я запізнилася... Я обіцяла Саймону... Я обіцяла їй! — вона закричала так голосно, що мати здригнулася.

Келсі спробувала обійняти доньку, але Аріель різко відштовхнула її.

— Не торкайся мене! Ви продали власну дитину! Продали Роззі, щоб і далі купувати ці кляті сукні та меблі з Франції! Я ненавиджу вас обох!

Дівчина вибігла з кімнати, захлинаючись від гніву. Самій Келсі теж було нестерпно на душі — чоловік навіть не дозволив їй нормально попрощатися з донькою, викресливши Роззі з їхнього життя так само швидко, як викреслив борги.

Аріель зачинилася у своїй кімнаті, опустилася на холодну підлогу біля ліжка і нарешті дозволила собі заплакати. Це були сльози безсилля. Її сестра тепер у лігві монстра, за зачиненими дверима розкішної золотої клітки. Тепер Вільямси більше не банкрути. Вони знову багаті, впливові та «чисті» перед законом. Але ціною цієї чистоти стала невинність і свобода Роззі.

— Тримайся, сестро, — прошепотіла Аріель у порожнечу, стискаючи кулаки. — Тільки наберися терпіння. Я не зупинюся. Тепер я знаю, що правила більше не працюють. Якщо батько став монстром, то мені доведеться знайти ще більшого звіра, який допоможе мені тебе визволити.

Вона витерла сльози, і в її очах спалахнув небезпечний вогник. Вона знала: десь там, у тінях Чикаго, є люди, які не бояться порушувати закон. І вона їх знайде.

Дорога до особняка Шона Джонсона здавалася Роззі шляхом на ешафот. Коли чорний лімузин нарешті зупинився перед величним будинком, дівчина здригнулася. Це не був дім — це була фортеця з високими парканами та численною охороною. Тут усе дихало багатством, але це було багатство, побудоване на силі та страху.

Шон чекав її на порозі. У свої тридцять років він виглядав набагато старшим і владнішим за будь-кого, кого Роззі знала раніше. Високий, широкоплечий, із доглянутою темною борідкою, яка додавала його обличчю ще більшої суворості. Його погляд був настільки мрачним і холодним, що здавалося, він дивиться не на жінку, а на черговий придбаний актив. Йому було байдуже до її почуттів — він звик контролювати все і кожного. І тепер він отримав Роззі.

Він мовчки схопив її за руку, стискаючи пальці занадто міцно, і повів усередину.

— Знайомся, це моя мати, Шеріл, — кинув він, зупинившись у просторій залі.

Шеріл Джонсон, жінка з ідеальною поставою та льодяними очима, лише коротко кивнула, ледь стримуючи зневагу. Вона не приховувала, що присутність Роззі в цьому домі їй не до вподоби. Для неї Роззі була лише тендітною неженкою, яка не заслуговувала на увагу її сина.

— Сподіваюся, ти швидко навчишся наших правил, — сухо промовила Шеріл. — У цьому домі не люблять слабкості.

Шон, не чекаючи відповіді, потягнув Роззі на другий поверх. Він завів її до розкішної спальні, де на ліжку вже були розкладені дорогі вечірні вбрання.

— Це твій новий гардероб. Переодягнися, — наказав він.

Роззі, чий характер завжди був стійким попри зовнішню м’якість, більше не могла мовчати. Вона вирвала руку і закричала, дивлячись прямо в його темні очі:

— Я ніколи не покохаю вас! Чуєте?! Ви купили моє прізвище, але не мене! Відпустіть мене додому, ви не маєте права мене тут тримати!

Шон різко штовхнув її до стіни. Його обличчя опинилося за сантиметр від її.

— Тепер ти моя! — проричав він, і від його голосу в Роззі похололо в животі. — Ти моя дружина, власність Джонсонів. Переодягнися і не здумай викидати дурні фокуси перед гостями. Мені не потрібна істеричка за столом. Зрозуміла?!

Він вийшов, грюкнувши дверима. Роззі залишилася сама. Вона знала: якщо вона не втече зараз, то не втече ніколи. Коли в домі почали збиратися гості, і увага охорони трохи розсіялася, дівчина, скориставшись моментом, вислизнула через чорний хід. Вона бігла садом, розриваючи дорогу сукню об гілки кущів, не відчуваючи болю, лише шалене бажання свободи.

Але втеча була недовгою. Світло потужних ліхтарів вихопило її тендітну постать під густими кущами біля самої огорожі. Шон знайшов її першим.

— Далеко зібралася? — його голос пролунав над нею, як вирок.

Він грубо вхопив її за лікоть і різко смикнув на себе. Роззі намагалася вирватися, але Шон, втративши залишки терпіння, вдарив її. Дівчина впала на коліна, притискаючи руку до забитого місця. На її ніжній шкірі моментально почали проступати темні синці — сліди його «права власності».

— Більше ти не вийдеш із цієї кімнати без мого дозволу, — кинув він охоронцям. — Заберіть її.

Роззі плакала, дивлячись на свої понівечені руки. Вона знала: її батьки, Роберт і Келсі, святкують порятунок бізнесу, поки вона вмирає в цій золотій клітці. Але вона ще не знала одного: Аріель уже не просто плаче. Аріель уже готується діяти. Молодша сестра, яка завжди була «Русалонькою», тепер була готова перетворитися на морську бурю, щоб рознести цю фортецю Джонсонів до самої основи.