Глава 1. Запрошення, що змінило долю

Ранковий Львів зустрічав осінь легким туманом. Сонячні промені ледь пробивалися крізь золотаве листя каштанів, а на вузьких вуличках уже поспішали візники, торговці та панянки у вишуканих капелюшках.

У старовинному маєтку Левицьких панувала незвична тиша.

Марія стояла біля високого вікна своєї кімнати й дивилася на сад. Колись він був окрасою родинного маєтку: доглянуті троянди, мармуровий фонтан, акуратно підстрижені кущі. Та тепер усе нагадувало про те, що кращі часи залишилися в минулому.

— Панночко, — тихо озвалася покоївка Ганна, несміливо постукавши у двері. — Пані Олена просить вас спуститися до вітальні. Приїхав гість.

Марія здивовано обернулася.

— Такий ранній?

— Так, панночко. Він привіз листа.

За кілька хвилин Марія вже спускалася широкими дерев'яними сходами. У вітальні біля каміна стояв поважний чоловік у темному сюртуку. Побачивши дівчину, він чемно вклонився й простягнув матері запечатаний конверт із червоною восковою печаткою.

Пані Олена повільно відкрила лист, уважно прочитала його й на мить заплющила очі.

— Маріє... Нас запросили на осінній благодійний бал у палаці графа Лянцкоронського.

Дівчина усміхнулася.

— Я так давно не була на балу...

Та усмішка матері не з'явилася у відповідь.

— Доню, це не просто запрошення. На цьому вечорі буде присутній граф Станіслав Жевуський. Він давно виявляє до тебе зацікавлення.

Марія відчула, як серце стиснулося.

Вона добре знала це ім'я. Заможний, впливовий, шанований у світському товаристві... Але в його холодному погляді не було ні тепла, ні ніжності.

— Матусю... Невже...

— Наш рід більше не має тих статків, що колись. Якщо граф попросить твоєї руки, я не зможу йому відмовити.

У кімнаті запала важка тиша.

Марія мовчки підійшла до вікна. За ним кружляло перше осіннє листя, ніби нагадуючи, що життя, як і пора року, здатне змінитися за одну мить.

Вона ще не знала, що саме на тому балу зустріне чоловіка, який переверне її світ. Чоловіка, якого не повинна була покохати...