Раді Вас бачити!

ЕМІЛЬ

Після виконаної роботи ніколи не пропускаю нічних чи вранішніх новин. Звісно я не дивлюся канали, де освітлюють політичні події, але кримінальні – перевіряю завжди. Не через жагу до слави, а якраз навпаки. Дуже хочеться, щоб про мої справи взагалі не знали. Але так не буває, адже від моєї руки гинуть останні покидьки. Іншими я не займаюся, хоча про це вже говорив.

Отож зі сходом сонця вмикаю телик і чую необхідне сухе підтвердження та клацаю, не дослухавши. Якраз у той момент отримую повідомлення, що повинен з’явитися в обумовленому місці, для завершення угоди. Тобто зі мною бажають чесно розрахуватися. Хоча завжди існує вірогідність простої ліквідації виконавця іншим снайпером. Такі в нас правила: ніхто й ніколи не дасть стопроцентної гарантії на наступний день.

Звісно краще б це була комірка на поштамті або сховок серед кущів. Та цього разу мене викликають особисто. Власне так і передбачалось. А коли що, я спробую втекти. Булонський лісопарк мною добре вивчений і зникнути там – дитячі забавки.

Знайоме авто і кур’єр той самий. Він чемно вітається й подає пакет з винагородою. Я заглядаю, але не перераховую. Навіщо? Торговці смертю не мають звички підкладати фальшивки. Тому, що інколи сподіваються на продовження співробітництва або просто непокояться за власні життя.

– Хвилинку, будь ласка, – зупиняє мене посередник. – Господар велів переказати Вам вдячність за майстерно виконану роботу, а ще попередження. Річ у тому, що Ви залишили непотрібний слід.

– Перепрошую? Що мається на увазі? – дивуюсь я його впевненості.

– Хазяїн визначився на Вашу користь за фантастичний образ безликої тіні. Але в маєтку мадам Хейсбі, після Вашого зникнення, розгорнулася справжня драма. Добре, що журналісти спали, та медики й поліціянти вночі витоптали там всю траву. Зі своїм завданням Ви справилися на відмінно тільки чомусь не помітили поруч її доньки...

– Це погано. Але замовлення на дитину я відхиляю! – безкомпромісно киваю співрозмовнику.

– Цього я Вам не говорив. Тема поки закрита. Дівчина лежить у клініці, з травмою голови. Ймовірно, побачивши мертву матір, вона невдало впала й тепер лікарі зайняті її пам’яттю. Ми звісно простежимо подальший розвиток подій, але для Вашого блага треба зробити те, що Ви також добре вмієте: розтанути як весняний сніг.

Я сидів у тому авто й не вірив власним вухам! Як я міг не помітити дитину? Хіба що вона сховалася десь у кутку, а значить бачила в обличчя? Тому відповідаю:

– Добре, це я зроблю. Давно хотів трохи відпочити. Тільки останнє запитання, просто з цікавості. Скільки доньці років?

– П’ятнадцять. Вона навчалася в коледжі своєї матері та ймовірно повернеться туди, коли відновить пам’ять. Ми зможемо отримати результати її спогадів і залишимо Вам повідомлення в мережі. Якщо дівчисько Вас не бачило – спокійно повернетеся до виконання завдань тут.

На цьому я розпрощався й пішов парком у напрямку оренди авто. Взяв простенький Джип і поїхав кататися містом. Перевірявся з пів години та за мною довго не прямувала жодна машина. Тоді я повернувся на квартиру, по-військовому зібрав свій нечисленний скарб і залишив домовласнику ключі під килимком. Адже розрахувався з ним наперед за місяць.

В голові весь час свербіли слова посередника: «Ви залишили непотрібний слід...» Від них мене аж корчило! Не через гордість чи страх, а з професійного погляду. Я звик працювати неймовірно чисто. А тепер сам, наче кріт, ховаюся в орендованому Джипі на їду на середній швидкості, не привертаючи уваги камер і людей навкруги.

За містом пообідав у пристойній таверні, але жодного задоволення від їжі не отримав. Просто заправився в дорогу. Взяв з собою великий бургер з м’ясом та овочами й поїхав трасою в бік Ліона. Десь годин за п’ять доїду. Давно вже хотів побувати на батьківщині матері. Там вона й похована. Померла, коли я ще служив. А мені, за мокрими справами, ніяк не вистачало часу побувати на її могилці.

Далі чомусь почав розмірковувати, що повинна відчувати дівчина, котрій сказали, що я вбив її матір? Ну, тобто хтось убив найголовнішу людину в її житті. Адже вона ще геть мала й та потвора, скоріше за все, була лагідна до своєї дитини. Як взагалі жінка, що мала доньку-підлітка дозволяла жорстоко знущатися й губити життя таких же малих? Навіть мені, вбивці-привиду, не зрозуміти її бізнесових мотивів.

Чому не відкрити інші коледжі? Грошей за комерційне навчання батьки платять достатньо. Невже не вистачало на життя для неї й дочки? Та всі ці байки в моїй голові вже нічого не варті. Тепер потрібно знайти себе на новому місці. Тобто знову вбивати? Але ж це єдине, що я вмію добре робити.

Довгий літній день дозволив мені не лише вдало доїхати, а й знайти достойне житло. Ліон зустрів мене привітно. Я провів тут багато днів свого звичайного хлоп’ячого дитинства. Бігав з однолітками старими вулицями та знав силу-силенну переходів і потаємних дворів, якими славиться місто. З такими ж шибениками грав у футбол чи плавав та засмагав на берегах ріки Сонни. А тепер з’явився, наче вовк гнаний мисливцями, щоб сховатися від знедоленої мною дитини... Інколи через такі думки я шкодую, що дійсно не потонув у пісках африканської пустелі.

Та не варто забувати, що ліонські дівчата можуть витягнути з будь-якої хандри. Завтра поїду на кладовище, а зараз на пару годин зняв біля Амфітеатру повію й запросив до своєї кімнати. Цим невтомним трудівницям туристичної галузі до снаги цілодобово робити місто ще цікавішим та яскравим.

Ось і мене Катрін прийняла за спортсмена, що приїхав до Ліона на змагання з греко-римської боротьби, які виявляється тут наразі проходять.

– Чому ти так вирішила? – питаю її в розпалі процесу, а вона працює на совість, сидячи верхи на мені й завзято сміється:

– Та тому, що там всі такі ж качки як і ти. Тільки вони трохи молодші.

– А значить я застарий? – перевіряю на справжність її соковиті груди.

– Ну, не те щоб зовсім. Але ж тобі вже точно за тридцять, – навзаєм масажує вона мої мускулисте тіло та милується ним, дуже відверто облизуючи губи.

– Яка спостережлива! Мені дійсно тридцять один. А тобі, вершнице, скільки? – просовую палець до її рота та роблю рухи, від яких повія починає заводитись. Потім ввічливо звільняє рота, щоб відповісти й каже:

– Двадцять чотири. Але ти не дивись, що я куртизанка. Між іншим, маю за плечима спеціальну освіту. Правда за фахом влаштуватися не вдалось, а жити якось треба. Ось і підхопили мене дівчата біля якогось бушона (ліонський ресторан). Власне тут повсюди купа заможних туристів. Давай я тобі зроблю те, що замислив. Не спиняй свою шалену пристрасть, пустельний принце!

– Чому саме так? – щиро дивуюся я її дедуктивним здібностям і чую у відповідь:

– Та тому, що в тобі точно наполовину грає східна кров...

Вона схиляє голову все нижче і я відчуваю гостре задоволення та відверто кажу:

– Ні, лише на третину. А тепер просто помовч і зроби мені це якомога приємніше.