Спочатку:
На сторінку книги
РОЗДІЛ 4
Наглядачка
Я сиділа за найвіддаленішим столиком у кафе «Фенікс» і спостерігала за білявою офіціанткою, яка пробиралася крізь людей, несучи велику тацю з напоями. Я знала, хто вона. Еліс Кроуфорд — жінка, яка навіть не здогадується, що я уважно стежу за кожним її кроком. Мені відомо про неї геть усе. Навіть найбрудніші секрети, про які вона ніколи не розповість. Еліс могла приховати це від інших, але не від мене. Я стану її найстрашнішим кошмаром.
Та зараз жінка цього не знала. Вона виснажливо працювала, намагаючись забезпечити собі і своїй родині комфортне життя. Шкода, що це їй не допоможе.
Мені було цікаво споглядати її повсякденне життя. Ніби нічого незвичного, якщо не знати усієї правди. Вона здавалася цілком звичайною жінкою, трохи роздратованою і втомленою від надмірної роботи. Ніхто б і не запідозрив, що Еліс не та, за кого себе видає. Жінці чудово вдається грати роль жертви.
Поправивши темні сонцезахисні окуляри і сховавши волосся під капелюхом, я махнула рукою, щоб привернути увагу Еліс. Жінка поспішно підбігла, щоб прийняти замовлення.
—Ви вже вирішили, що будете? — усміхнулася жінка.
Яка ж награність. Ніби я не знала, що жінку неймовірно дратувало бути прислугою.
—Американо, якщо ваша ласка, — спокійно мовила я, також усміхаючись.
—Принесу за кілька хвилин, — кивнула Еліс і попрямувала до бару.
Чоловік за барною стійкою аж надто впадав за Еліс. Якби ж він тільки знав, хто вона насправді. Ніколи б не подумав з нею загравати. Хотілося застерегти його від біди, та я не могла втручатися. Правду знала тільки я, і поки що це мало лишатись незмінним. Допоки мій план не втілиться в життя.
За кілька хвилин кава дійсно стояла на моєму столику.
—Смачного! — прощебетала Еліс.
—Щиро дякую, — відповіла я і піднесла гарячий напій до губ. Кава була моєю слабкістю. Я могла пити її по кілька разів на день, неважливо де перебувала. За Еліс я також помітила таку звичку. Цим ми з нею схожі. А також своєю хитрістю, холодним розумом і вмінням видавати себе за когось іншого. Та незважаючи на це, ми стояли по різні боки стіни. Скоро вона це усвідомить, але буде занадто пізно.
Допивши каву, я закрила рахунок і залишила двадцять доларів чайових. Хай трохи порадіє, поки ще має таку можливість.
Старий чорний «Фольксваген» Еліс був припаркований біля входу до закладу. Машина, яку їй подарував покійний батько. Якби він тільки знав, як вона за неї віддячить.
Еліс вдавала з себе голубку. Чисту й невинну пташку. Однак скоро ця голубка втратить свої крила, залишивши на їх місці криваві рани.
