Раді Вас бачити!

АНВАР

Чесно кажучи: мені його шкода! Чому я така жорстока з ним? Випросила у людини знання для помсти, спровокувала почуття до себе та й пішла займатися власними справами. Хоча це як подивитися. Він і до нашого знайомства не сяяв щастям. А зі мною пригадав молодість, відчув себе дбайливим і закоханим. Що в цьому поганого?

Я заходжу до напівтемного помешкання. Величезна свічка горить на столі. Анвар стоїть посеред кімнати й уважно вивчає: чи я ціла? Невже тільки це йому цікаво через стільки днів?

– Доброї ночі, вчителю! З чого такі хвилювання? Справа йде як по маслу. Ця тварюка довірлива й керована. Мені геть не важко буде зробити те, що задумала, – притискаюсь я до його грудей, а він цілує мене в маківку й тяжко зітхає:

– Знаю я твій задум. Кинути мене й зачарувати молодого самця. Тільки він стріляний ворон і запросто обіграє тебе. Навіть не помітиш, як спочатку опинишся в його ліжку, а потім під ножем. Свідки йому не потрібні. Я про це тобі сто разів говорив. Награється й знищить. А я не можу втратити тебе! Розумієш?

– Так, мсьє! Все розумію. Навіть те, що ти говориш дурниці. Без грошей вони не вбивають, а мене поки ніхто не замовляв. І він геть не уявляє: з ким має справу. Для нього я тупенька ослиця з передмістя. Скажи, а свіже молочко є? Бо я така зголодніла! – прямую до кухні й відкриваю холодильник.

– Звісно є. Та сулія, що зліва. Господи, якби ж ти знала: який я голодний... – підходить він позаду й усім тілом притискається до мене.

Я заплющую очі й повертаю голову так, що він торкається моїх губ. Тепер я хочу поцілунок. Розвертаюся, ставлю посуд з молоком на стіл та обвиваю руками його за шию. Наші вуста зливаються в шаленому пориві. Обоє блаженно стогнемо і дихаємо рвучко та забуваємо про все.

– Нікуди не відпущу... Сьогодні залишишся зі мною. Допоможеш мені знову відчути себе живим. Без тебе я не існую... – солодко шепоче він і намагається взяти на руки та я не дозволяю. З його здоров’ям гепнемося тут удвох та щось зламаємо йому? Тільки цього мені не вистачало!

– Каліфе мій, не треба! Я на хвилинку в душ і відразу прийду. Потім скуштуємо молочка. Я теж страшенно скучила за блискавками твоїх очей у мені, – вислизаю з його рук і прямую до ванної кімнати.

Він покірно відпускає й молиться. Я вже звикла. Звідкись цей вбивця знає купу молитов. Тільки про них я не питаю. Навіщо мені знання з іншого віросповідання? Я й своїх ніколи не вивчала. Може потім, як постарішаю або наберуся гріхів? А поки мені треба ретельно позмивати з себе чужі аромати та накопичений між ногами слиз, що з’явився там від думок про велетня-кілера.

Тепер я готова. Легкою ходою пантери йду до ліжка гола-голісінька. Знаю, що Він чекає мене саме такою. І дійсно Анвар лежить вкритий легенькою ковдрою та навіть у мерехтінні свічки на його животі помітний звабливий горб. Я геть не спеціаліст у розмірах пенісів, але мій перший - дійсно гігантський (довгий і товстий). Тому мій турботливий коханець завжди щедро працює над прелюдіями.

Тільки коли відчуває повний транс - занурює в мене свого велетня, а я збуджена до відчаю, майже відразу кінчаю і вже потім ми навпіл починаємо втрачати розум. Ось і тепер якийсь час він милується тим, що бачить. Потім простягає до мене обидві руки й, не тамуючи спраги, просить:

– Йди до мене. Хочу віддати тобі все, що припас за ці довгі дні. О, Аллах, навіщо ти така прекрасна...

Я забираюся під шовк ковдри й липну до нього прохолодним тілом, а він просто пульсує бажаннями. Бере мою руку й кладе на те, що здригається й лоскоче всі мої нерви, з голови до ніг. Я починаю мовчки мастурбувати, а Він закриває очі та дихає все важче:

– Моя стрімка газель, ти неймовірна! Тепер я розумію, що цілий гарем не вартий однієї божевільно звабливої жінки. Без тебе я заподію собі смерть...

Та що це з ним? Навіщо мені його смерть? Нехай живе собі й вельми чарівно задовольняє мої бабські забаганки. Я страшенно хочу відчути його у собі та знаю, що до цього ще дуже далеко. Він владно повертає моє обличчя до свого й торкається моїх набряклих губ. Далі ми то шалено впиваємося одне в одного, то лише обережно пестимося кінчиками язиків і це до нестями збуджує.

А потім Анвар починає свою улюблену гру. Спочатку долучає до танцю язика мої груди та міцно смокче скам’янілі пиптики. Потім тривожить вустами живіт, а я втрачаю терпіння у передчутті фантастичного сеансу кунілінгусу... І де його тільки навчали цього? Витончені ніжні рухи змінюють собою шалену жагу, десь глибоко в мені.

Наразі я почуваюся розквітлою квіткою, котру п’є божевільний ельф! З останніх сил вслухаюся у те, що там відбувається й підсвідомо чергую стогін з криком або шепочу щось безладне та дурне. Ця нестерпна агонія така гостра й переповнена втіхою, що я не можу наказувати Йому. Просто покірно чекаю, коли очманілий спокусник згадає про головну частину дійства.

– Здається моя наложниця вже готова задовольнити господаря? – підступно цікавиться він і дивиться знизу нагору.

О, Господи! Які ж вони в нього яскраві й чарівні ті очі, що схожі на темну ніч, наповнену зорями. Ніколи не зможу віддячити цій людині за його почуття до мене. Я просто не заслуговую на них - звичайна розбещена сирітка. А він в такі хвилини справді готовий віддати життя за наше єднання. Тому я щиро посміхаюся й пошепки відповідаю:

– Завжди до Ваших послуг, мій повелителю! Анваре, я більше не можу... Візьми її!

Ймовірно він вже трохи зморений, але не цей божевільний дід! Його понівечене катами тіло тихенько рухається по мені нагору і я відчуваю проникнення того величезного створіння до своєї «ненажерливої печі». Як же їм разом солодко!!! Чому він дійсно не молодий каліф? Я з радістю віддала б Йому руку і серце. Та навіть скалічений і старий він робить з моїм грішним тілом дива, які точно не до снаги молодим.

Ще мить і в мене починається напад сексуальної істерики. Я дряпаю його рубці, кричу й захлинаюся сльозами психічно неврівноваженої жінки. А він обережно рухається в мені аж доки я не стихаю. Тоді поступово нарощує темп і періодично поглинає мої губи своїми нестримними вустами...

Ми міняємо пози та ритм і здається вже не пам’ятаємо, що у людини є розум. Просто покірно заливаємо одне в одного тваринну хіть і бажання, що подарувала природа. Через кілька годин я сповзаю з нього на постіль і від такої солодкої муки майже не відчуваю тіла. А він торкається до моєї спини й посміхається в темряві згорілої свічі:

– Ти... Тільки ти можеш робити зі мною щось подібне. Не чекав, що воно може бути таким.

– Ти говориш про Кохання? – чомусь не можу наразі виглядати дурепою. Я лежу на животі, відвернувшись обличчям в інший бік, але відчуваю кожну Його клітинку.

– Так, моя повелителько. Дякую тобі! Тепер не гріх і померти...

– Анваре! Прошу тебе: перестань. Чому ти причепився до тієї смерті? Ну, хіба нам погано тут, серед життя на землі? Дивися, які ми буваємо неймовірні, – стрімко забираюсь я в його обійми й цілую у знівечену щоку та жахаюся думки, що кілька годин тому торкалася до молодого обличчя іншого.