Раді Вас бачити!

ЛІЗА

Прокинулась я в якомусь напівтемному ангарі й відчувала неприємний холод. Періодичні дрижаки пробивали все тіло. В голові паморочилося й наверталась нудота, але я трималась. Як саме опинилася тут - не знаю, але всі попередні події пам’ятала добре.

Знаю, що були з дядьком Робером на урочистому заході у Версальському замку. Я танцювала зі старим генералом, а потім до зали зайшли арабські шейхи і я згадала Анвара та пішла поплакати в туалет. Там я нікого не бачила, але ж хтось таки приспав мене та приволік сюди?

Та ось здається йде відповідь на мої запитання.

– Salut! Як справи, мамзель? Чого ти тремтиш, я ще навіть не починав розважатись! – каже високий невиразний суб’єкт, занедбане обличчя якого заросло щетиною. Він хоче здаватися королем, а сам більше схожий на опудало для відлякування птахів на приміській ділянці.

Далі в ангарі з’являється ще парочка дикунів, незрозумілої національності. Від них гидко тхне димом цигарок і перегаром невідомого спиртного. Тепер мені дійсно страшно. Адже я хотіла попроситися в туалет і цей мене б розв’язав. А тоді вже можна було спробувати вибити йому зуби або порахувати ребра й зникнути звідси. Але нині такий план вже нікуди не годиться!

– Ну, що готова обслуговувати панівну стать? – запитує інший доходяга, більше схожий на актора, в ковбойському одязі. Далі він проводить рукою по моєму обличчю та спускає долоню на груди. А я кидаюся, щоб вкусити. Він смикає руку назад і додає: – Яка гаряча! ШІ, йди зателефонуй пану. Може вже дозволить трахати її?

– Гей, пригальмуй! Буде ще купа часу. Дівка здорова, як кров з молоком. Гулянка очікується завзята. А зараз прийняв клешні, бо відірву! – наказує той перший і я розумію, що він тут головний.

Третій взагалі нічого не хоче. Він товстий і байдужий. Ні, не накачаний, а саме товстий, мов лантух з осіннім збіжжям. Виходить, що мене викрали троє недолугих поросят, але в них є господар. Значить, тому від мене щось треба, а це лише тупі охоронці.

З подібних роздумів випливає, що дядечку Роберу прийдеться готувати викуп! Це як мінімум. Та він все зробить. Думаю, наразі вже підняв на ноги всю округу й точно покликав на допомогу свого дорогого Фонте. Залишається почекати. Тільки чому тут такий лютий холод?

От дурна! По-перше, вже точно сіло сонце й надворі стало прохолодно. А ще моя сукня призначалася для танців у яскравій залі, а не для великого хліва, без вікон і дверей.

– Все, придурки, нумо писати відео з цією павою. Бо як не зробимо - господар нас тут разом з нею прикопає. Де мій телефон? Халявник, ти знову порнухою розрядив апарат? – ляснув високий ковбой по потилиці.

– Несу вже! Чого ти причепився? На, пиши. Це що їй треба рота відліпити й дати прочитати текст? А він у нас є? – метнувся невисокий та подав телефон, але знову отримав подяку по голові. Тепер ясно: чому він такий дурний.

– Я тобі зараз так відліплю, що всі мізки повилітають! Який, на хрін, текст? Подивися на цю промовисту картину. Ті, хто її обожнює, як побачать оце нещасне розмазане личко, то зроблять усе аби ми її відпустили, – красується своїм розумом головний.

– А хіба ми її не вб’ємо? Вона ж нас бачила й миттю флікам закладе, – видав припущення ковбой і тепер мені стало ще холодніше. Та раптом я подумала, що все це нагадує театральну виставу аби залякати мене чи просто похизуватися силою перед прив'язаною до стільця дівчиною.

Відео вони все-таки відзняли й комусь надіслали, а потім відразу звільнили мене від своєї присутності. Так я й просиділа цілу ніч. Десь дрімала, а десь відключалася. Вранці товстий приніс мені пляшку води й напоїв. Я попросилася в туалет і він пішов спитати на це дозволу.

Ноги мені розв’язали, а руки не схотіли. Сказали, що я й так зможу зняти труси. Начеб-то жінки ще й не на таке здатні, бо вони гнучкі. От якби вони мені й руки розв'язали - тоді б побачили мою гнучкість. А так я лише зробила свою справу та й повернулася на стілець.

До вечора тут нічого не відбувалося й ті свині до мене більше не заходили. Про наявність сонячних променів я здогадувалася через дірки у високій стелі, але коли сонце знову сіло приїхав ще один цербер. Ось він був точно страшним. Від цього віяло нахабством і жорстокістю. Мужик зайшов оцінити мене й мовчки пішов геть.

Я зрозуміла, що це їхній головний. А ще своєю скутою поведінкою він нагадав мені відразу двох знайомих вояків. Анвара – нехай почиває з миром. І Еміля, котрого я вважала ворогом, а тепер думками благала про допомогу. Та він же не знає: де я. Спочатку відмовила йому у взаємності та залишила на берегах середземноморського курорту ні з чим, а тепер через простір викликаю на поміч? От же стерво! Це я про себе такої думки.

Я мріяла та навіть не сподівалася, але Він прийшов! Наче відчув, що дійсно мені потрібен. Забув про образу та з’явився, щоб визволити мене... Я не знала: як все було та потім витягнула з нього інформацію. Отже, спочатку Еміль обережно розвідав територію, що тут і де? Далі по черзі виманив двох дурнів та поклав у траві.

Але довготелесий був хитрішим і боязким, а тому швендяв біля сильного. Та й на нього у мого героя знайшовся відповідний засіб впливу. Залишався найжорстокіший і він знав, що робити. Еміль був обережний, мов справжній звір і навколо стояла повна тиша, тільки поросята зникали кудись. А цей досвідчений гад відчув присутність достойного суперника й миттю опинився біля мене та приклав до горла знайомий військовий ніж.

Я сама бавилася схожим у підвалі Анвара. А тепер він знаходився біля моєї шкіри на відстані кількох міліметрів, а значить зустрітися зі своїм інструктором на небесах я могла в будь-який момент.

Та ось мій рятівник впорався з шістками й з’явився посеред ангара у польовій формі та бронежилеті. Я зачаровано милувалася Ним, забувши про смерть. Дійсно, серед безмозких мені немає рівних! У неї біля горла красується цілий штик, а вона тішиться тренованим тілом свого синьоокого легіня.

– Дай дівчині спокій! Тільки я і ти, як завжди, – спокійно промовив Еміль, але його очі наразі горіли лихим вогнем. Вони що знайомі?

– Та зараз, розбігся! Ось приріжу це мале стерво й тоді помахаємося ножиками. Ти ж не виконав завдання шефа й приперся сюди. То навіщо вона мені? Був чіткий наказ: або твоя ціль або наша. Хтось повинен загинути, командос, – так само відкарбував йому чужий і я зрозуміла, що пора пригадувати хоч якусь молитву.

– Та нікуди вона не подінеться. Приріжеш мене, а потім її. Тобі ж цього дуже хочеться! Он бачу, аж слина йде, – знову трішки нахабно відповів Еміль і посміхнувся...

– Тут правий, нехай поки живе. Так навіть цікавіше! Здохнеш на очах у сучки. А потім я візьму те, чого ти не встиг, – почула я над собою і в цю мить головоріз кількома стрибками опинився біля Еміля.

Той жах, що почався далі я навіть згадувати боюся. Два вбивці екстракласу злилися у спарці, наче рідні брати. Їх двобій треба було знімати й потім за гроші демонструвати в мережі, як шедевр військового мистецтва.

Я то заплющувала очі, то стискала до болю кулачки, зв’язані позаду. Звучала сталь і бризкала кров, адже вони порівну в оманливих рухах різали одне одного. А потім підіймалися знову й продовжували бити руками й ногами та невтомно шукали у суперника слабке місце. Час зупинився!

Кілька разів життя Еміля було на кінчику ножа тієї тварюки і я просила допомоги у Бога як уміла, а сльози котилися й заважали мені бачити смертельний бій. Ось мій рятівник спромігся вчепитися в суперника ззаду та застосував свій улюблений захват стальними лещатами рук. Чужий ще намагався махати ножем, але поволі слабшав аж доки Еміль не крикнув мені:

– Не дивися сюди!

І в ту мить я побачила як він це робить. Кров з поваленого звіра рікою полилася назовні й тепер я зрозуміла, що сталося тоді з моєю матір’ю. Але наразі це не мало жодного значення тому, що Він врятував мене, а значить замолив свій попередній гріх.

Господи! Знову калюжа крові, від якої підступно тхне смертю. І чому цей жах весь час переслідує мене? Я бачу, що Еміль поранений, але живий і на ногах. Борюся з собою й хочу так багато сказати Йому. Але цілу добу я нічого не їла й була майже нерухома. Може тому, як випещена панянка, знову безвідповідально втрачаю свідомість...