Спочатку:
На сторінку книги
РОЗДІЛ 16
Нора
Я прокинулася від страшного сну і сіла, притулившись спиною до холодної стіни. Усі інші міцно спали, тож тишу у кімнаті порушувало лише голосне дихання. Як вони могли бути такими спокійними? Я ж бо ледь стримувала себе, щоб не показувати увесь той жах, що вирував усередині, прихований під сімома замками.
Тепер же, перебуваючи наодинці з собою, я дала волю сльозам. Вони стікали по обличчю, обпікали мою гордість і видавали ганебну слабкість. Але як тут не впасти у відчай? Моє життя було зруйноване, перевернуте з ніг на голову. У мене забрали комфорт, велике тепле ліжко і вечері у дорогих ресторанах. Залишилося лише це жалюгідне існування у пастці, з якої немає виходу.
Я витерла мокрі доріжки сліз зі своїх холодних щік. На пальцях лишилися вологі сліди бруду. До чого мене довели? Раніше за мною тягнувся шлейф дорогих квіткових парфумів, а майстерно нафарбоване обличчя світилося розкішшю. Моя краса змінилася втомою й занедбаністю. Я, як та квітка у саду, що давно висохла без води.
Якби мене зараз побачили всі ті чоловіки, що колись падали до моїх ніг, вони б скривили обличчя й презирливо посміхнулися. Гроші допомагали мені виглядати як королева. Та зараз від них не було жодної користі.
Що як саме вони завели мене сюди? Ті шалені статки на кількох банківських рахунках? Адже це були брудні гроші. Хабарі, погрози, маніпуляції — ось що перетворило мене зі звичайної жінки з бідної родини на справжню багатійку. Я вирвалася зі старої маленької квартири батьків і придбала великий маєток. Золоті прикраси стали моєю другою шкірою, а вишукані вбрання — квитком у вище суспільство.
Та усе це було брехнею. Результатом моєї хитрості і жадібної натури. Коли я почала, то вже не могла зупинитися. Мені завжди було замало.
Колись я навіть викрала доньку однієї заможної жінки, щоб отримати з цього вигоду.
—Відайте мою дочку! Поверніть Лейлу! — заливалася сльозами місіс Флетчер.
—Ви отримаєте її назад. Одна умова — сто тисяч доларів, — вигнула вуста я.
—Та як ви смієте! Я звернуся у поліцію!
—Вперед. Але тоді я розповім їм, що ви незаконно викрали ці гроші з фонду свого покійного чоловіка. До того ж, самі і вбили його, — знизала плечима я.
—У вас немає доказів, — пробурмотіла Ненсі Флетчер.
—Хочете перевірити?
У той день я отримала свої сто тисяч. Мені пощастило, як і багато разів після того. Я мала все, що хотіла — повагу й значущість, величезний, гарно оздоблений дім, дорогі брендові речі. Отримала життя, про яке завжди мріяла. Побудувала усе це з нуля. Так, можливо, не надто правильним способом. Та чи мало це значення, якщо мета була досягнута?
Тепер же я задумалася, чи не було усе це помилкою. Адже є вірогідність, що саме через свої вчинки я опинилася тут. Хтось про щось довідався, рознюхав, як той пес. І тепер я замкнена, наче якась злодійка. Вимушена перебувати в цих бетонних стінах у компанії бридких волоцюг. Вони ж, безсумнівно, не втратили так багато, як я. Для цих жінок спати на твердій холодній підлозі — не така вже й проблема. Для мене ж це було пекельною мукою.
Рубі закрутилася і повернулася в мій бік, розплющивши сонні очі.
—Щось сталося, Норо? Чому не спиш? — втомлено пробурмотіла жінка.
—Тобі яке діло? У мене все гаразд, — пирхнула я.
—Як скажеш, — байдуже мовила Рубі і знову розвернулася обличчям до стіни.
Через кілька хвилин вона захропіла, знову поринувши у сон.
Що їм усім від мене треба? Причепилися, наче набридливі комахи. Мені і без того вистачало клопоту в цьому огидному місці.
Але нехай. Скоро все має змінитися. Адже удача не могла мене покинути, чи не так? Я виберуся звідси, чого б це не коштувало. А тоді помщуся тим, хто там зі мною вчинив. Зрештою, коли є гроші, можна вигадати багато способів відплати.
Усі ці жінки можуть думати про мене що завгодно. Однак коли я виведу їх з гри одна за одною, ті нарешті зрозуміють, з ким мають справу. Я — Нора Лайтервуд, і я ніколи й нізащо не здаюся. Навіть якщо доведеться заплямувати ці стіни кровʼю.
