Раді Вас бачити!

ЛІЗА+ЕМІЛЬ

Третю добу заступник міністра, мсьє Жофре Ларош, не знаходить собі місця. Звісно не службовці міністерства, а інші його підлеглі – затяті злочинці доповіли, що на закинутому складі знайшли чотири трупи й більше нікого...

Безсумнівно Ларош допетрав, що найманий вбивця, дівчину котрого він наказав викрасти прямо з Версальського балу, не квапився зробити його міністром. Клятий віртуоз перебив слабших за себе лиходіїв та зник з коханкою в невідомому напрямку.

А він так досконало готувався та майже святкував призначення! Навіть припас для слухання гарний піврічний звіт. Ларош був упевнений, що після трагічної загибелі патрона, саме його призначать на посаду керівника відомства. Лише усміхнений міністр, не маючи жодної підозри про небезпеку, щоранку тиснув колезі руку. Ларош навзаєм посміхався та від внутрішнього гніву був ладен тріснути навпіл.

Тим часом старий комісар Фонте відправив друзям-поліціянтам до Монако депешу, з проханням затримати парочку втікачів. І чому я не здивована, що мій опікун настільки жорстокий? Адже Шантоні дозволив не лише розповсюдити по князівству мої фото, а й вигадані відомості про злочин.

Педантичному «таткові» страшенно не терпілося розставити все, як було й повернути непутящу дитину в рідні стіни. А як заламуватимуть мені руки при затриманні, його геть не обходило.

І взагалі головним та невідкладним завданням для обох, геть різних, гравців було перехоплення й арешт примарного кілера. Ну, а що вже чекало на Еміля в лапах продажного беззаконника Лароша – страшно й уявити. Виходить, що мій непродуманий нічний дзвінок опікуну зіграв нам на користь, адже спрямував увагу шукачів геть до іншого місця.

А ми з коханим насолоджувалися щастям уночі, а як наставав ранок Еміль мчав кудись у справах. Я ж тупо сиділа в номері, тримаючи під подушкою улюблену Беретту. Та поки нас здається ніхто не вирахував. Зате мій синьоокий кілер крутився, мов навіжений і скоро привіз десь з-за міста цілий кейс готівки. Я дуже сподівалася, що Він не відправив ще когось до пекла та Еміль клявся, що то лише його багаторічна заначка.

Далі йому потрібно було непомітно забрати зі сховку наші нові документи. Збоку все це виглядало, наче талановито відзнятий шпигунський трилер. Дивно, що спочатку я марила подібним і навіть змусила старого легіонера навчити мене адаптуватися та протистояти. Але як тільки повіяло романтикою і я потонула в очах привабливого чоловіка, всі знання вивітрилися й зосталося бажання наповнюватися Коханням.

Так само як Йому. Повертаючись до номера, Еміль залишав усе впольоване без уваги та кидався до мене, наче не бачив кілька місяців. З кожним прожитим разом днем ми споріднювалися все більше й тепер були схожі на подружжя, що пройшло через страшну трагедію й просто хоче кохати та пестити свою дорогу половинку, забувши про цілий світ.

– Емілю! Я прошу тебе: скажи, що це вже все. Що ми поїдемо туди, де я не буду почуватися пташкою в клітці та чекати, коли нас з’їсть якийсь кровожерливий кіт, – слухала я Його схвильоване серце і блаженно обіймала все, що могла обійняти.

– Майже, моя пташко! Принаймні на сьогодні точно. Я зараз хочу бачити дорогоцінні зірочки небесних оченят повсюди: як під собою, так і на собі... Не уявляв, що зможу залежати від когось аж так шалено. А ти для мене - цілий світ, – збурено шепоче Він і я вже згодна на будь-яку небезпеку, тільки б опинитися серед його неперевершених мрій.

Ось мій могутній велетень повертається з душу ще трішки вологий, але неймовірно жаданий! Його поранення майже затягнулося. Еміль каже, що я чаклунка, адже не пам'ятає раніше такого швидкого одужання. А мої рученята й поцілунки зцілюють та гоять просто вмить. Нічого дивного, його лікує моє щире Кохання!

Ми забираємося до ліжка і, як заклинання, я повторюю у себе в голові: «Тільки поруч. Лише мій. У нас все вийде. Ми виберемося живі...» А тим часом не в змозі відвести погляду від Його розширених зіниць, а Він спеціально рухається запаморочливо повільно й зупиняється у самій глибині, щоб милуватися взаємним божевіллям, що накриває і п’янить.

Потім тихенько вибирається назовні та входить поступово, примушуючи тішитися й тамувати нестерпно гострі муки. Свідомість вже відсутня та мій чаклун всміхається і знає, що через декілька глибинних переміщень я просто вибухну нестямним полум’ям оргазму. Але я змушую себе триматись на самому краєчку захопливої втіхи й відтягую один з акордів.

Міцна рука дбайливо й обережно стискає мої схрещені долоні... Я покидаю білий світ в полоні Його лагідної сили, а поглядом сягаю найзаповітніших жіночих мрій. Знесилено, лише вустами, сп’яніло шепочу:

– Кохаю...

І чую, як в блаженстві Він додає:

– Єдину в світі...

О, більше я не можу! Заклякла десь у просторі магічної безодні, а далі відчуваю шквал, наче голки з медовим вістрям розсипалися по мені. Кричу надривно й викидаю з розбурханого лона гарячі хвилі вдячної вологи та божеволію від насолоди.

Мій бідолашний сильний воїн блаженно ловить кожен подих своєї задоволеної жінки та не насмілюється й ворухнутись. В знемозі прикриває очі аби збагнути всю красу клітинного єднання, що нам подарувала доля. Я ще тремчу і відчуваю спочатку незрівнянну силу і разом з нею ніжну слабкість. А Він тихенько нахиляється й вустами п’є сльози в мене на обличчі.

– Ти моє диво! Шторм і спека, шовковий вітер і шалена злива. Тендітна і могутня! Я інколи не вірю, що Ти дарована мені...

– Коханий, ти не пишеш вірші? – ослаблим голосом жартую з Ним.

– Ні. Я й писати не люблю. Але з тобою все змінилось. У мене пристрасть до життя, до віршів, до Бога й до небес... Я хочу жити у тобі ще тисячу життів, – тепер мій завойовник зовсім поруч. Я відпочила і готова продовжити прекрасну битву. Аби віддати все тому, хто врятував мене від смерті та від нудних і сірих буднів.

... Ми засинаємо в обіймах, але навколо світ не спить. Одні десь нишпорять в Монако, а інші риють весь Париж. Ларош не вміє зупинятись. Не вірить, що комусь під силу його так зневажати та зникнути кудись без сліду. Тому він надсилає у більшість міст своїх агентів. А ті вже розповсюджують, серед ділків злочинності та навіть серед убогих і бездомних, замовлення на пошук. Певно нічого нового, але тепер ми з судженим замовна здобич.