Спочатку:
На сторінку книги
Ранок був тихий. Небо проясніло після нічного дощу, і повітря пахло мокрою травою та димом вогнища.
Кайл розбудив Алію ще до світанку.
— Вставай.
Вона сонно підвелася.
— Уже?
— Поки інші сплять.
Він кинув їй куртку.
— Поїхали.
Циц невдоволено пискнув із гриви Квіточки, коли Алія вскочила в сідло. Вони виїхали з табору тихо, щоб не розбудити інших.
Але коли вже майже зникли за пагорбом, Кайл почув позаду тихий голос і відразу напружився:
— Якщо ви збираєтеся в цікаве місце, я б теж глянув.
Вони озирнулися. Рей стояв обабіч дороги, накидаючи плащ.
Кайл тихо вилаявся.
— Ти що, ніколи не спиш?
— Іноді сплю, — спокійно відповів Рей. — Але цікавість — сильна річ.
Алія розгублено глянула на Кайла.
Він зітхнув.
— Гаразд. Поїхали. Візьми батьківського коня.
За деякий час вони дісталися невеликого кам’янистого пасма.
Кайл зупинив коня.
— Далі пішки.
Вони прив’язали коней у затінку кущів і пішли вгору схилом. За кілька хвилин стежка вперлася в стіну колючих заростей. Кущі були дивні — темні, переплетені, з довгими шипами.
Алія насупилася.
— Ми не туди зайшли?
Кайл усміхнувся.
— Навпаки.
Він обмотав руки курткою й обережно розсунув гілля. Підібрав десь кілька гілок і зафіксував їх над ледь помітною стежкою.
— Тут є прохід.
Кущі заскрипіли, коли він протиснувся між ними. Алія пішла слідом. Кілька секунд вони продиралися крізь колючки, і гілки чіплялися за одяг. Рей ішов останнім, час від часу тихо лаючись крізь зуби, коли шипи зачіпали ще не до кінця загоєні рани.
А потім раптом усе скінчилося.
І раптом вони вийшли в долину.
Алія зупинилася.
Перед ними розкинувся невеликий, замкнений зелений світ. Трава була густа й яскрава, ніби тут ніколи не було зими, а весна давно минула, поступившись літу. Повсюди росли квіти — білі, жовті, блакитні. Над ними кружляли десятки метеликів.
А травою стрибали маленькі істоти, схожі на білок, але надто яскраві — руді, блакитні, золотаві. Вони рухалися швидко й легко, наче ожилі іграшки.
Алія тихо видихнула.
— Це…
Вона не знайшла слів.
Кайл спостерігав за її реакцією.
І вперше за довгий час усміхнувся по-справжньому.
— Гарно, правда?
Вона повільно кивнула.
— Наче… інший світ.
Рей теж нарешті вибрався із заростей і зупинився поруч із ними. Його брови ледь піднялися.
— Визнаю. Це справді вражає.
Кайл сів на траву.
— Ми знайшли її давно.
Алія глянула на нього.
— Ми?
Він кивнув.
— Я і мама.
Вітер тихо ворушив траву.
— Вона казала, що деякі місця вітер не ламає.
Він подивився на метеликів.
— А ховає.
Алія тихо запитала:
— Чому ви нікому не розповіли?
Кайл знизав плечима.
— Бо люди все псують.
Рей усміхнувся.
— Дуже чесна відповідь.
Кайл кинув на нього короткий, холодний погляд
Алія повільно рушила вперед. Вона на мить торкнулася його плеча, проходячи повз.
Одна з яскравих «білок» зупинилася біля неї. Вона була ледь більша за долоню й дивилася на дівчину великими темними очима.
Циц обережно виглянув із сумки Алії, в якій уже звик подорожувати разом із нею. Пискнув.
Створіння на траві відповіло тихим звуком і підстрибнуло ближче, випустивши кілька синіх іскор у бік нового знайомого.
Алія засміялася.
— Вони зовсім не бояться.
— Бо тут рідко бувають люди, — сказав Кайл.
— Ти часто сюди приходиш?
— Ні.
— Чому?
— Бо тоді це перестає бути особливим.
Рей тим часом уважно оглядав долину.
Надто уважно.
Його погляд повільно ковзав схилами, деревами, вітром, що м’яко гойдав траву.
І на мить він примружився. Наче перевіряючи якусь думку.
Кайл це помітив.
— Що?
Рей спокійно всміхнувся.
— Нічого.
Він знову подивився на долину.
— Просто думаю… яке це унікальне місце.
Він трохи помовчав.
Потім додав:
— Цікаво, хто ще про нього знає.
Кайл не відповів.
Алія тим часом підвела голову. Вона раптом відчула вітер. Але він був не таким, як в інших проклятих місцях.
Він не тиснув. Не ламав. Рухався м’яко. Наче дихав разом із долиною.
Алія заплющила очі.
І вперше за весь час відчула вітер спокійним, мирним.
Але десь далеко, за стіною колючок, вітер раптом різко змінився.
Вона насупилася.
І повільно розплющила очі.
— Кайле…
Він обернувся.
— Що?
Алія глянула на вихід із долини.
— Мені здається…
Вона прислухалася до вітру.
— Хтось іще йде сюди.
Кайл різко підвівся. А Рей у цей момент уже дивився на прохід у колючках.
Наче цього й чекав.
