Спочатку:
На сторінку книги
Кілька хвилин ніхто не рухався.
Вітер повільно проходив між пагорбами, ворушачи рідку траву. Пісок у воронці вже майже заспокоївся, і тільки в самому центрі ще іноді тихо з’їжджали дрібні струмки.
Азарг стояв нерухомо, дивлячись на Алію.
Вона сиділа поруч із чоловіком, якого вони щойно витягли з піску, і все ще важко дихала. На її долонях залишалися сліди пилу й дрібні подряпини.
— Схоже, ми її знайшли, — тихо сказав він.
Кайл нічого не відповів.
Він дивився на дівчину так, ніби бачив її вперше.
Ще кілька хвилин тому вона була просто випадковою знайомою, яка опинилася не в той час і не в тому місці. Він ще пам’ятав свій інтерес до симпатичної служниці. Тепер же все раптом виглядало інакше.
Кайл підійшов до чоловіка, що лежав на землі, і перевернув його на спину. Той тихо застогнав, але до тями не прийшов.
— Він живий, — сказав Кайл.
— Поки що, — спокійно відповів Азарг.
Кайл провів рукою по обличчю й підвівся.
— Його треба відвезти назад.
Алія підняла голову.
— До міста?
— Так.
Вона похитала головою.
— Я туди не піду.
Кайл насупився.
— У тебе є краща пропозиція?
— Є, — спокійно сказала вона. — Не повертатися туди.
Кайл коротко всміхнувся, але в цій усмішці не було веселощів.
— Чудово. Тільки він усе одно туди поїде.
Він кивнув на чоловіка, що лежав.
Алія на секунду замовкла.
— Йому потрібен лікар.
— Саме так, — сказав Кайл.
Вона повільно підвелася.
— Тоді відвезіть його.
Кайл примружився.
— А ти?
— Я зачекаю тут.
— У пагорбах?
— Так.
Кайл подивився на Азарга.
— Ти серйозно?
Азарг не поспішав відповідати.
Він знову перевів погляд на Алію.
— Чому ти не хочеш повертатися до міста?
Вона зволіала:
— Церква.
Одного слова виявилося достатньо. Кайл різко відвернувся.
— Зрозуміло.
Азарг ледь кивнув.
— Тоді зробимо так.
Він підійшов до свого коня й узяв поводдя.
— Ти відвезеш його до міста.
Кайл різко підняв голову.
— Я?
— Так.
— А ти?
— Я залишуся тут. Ми відійдемо за сусідній пагорб. І залиш свій контейнер мені. Нема чого привертати їхню увагу.
Кайл дивився на нього кілька секунд. Потім повільно видихнув.
— Чудово.
Він нахилився, піднімаючи чоловіка із землі.
— Чудовий план.
Кайл посадив урятованого на коня перед собою і затягнув ремені, щоб той не впав.
Алія стояла трохи осторонь, спостерігаючи за ними. Коли все було готове, Кайл знову подивився на неї.
Цього разу його погляд був зовсім інший. Холодний.
— Постарайся нікуди не зникнути, — сказав він.
Алія лише знизала плечима.
— Не збиралася.
Кайл нічого не відповів.
Він розвернув коня й пустив його дорогою назад. За кілька хвилин вершник зник між пагорбами.
***
Знайшовши менш помітне місце за пагорбом, вони деякий час стояли мовчки.
Азарг опустився на камінь.
— Він охолоне і змириться, — спокійно сказав він.
Алія насупилася.
— Хто?
— Кайл.
Вона не відповіла. Алія не розуміла, чого від неї хочуть ці люди. Але небезпеки для себе вона не відчувала.
Азарг подивився на неї уважніше.
— Ти справді не знала, що відбувається?
Алія похитала головою.
— Ні.
Вона подивилася в той бік, де була воронка.
— Але відчувала.
Азарг кивнув.
— Так.
Він трохи помовчав.
— Моя дружина говорила про таких людей.
Алія підняла погляд.
— Про яких?
— Про тих, хто відчуває.
Він провів пальцями по сухій землі поруч із собою, ніби згадуючи її слова.
— Вона називала таких людей Чуючими.
Алія насупилася.
— Це… якісь маги?
— Ні.
Азарг похитав головою.
— Маги керують силою.
Він підняв погляд на пагорби.
— А ви її чуєте.
Алія мовчала.
— Іноді раніше за інших, — продовжив він. — Іноді там, де решта взагалі нічого не помічає.
Він кивнув у бік осипу.
— Як сьогодні.
Алія повільно опустилася на камінь навпроти нього.
— І що це означає?
Азарг ледь усміхнувся.
— Це означає, що моя дружина шукала тебе дуже давно.
— Мене?
— Не конкретно тебе.
Він похитав головою.
— Але когось схожого на тебе.
Вітер знову пройшов між пагорбами.
— Вона казала, що такі люди з’являються поруч із місцями, де світ починає змінюватися.
Алія тихо сказала:
— Та штука під землею.
— Так.
— Вона справді спала?
Азарг трохи подумав.
— Найімовірніше.
Він подивився на пісок.
— Але вітер розбудив її.
Алія довго мовчала.
— Отже… це повториться?
Азарг відповів не одразу.
— Так.
Вітер трохи посилився. Десь далеко на дорозі піднялася хмара пилу.
Алія простежила за нею поглядом.
— Це Кайл?
Азарг похитав головою.
— Ні.
Він підвівся й примружився, вдивляючись удалечінь.
— Схоже, у Кайла з’явилися нові знайомі.
***
Кайл майже доїхав до воріт, коли побачив їх.
Троє чоловіків у сірих плащах стояли біля дороги поруч зі стражниками. Ще двоє розмовляли з господарем караванного двору.
Кайл сповільнив коня.
Один із людей у сірому повернув голову. І відразу попрямував до нього. Плащ при русі розчинився.
Під ним з’явився темний одяг із вишитим знаком.
Церква.
Кайл тихо видихнув.
— Звісно.
Він зупинив коня біля воріт.
Церковник уважно подивився на непритомного чоловіка.
— Цікаво, — сказав він.
Потім підняв погляд на Кайла.
— Нам сказали, що сьогодні вранці з міста виїхали Шукачі.
Він усміхнувся. Але усмішка була холодною.
— Гадаю, це ви.
