Раді Вас бачити!

ЕМІЛЬ

Вже доволі давно я вважаю себе самотнім мандрівником, що нікому не належить та вільно прямує особисто визначеним шляхом. Власне так воно й було до моменту, доки я не вплутався у співробітництво з одним дуже впливовим клієнтом.

Якось я ліквідував наркоторговця, що підсадив на голку його доньку. Чисте виконання простого завдання замовнику сподобалося настільки, що він мене не забув і проявився вдруге.

На його домінуючу тональність уваги я не звернув, але цього разу клієнт замовляв прибрати відому політичну персону і я категорично відмовився. Одне діло відряджати на суд Божий ницих тварюк, що вештаються під ногами нормальних людей і заважають їм спокійно жити. Та геть інше – це встромляти свого носа до державних справ. Навіщо воно мені? Так і до буцегарні недалеко.

В той день я спокійно з’їздив за місто та прикупив у знайомого бариги нову оптику. Потім смачно поїв у середмісті й, згідно з власним графіком, влігся пару годин відпочити. А коли прокинувся, вирішив попрацювати з матеріалами та дістав зі сховку робочий телефон.

... Що за дурня? Рекламу я постійно блокую й геть не цікавлюся відео. Та як відкрив, то від подиву й гніву, мало не впав! З екрана на мене дивилася Ліза. Вона сиділа прив’язана до стільця й чарівний ротик був заклеєний скотчем. Оченята бідолашної випромінювали страх і біль, а скромний мейкап розтікся та засох по прекрасному личку. Страшне «кіно» на цьому закінчилося і я почув виклик.

– Доброго дня, мсьє Равшан. Чи як там Вас сьогодні кличуть? Відео перевіряти не треба, воно справжнє. Це нагадування, що необхідно виконати роботу, котру я дав. Тільки після Ви отримаєте назад свою крихітку цілою... В іншому випадку, самі розумієте, доставимо її у шматках, – знайомий гидкий голос підтвердив, що я побачив не жарт.

В очах професійного вбивці розлився туман! Такої ненависті я не відчував навіть до вітчима, коли той зачиняв мене за засув у комірці й нещадно бив маму. А як потрапив п’яним під потяг, я танцював на його могилі. Тоді мені було десять і я ще не знав, що сам стану душогубом. Та наразі у мене відібрали тендітну мрію й шантажують її життям.

– Merde! Bien, нехай буде по-вашому. Роботу я виконаю. Чекаю на подробиці та аванс, – видавив я з себе якомога спокійніше.

– Е ні, шановний! Тепер роботу Ви зробите безкоштовно та філігранно. Самі винні в ситуації, що склалася. Треба було погоджуватися на умови, які я спочатку пропонував. До речі, дуже красива дівчинка. Шкода, якщо молодою згине. Чув, що ти її ще навіть не пахав? Та досить. Стартові матеріали я надам і чекатиму позитиву.

Він заткнувся, а я шукав поглядом, що б такого розбити? Адже всередині мене лютував скажений звір і я боявся, що від гніву просто з глузду з’їду. Та все-таки я професіонал. Тому зламав у руках лінійку й почав думати.

Робити це треба було швидко. Не вперше мій шлях лежав у один кінець. Тільки раніше я рятував своє життя, а наразі Вона чекала на мою допомогу. Тому зібрав зброярний кейс і телефони. Дістав зі сховку зручний полегшений бронежилет, що лежав без діла до сьогоднішнього дня.

Окремо схопив до пакета змінний одяг та ліки й натягнув рукавички. Взяв розбризкувач для прибирання й дбайливо попротирав поверхні. Потім запхав до сміттєвої торби зайві пожитки й постільну білизну та повів оком на нетривалий, цього разу, прихисток.

Спустився до авто, склав необхідне у багажник і в дорозі поступово викидав окремо взяті непотрібні речі до сміттєвих баків. Що я зараз робив? Прості й відомі кожному професіоналу дії – палив мости. Адже з таким запеклим звіром, ніс до носа, я зіткнувся вперше й повинен бути готовий до будь-чого.

Навіть з того брудного натяку я миттю зробив висновок, що наші платонічні зустрічі з Лізою вони відстежували давно. Про свою адресу – я взагалі мовчу. Мене непокоїло інше. Заглядаючи у чарівні сині очі, я розслабився настільки, що геть не відчував стеження і це недобре!

Біля величезного заміського звалища будівельного непотребу я спинився. Що знову заплутую сліди? Не тільки! Цей закинутий кар’єр мене добре знав. По-перше, я дійсно повинен трохи випустити пару, щоб краще почуватися й думати. А по-друге, я часто тут тренуюся. От і зараз трохи підкоригував точність пострілу та стрімкість руху ножа й паралельно думав: за яку ниточку потягнути спершу?

Вирішив почати з посильного. Це буде схоже на мою згоду й на якийсь час заспокоїть потвору. А насправді якщо мені хоч примариться, що той знає про замовника більше, ніж нічого, я йому не заздрю. Мені вкрай необхідно якнайшвидше знайти місце, де тримають Лізу й знищити всіх, кого там побачу.

Правда, я ще не знайшов і не врятував свою мрію та це навіть не обговорюється. Впевненість, що вкладу в операцію всі свої знання й ресурси чи навіть віддам життя, домінувала над усім іншим. Адже такої зневаги я нікому не подарую!

Впевненість у своїх силах – це добре. Ось тільки політичні гравці доволі хитрі, а їх ходи заплутані й непередбачувані. З підготовчими матеріалами до мене надіслали молоду, геть непрофесійну дівчину. Це було видно за кілометр. Вона поняття не мала, що передає з тими флешками. Та все одно я прослідкував: куди посильна пішла від мене.

Це був Північний вокзал і зустрілася вона там з чоловіком дуже схожим на безнадійного наркомана. Він її байдуже обійняв та відразу забрав якісь гроші. При цьому вони трохи посварилися й розійшлися. Нещасна зникла в метро, а я попрямував за нариком. Інтуїція вбивці підказувала мені, що він знає більше.

Майже відразу той кінчений купив дозу та насолодитися порошком не встиг. Я скрутив його до купи в першому ліпшому кутку так, що він завив, а ще відібрав у потвори припас кайфу. Здається в нього починалася ломка. Як же я ненавиджу спілкуватися з цими недолюдьми, але сьогодні вибору не маю!

І професійний нюх мене не підвів. За повернення пакетика погань розповіла, що брат тієї дівки працює на серйозного чоловіка. Родич підіслав її до мене, щось передати. А сам вихвалявся, що вночі до них на склад привезли таку смачну кралю, якої зроду не зустрічав. Тільки господар поки не дозволяє її чіпати. Відвалив непогані гроші, щоб дивилися на всі боки. Та хто полізе до них, крутих? У неї ж, мабуть, одні ботани в друзях ходять... Слово «мабуть» мене відверто потішило!

Це вже було щось. В подяку за допомогу, я висипав порошок йому за пазуху, потім підняв тварюку й потрусив, наче брудну ганчірку та кинув на асфальт. Я не бачив як воно почало повзати й лизати свої лахи та бруківку. Не знаю, чи вистачило цього для кайфу, але діарею він точно піймав.

Адреси складу нарик не знав, а часу в мене було все менше. Тому я поїхав додому до посильної. Похмура вуличка межувала з відомим цвинтарем Пер-Лашез. Будинки тут старі й сірі. А я вважав, що обираю не найкращі місця для проживання в Парижі!

Зайшов усередину. Аромат в коридорі ще гірший, ніж фасад. Постукав, вона відкрила та хотіла закричати, але я не дав. Миттю затис рота й однією рукою заніс дівчину до захаращеної речами кімнати. Від другої зустрічі зі мною вона була страшенно перелякана і вся тремтіла. Виходить я все-таки помилився й треба було відразу питати адресу в неї. Та я провтикав.

Нічого, інколи моя робота передбачає не лише заняття для розуму, а й вправи для рук та ніг. Ось і тепер я зробив «зайве коло» та втратив дорогоцінний час. Але потрібну адресу вона мені сказала й отримала дозу феназепаму. Не смертельну, а достатню, щоб деякий час поспати та не сповістити нікого про мою раптову появу. Скільки всього бугаїв на складі вона не знала або збрехала? Та це вже не мало значення.

Як незваний гість я натягнув на себе броник і був готовий вступити в бій з групою осіб. Правда цим я давно не займався, адже мої цілі були поодинокі, вистежені й підготовані до знищення. А тут все зводилося до відваги та вишколу. Залишалося сподіватись, що мої навички значно кращі й згодиться все, чому я коли-небудь навчився. Адже помічниками сьогодні для мене будуть лише Кохання й удача.