Спочатку:
На сторінку книги
Кілька секунд ніхто не рухався. Потім Азарг різко сказав:
— Збирайтеся.
Кайл уже затоптував рештки вогнища. Алія підскочила.
— Ми не можемо просто піти?
Кайл похитав головою, дивлячись на пагорби.
Блакитнувате сяйво там уже розповзалося небом, ніби на ньому з’явилася тонка тріщина.
— Якщо це буря, — тихо сказав він, — вона швидша за нас.
Вітер посилився. Трава пригнулася до землі ще нижче.
Тхір раптом зашипів у Алії на руках. Його хутро стало дибки, і по ньому пробігли тонкі іскри.
— Спокійно, — прошепотіла вона.
Але звірятко лише сильніше вчепилося лапами в її плащ.
Азарг закинув сумку на плече.
— Є один шанс.
— Який? — запитала Алія.
Він подивився на світло за пагорбами.
— Якщо це буря… у неї є центр.
Кайл насупився.
— Йти всередину?
— Якщо вона все одно нас наздожене — краще зустріти її там.
Вітер ударив сильніше. Суха трава зашурхотіла, наче тисячі дрібних голосів.
Алія відчула, як повітря навколо починає тремтіти. Спочатку ледь помітно. Потім сильніше.
Наче сам степ повільно вдихав.
— Азарг… — тихо сказала вона.
Він уже йшов уперед.
— За мною.
Вони піднялися на найближчий пагорб, зв'язали коням ноги й замотали їм морди тканиною. Азарг наказав і всім підняти частину одягу на голову, щоб захистити очі й ніс.
І тоді буря прийшла.
Не як звичайний, хоч і сильний вітер.
Спочатку землею прокотилася хвиля. Трава лягла в один бік, потім у другий. Повітря раптом стало густим і холодним.
Потім усе навколо вибухнуло рухом.
Вітер ударив з усіх боків одразу. Пил піднявся стіною. Десь поруч гучно клацнув камінь.
Алія ледве втрималася на ногах.
— Тримайся ближче! — крикнув Кайл і притиснув дівчину до себе.
Вона відчула, як його рука на мить стискає її сильніше, ніж потрібно.
Слова майже забрав вітер. Циц зашипів і сховав мордочку в неї під коміром.
У якийсь момент усе змінилося.
Шум зник. Вітер зник. Пил повільно осів.
Вони стояли на схилі пагорба. Навколо панувала дивна тиша.
Алія обережно випрямилася, звільнившись із хватки Кайла.
— Що…
Вона озирнулася.
За кілька кроків довкола них повітря було зовсім нерухоме.
Але далі, за цією невидимою межею, буря продовжувала шаленіти.
Пил і трава крутилися в скаженому танці.
Гігантська стіна вітру оберталася навколо них.
Кайл тихо видихнув.
— Ми в центрі.
Алія подивилася вгору. Небо тут було дивно чистим. Блакитне сяйво повільно пливло в повітрі, наче прозорі хвилі.
І раптом вона відчула це.
Ефір.
Він проходив крізь неї, як вода під час припливу накочується й лиже береги. Спочатку легко. Потім сильніше й сильніше.
Повітря почало вібрувати.
Кайл різко сказав:
— Азарг.
Той уже дивився на Алію.
— Не рухайся.
Але було пізно.
Хвиля пройшла крізь них.
Не вітер. Не звук.
Радше відчуття.
Наче сама магія світу на секунду торкнулася шкіри.
Алія здригнулася. По її руках пробігло тепло. Потім вона відчула печіння.
Дівчина скрикнула від несподіваного болю. На шкірі повільно проступали тонкі лінії. Спочатку бліді. Потім вони засвітилися. Лінії йшли хвилями — від зап’ястка вгору по руці. Наче слід від води, що намагається знайти нові річища.
Кайл різко видихнув.
Він дивився на свою долоню. Там теж з’являлися лінії. Тонкі. Нерівні. Наче вітер намалював їх зсередини.
Азарг тихо сказав:
— От чорт.
Алія важко дихала.
— Що… це…
Він подивився на неї.
— Мітка.
Хвилі світла ще кілька секунд ковзали по їхній шкірі. Потім повільно згасли. Але лінії залишилися. Бліді. Схожі на шрами.
Кайл тихо всміхнувся.
— Вітаю.
Алія подивилася на свої руки.
— З чим?
Він підвів погляд.
— Тепер ти справжня Шукачка.
У цей момент Циц висунув мордочку з її плаща. Він уважно подивився на світлі лінії. Потім на бурю довкола.
І тихо сказав:
— …вітер.
Але буря за межею центру раптом змінилася.
Обертання стало швидшим, і блакитне сяйво почало темніти.
Азарг різко підвів голову.
— Це погано.
Кайл насупився.
— Що?
Азарг дивився на стіну вітру.
— Зазвичай бурі так себе не поводять.
Він зробив крок назад.
— Схоже…
Вітер навколо них раптом заревів гучніше.
— …ми не в центрі.
Він подивився на обертову стіну пилу й світла.
— Ми всередині чогось.
