Спочатку:
На сторінку книги
Надвечір дорога вивела їх до вежі.
Вона з’явилася не одразу — спершу лише силует на тлі темніючого неба. Вузька, витягнута вгору, ніби вирізьблена з сірого каменю. Жодних прикрас, жодних прапорів. Лише холодний сірий стовп і тьмяне світло у вузьких вікнах.
Алія відчула, як усередині неприємно стиснулося.
Вежа не виглядала безпечним місцем.
— Встигли, — коротко сказав Азарг.
Кайл кинув погляд на споруду й скривився.
— Не подобається мені це.
— Мені теж, — спокійно відповів Азарг. — Тому швидко.
Вони спішилися біля підніжжя, оточеного кам’яною огорожею. Тут уже була втоптана дорога — сліди возів, копит, людей. Отже, місце живе. Працює. Але, на відміну від Міддара, тут не було містечка, що розкинулося поруч із сірою давньою спорудою.
Рей мовчки зліз із коня і передав повіддя Кайлу.
— Мені треба всередину.
Кайл підняв брову.
— Звісно.
У його голосі прозвучало все: іронія, полегшення, роздратування.
— Не затримуйся, — кинув він.
Рей ледь усміхнувся.
— Постараюся. Але зачекайте — попрошу когось вийти по ефір.
Він розвернувся й попрямував до входу.
Алія мимоволі провела його поглядом.
Він не озирнувся.
Важкі двері зачинилися за ним із глухим звуком.
Кайл видихнув.
Різко.
Наче скинув напруження, яке тримав увесь цей час.
— Ну от і все, — сказав він. — Нарешті позбулися його.
Алія подивилася на нього.
— Ти впевнений?
— А що? — він знизав плечима. — Маги не подорожують із Шукачами. У них свої справи. Свої шляхи.
Він відвів погляд.
— І свої таємниці.
У голосі прозвучало щось різке, ніби в нього були власні причини не любити магів.
Алія хотіла запитати, але передумала. Вона й сама не була певна, що відчуває.
З одного боку — стало легше. Більше не було цього дивного тиску. Не було відчуття, що поруч хтось, хто знає більше, ніж каже.
З іншого…
Вона насупилася.
Стало надто тихо.
Вони чекали, щоб із вежі нарешті вийшли забрати ефір.
Але минуло вже достатньо часу, щоб цей хтось встиг прийняти повідомлення, перевдягнутися, повечеряти і ще й уголос прочитати новелу.
Кайл ходив туди-сюди, явно роздратований.
— Скільки можна…
Азарг сидів на камені біля стіни, не втручаючись.
Він просто спостерігав.
— Він не вийде. Та й нас тут кинув. Або взагалі попросив, щоб нас довше помучили, — нарешті сказав Кайл, сплюнувши на землю. — Я ж казав. Цей нахабний маг просто зник.
Алія не була такою впевненою.
Вона дивилася на двері.
Чомусь їй здавалося, що все ще не закінчилося.
— Може, зайти самим? — тихо запитала вона.
Кайл різко обернувся.
— Навіщо?
— Перевірити.
— Це вежа магів, Аліє, — відрізав він. — Туди не «заходять перевірити».
Вона стиснула губи.
Він мав рацію.
Але…
Вона знову глянула на двері.
І в цей момент вони повільно відчинилися.
Кайл завмер. Алія випрямилася.
Зсередини вийшов Рей.
Дратівливо спокійний. Наче нікуди й не ходив. Але тепер він вів за собою ще одного коня.
Кайл кліпнув.
— Ти… серйозно?
Рей зупинився поруч.
— Цілком.
Він передав повіддя Азаргу.
— Це за дорогу. Залишиться тобі. Потім.
Азарг уважно подивився на нього.
— Щедро.
— Практично, — спокійно відповів Рей.
Кайл ступив уперед.
— Стій. Ти що, з нами?
Рей ледь нахилив голову.
— А ти думав, я зникну?
— Так, — чесно сказав Кайл.
Рей усміхнувся.
— Розчарую.
Алія мимоволі всміхнулася.
І відразу впіймала на собі погляд Кайла. Він помітив.
— Нам не потрібен маг, — різко сказав Кайл.
Рей подивився на нього спокійно.
— Ви впевнені, що впораєтеся без мене?
Кайл примружився.
— Ми справлялися і без тебе.
— Справді? — Рей трохи нахилився вперед. — Тоді скажи, що ви робитимете, коли про долину дізнаються.
Кайл замовк.
Рей продовжив, уже тихіше:
— Це не барон.
— А хто? — різко запитав Кайл.
— Ті, хто платить барону, — відповів Рей.
— І ті, хто платить їм.
Алія відчула, як по спині пробіг холод.
— Якщо не гільдія… — Рей ледь знизав плечима. — Вона хоча б уміє зберігати таємниці. Із цим ви навряд чи сперечатиметеся.
Азарг підвівся.
— До наступної точки, — сказав він.
Кайл різко повернувся до нього.
— Серйозно?
— Він має рацію, — спокійно відповів Азарг. — Нам не потрібні зайві проблеми.
Кайл стиснув щелепу, але не став сперечатися.
У цей час із вежі нарешті вийшов черговий маг. Вони затрималися рівно настільки, щоб обміняти ефір на монети. Без зайвих запитань.
Вирушили, коли сонце вже почало хилитися до заходу. Азарг розсудливо вирішив розбити табір подалі від сірої споруди, яка зовсім не сприяла доброму настрою.
Деякий час уже четверо вершників їхали мовчки. Потім Рей зрівнявся з Алією.
— Ти добре відчуваєш вітер, — сказав він. Легко й природно, ніби просто продовжував розмову, перервану мить тому.
Дівчина подивилася на нього.
— Вчуся.
— Швидко.
Він ледь усміхнувся.
— Це рідкість.
Алія відчула, як усередині щось відгукнулося. Якийсь інтерес. І ще щось.
Вона хотіла запитати, до чого це, але не встигла.
— Аліє.
Голос Кайла прозвучав трохи різкіше, ніж треба.
Вона обернулася.
— Так?
— Поїдеш попереду зі мною.
Це прозвучало як наказ. Але з відтінком чогось іншого. Алія на мить завагалася.
Потім кивнула. Поки що Кайл і Азарг були єдиними, хто жодного разу її не зрадив.
— Зараз.
Вона перевела погляд на Рея.
Він так само спокійно дивився на неї.
І ледь усміхався.
Наче розумів, у чому її вагання.
Коли Алія зрівнялася з Кайлом, він якийсь час мовчав.
Занадто довго.
— Він тобі подобається? — раптом запитав він.
Вона ледь не спіткнулася.
— Що?
— Ти весь час із ним говориш.
Питання було несподіване.
— Він просто цікавий.
Кайл усміхнувся без радості.
— Авжеж.
У голосі було щось неприємне. Алія насупилася.
— А що не так?
Він різко видихнув.
— Нічого.
— Просто не забувай, хто він.
— А ти знаєш? — тихо запитала вона.
Кайл замовк.
Деякий час вони їхали мовчки.
Потім він сказав уже тихіше:
— Я просто не хочу, щоб ти влипла.
Алія подивилася на нього.
У ньому не було злості. Лише напруження в рухах рук, що стискали повіддя. І… турбота.
Вона всміхнулася м’якше.
— Я не збираюся нікуди влипати.
Кайл хмикнув.
— Уже пізно. Ти вже влипла — з нами.
Вона тихо засміялася. І напруження трохи спало.
Позаду тихо пирхнув кінь.
Алія мимоволі озирнулася.
Рей їхав трохи далі. Але його погляд був спрямований на них. І на мить їй здалося, що він усе чув.
За якийсь час Азарг зупинив коня.
— Привал.
Усі спішилися, щоб дати відпочити коням і собі.
Алія зійшла на землю й провела рукою по шиї коня.
Циц висунувся назовні.
— Циц… холод…
— Потерпи, — тихо сказала вона.
— Ти втомилася, — пролунав поруч голос Рея.
Вона обернулася.
Він стояв надто близько.
— Трохи.
— Це відчувається.
Він простягнув їй флягу.
— Візьми. Зігрійся.
Алія на мить завагалася.
Потім узяла.
— Дякую.
І знову впіймала на собі погляд Кайла.
Різкий.
Вона трохи напружилася.
— Ми їдемо в Шальтберг, — раптом сказав Рей. Наче продовжуючи думку, яку ніхто не озвучував.
Кайл різко обернувся.
— До столиці?
Рей кивнув.
— Якщо хочете лишитися живими. Нам потрібно донести те, що ми бачили, безпосередньо.
Тиша.
Алія відчула, як усередині все стиснулося.
Шальтберг.
Надто далеко.
Надто небезпечно.
Неочікувано. Але надто… правильно.
Наче там, попереду, вже лежав шматок пазла, який вона боялася скласти.
