Раді Вас бачити!

ЕМІЛЬ

Осінь у Парижі неймовірно красива пора! Може це тому, що я люблю його більше, ніж рідний Ліон? Так, я повернувся до столиці. Скільки можна стирчати на периферії? Париж – він же наче юнак, гамірний і легкокрилий, та безперервно вимагає здійснення романтичних мрій. А серед таких подій завжди знайдеться робота для мене.

Три роки промайнули для «вигнанця» геть непомітно. В основному я байдикував та прогуляв добру частину статків, отриманих за обірвані життя гидких тварин. Якось було замовлення у Марселі, а потім я попхався до Тулона й досхочу відтягувався з дівчатами біля лагідних середземноморських хвиль.

Щодо тієї давньої історії зі свідком вбивства, як на мене, замовник надміру перестраховувався. Адже з моменту, коли я припинив святковий життєвий шлях Каміли Хейсбі вже можна забути й самого себе. Ясно, що суворий клієнт переймався не через мене, а побоювався розголосу чи скандалу серед своїх кіл. Ось і тримав мене на відстані від столиці та періодично надсилав повідомлення.

Нічого нового мені не надходило. Донька вбитої начеб-то повернула собі здоровий глузд. Але жоден підісланий та проплачений психолог не міг дати точної гарантії: згадала вона мене чи ні? Тому я засвідчив свою повагу й повернувся в Париж.

Винайняв квартиру на бульварі Барбес. Тут жінки традиційно ходять в мусульманському одязі, а вечірні бійки й місцевий криміналітет геть не приваблюють натовпи туристів. Та мені комфортно серед людей, що не дружать з поліцією.

Якось я сидів біля вікна в улюбленому кафе й насолоджувався вечерею. Повз шибку, вулицею пройшла струнка дівчина, схожа на стюардесу. Її зовнішність когось нагадувала мені, але на той момент я був вельми зайнятий соковитим біфштексом.

Вже сутеніло й повернувшись додому я, ситий і лінивий, просто приліг. Та дивна незнайомка снувала серед моїх думок невблаганним фантомом. І не тому, що неймовірно сподобалася, просто я вже десь бачив схожу людину. Може повія чи випадкова сусідка з минулих років? Тільки тоді вона повинна бути старшою. А цій чарівній особі, на мій прискіпливий погляд, не було й двадцяти років. Навіть менше. Теж знайшов чим забивати голову – незнаною дівчиною! Треба пошукати на планшеті якийсь фільм, щоб допоміг заснути.

Але долучитися до кінематографа я не встиг. За вікном, традиційно, почалася бійка. Жодної доби на бульварі не проходило без сутичок. Місцеві угрупування з’ясовували: чия влада вища? Мої далекі «родичі» з Близького Сходу жили тут доволі весело й частенько полишали заблукалого туриста без грошей та цінних речей.

Зі звуків я зрозумів, що напали на жінку. Виглянув у вікно. Мені здається, чи я знову бачу ту саму дівчину? Вона бере участь у бійці... Тобто на неї напали й живою-здоровою красуня звідси точно не піде. Треба вийти й допомогти. Я зітхнув, начепив кросівки та подумав, що доречно розімну м’язи перед сном.

Біля сусіднього будинку дійсно було гаряче. Кілька осіб чоловічої статі, зі східною пристрастю, намагалися справитися з в’юнкою незнайомкою. Але вона була на висоті! Білявка так вправно гамселила своїх нападників, що я лише одному дістав кулаком по голові, а ще двох вона вклала самостійно.

– Ти хто такий? Не лізь! – скрикнуло войовниче дівчисько та ще раз вдухопелило того, що спробував підійнятися з землі.

– Вау! Який натиск! Все, відвалив. Намагався допомогти та ще й сам отримаю, – з розумінням відступив непотрібний їй захисник і знову спіймав себе на думці, що вона дуже схожа на іншу.

Хулігани, побачивши що вони в неприємній меншості, не стали шукати вибитих зубів та похапцем відповзли у тінь.

– Ти що тут робиш сама так пізно? Невже не знала, що цей район не годиться для прогулянок юних леді? – зробив я комплімент, а вона автоматично поправила зачіску, обтрусилася й кинула мені:

– Тобі яке діло? Тренуюся! На Монмартрі немає таких веселих мужиків... От падлюка, розірвав мені костюм! – струнка амазонка подивилася на свій бік і геть не переймалася про розідране стегно.

– Ну, будь ласка. А ти хто: каскадерка чи самовбивця? – зацікавлено продовжував я бесіду. Але в цей момент красиві сині очі дівчини дивно завмерли на мені. Далі вона заплющила їх та похитала головою туди-сюди так, наче намагалася прогнати привида.

– І те й інше. Геть з дороги. Чого приперся? Я спеціально цілий вечір шукала хоч якихось придурків. У мене скоро іспит на профпридатність і тут оце... – знизала вона мене з ніг до голови та збиралася піти, але тепер мені стало ще цікавіше. Невже росте достойна заміна та ще така фантастична?

– Зажди! Ну, куди ти підеш у такому вигляді? Я живу в цьому будинку. Пішли, обробимо подряпину. У мене йод в аптечці є, – стояв я на шляху синьоокої колеги та вперто наривався на її гонор.

– Ти серйозно? А чому не на каву або відразу до ліжка? – стримано посміхнулась у відповідь незнайомка і я відразу здався:

– І від цього я також не відмовився б. Просто намагаюся бути вихованим. То що зайдеш?

Дівчина подумала хвильку й рішуче підняла руку. Поруч зупинилося таксі. Вона ще раз просканувала мене уважним поглядом і поцікавилася:

– Ось в цьому?

– Так. Он мої вікна, – кивнув я та вже сподівався на майбутню зустріч.

– Оревуар, мон шер! Наразі мені пора та може якось зайду ще. Привабливий райончик ти обрав собі для домівки й цим зацікавив мене... Не зникай! – сіла вона в таксі й пропала з очей. А я стояв і намагався зрозуміти: що це було? Ніколи в житті жодна жінка не впливала на мене так магічно. А ще я ніяк не міг відкараскатися від думки, що знаю її! Питання: звідки?

Вдома я повернувся до пошуку кіно й чомусь зупинився на «Примарному вершнику». Ніколас Кейдж, угода з Дияволом, порятунок невинних... Десь я вже чув про таке. Та це ж мій сюжет! Я також геть самотній і все життя намагаюся втихомирити бісів у власній голові. А коли не виходить, тоді беру замовлення й підчищаю нечисть. Тільки мої замовники далеко не монахи!

Скоро я почав куняти й кинув перегляд фільму, вимкнув світло й солодко заснув. Мені часто сниться пустеля, темні вікна й купа привидів вештаються в моїй грішній макітрі. Але цієї ночі мені снилася синьоока красуня. Вона зухвало посміхалася й вабила мене. Я прокинувся зі страшенним стояком і пішов відлити. Та що ж це таке? Треба буде завтра зняти повію. Давно ні з ким не був. Навіщо мучитись, саме по собі воно не пройде.