Раді Вас бачити!

РОЗДІЛ 30

Аврора

Коли я вийшла з темного тунелю, то на мить осліпла від яскравого світла. Але побачивши кімнату, я здивовано вирячила очі. Небесно-блакитні стіни були першим проблиском барвистості у цій вʼязниці. А попід стіною стояло повноцінне ліжко, на вигляд мʼяке і тепле. Я не вірила в те, що бачила. А коли очі ковзнули в напрямку їжі й води, що стояли на столі, я остаточно втратила здатність нормально мислити. Це якийсь розіграш? Чи черговий підступ? Навіщо влаштовувати ці комфортні умови після стількох днів одноманітної сірості бетонних стін і твердої підлоги?

Я ступила крок в напрямку столу, постійно озираючись. Можливо, це було частиною хитрої гри. А, можливо, добрим жестом. Хоча в останнє я геть не вірила.

Я взяла пляшку з водою і покрутила її в руках. Горло стиснулося в очікуванні освіжаючого ковтка. Та перш ніж пити, я обнюхала вміст і спробувала маленьку краплю на смак. Хто знає, може, мене все-таки вирішили отруїти.

Та вода була просто водою. Принаймні, я на це сподівалася. Тож зробила великий ковток, а потім ще один, спустошуючи половину пляшки за кілька секунд. А тоді гору взяв голод. І я, не стримавшись, впилася зубами в буханку хліба. Змирилася з долею і піддалася інстинкту. Зрештою, грати на повний шлунок набагато легше.

Коли я взялася за яблуко, то випадково наткнулася поглядом на ледь помітні двері. І тоді вже цікавість взяла гору. Я встала і повільно пішла до дверей, майже впевнена, що нарешті знайшла підступ. Однак реальність виявилася геть інакшою.

За дверима на мене чекала справжня вбиральня. Ванна, наповнена водою, здавалася чимось несправжнім. Чимось давно забутим і непотрібним. Але тепер я нарешті усвідомила, як давно не відчувала дотик води до тіла.

Мій брудний одяг полетів на підлогу, і я занурилася у холодну воду, здригаючись. Але температура не завадила мені насолодитися моментом. Я намилювала тіло однією рукою, а другою доїдала яблуко. Змила багатоденний бруд з волосся. А тоді загорнулася у мʼякий рушник і вийшла з вбиральні. В моїх планах було лягти в ліжко і насолодитися сном, поки така можливість ще була.

Та на ліжку на мене чекав ще один сюрприз: теплий сірий спортивний костюм. Новенький і чистий. Невже вони і про це попіклувалися? Я ледь не закотила очі і стримала саркастичний смішок. Усе це було не просто так. І я в цьому не сумнівалася.

Та я не стала відмовлятися від привілеїв. Вдягнула костюм і лягла під ковдру. Мʼякий матрац поглинув моє тіло, а очі почали заплющуватися самі по собі. Я не пручалася. Натомість із задоволенням вмостилася зручніше і занурилася в довгоочікуваний сон.

***

Щось змусило мене прокинутися. Чи то неспокій, чи то погане передчуття. Та я більше не могла спати, і лише марно вовтузилася у ліжку. Зрештою вилізла зі свого теплого кокона з ковдри і покрокувала до столу, щоб втамувати спрагу. Я ледь не вдавилася водою, коли голос перервав тишу кімнати.

—Вітаю на пʼятому випробуванні. Воно складатиметься з двох етапів. Перший з них — написати на листку імʼя тієї учасниці, яка проходитиме спеціально підготовлене для неї завдання. Бодай один голос за вас — і ви у грі. Голосувати за себе також можна. Листок і ручку знайдете у шухляді. На прийняття рішення у вас десять хвилин. Час пішов.

Я зітхнула, а таймер на стіні почав відраховувати час. Спокій тривав недовго, чого і варто було очікувати. Тож я допила воду і відшукала аркуш папера та ручку. Мене просять зробити вибір. І я його зроблю.

От тільки хто це буде?

Звісно ж не я. Хто при здоровому глузді захоче проголосувати за себе? Тому лишалися Еліс і Рубі. Або одна, або інша. Це рішення не буде складним.

Я ретельно обдумала кожен варіант. Що мені дасть голос за Рубі? А за Еліс? Варто було врахувати все. Кожну дрібницю, кожен можливий розвиток подій. І знайти у цьому вигоду для себе. Бо, зрештою, саме я мала вийти звідси переможницею. Інших варіантів не існувало.

Я покрутила ручку спітнілими долонями і опустила на листок. Тоді знову підняла. Знову опустила. Наче вагалася. Шукала вихід.

Рубі чи Еліс? Обидві були моїми суперницями. Обидві мали таємниці. Обидві залишалися загрозою на моєму шляху. Хто все ж таки був небезпечнішим?

І коли я нарешті впевнилася в своєму рішенні, то написала на аркуші імʼя. Вписала ту жінку, яку вважала темною конячкою. Ту, хто дедалі менше мені подобався.

Час ще лишався, та я не збиралася змінювати своє рішення. Лише дивилася на листок та посміхалася. Хто знає, що буде далі. Можливо, мій вибір вплине на подальшу гру. Можливо, нічого не змінить. Та я була впевнена у його правильності. Його справедливості. І що б не сталося з тією жінкою, я не відчуватиму провини.

А тоді час закінчився. І голос залунав знову.

— Перший етап успішно виконаний. Залиште листки на столі написом догори і поверніться у ліжко. Залишайтеся там і очікуйте наступних вказівок.

Я лише гмикнула і лишила аркуш з імʼям у центрі стола. З імʼям Еліс Кроуфорд.

А тоді лягла у ліжко, сподіваючись, що нарешті спокійно засну. Та замість цього відчула стискання у грудях. Нестачу повітря. Неприємне поколювання у занімілих пальцях.

І зрозуміла, що все вже вирішили за мене.

Перед очима поступово темніло, і, зрештою, я поринула у довгоочікуване забуття. Там не було ні страху, ні сумнівів. Лише пустка.

***

Спершу, розплющивши очі, я не побачила нічого. Лише за кілька митей світ почала поступово набувати обрисів. Я лежала на спині і намагалася згадати, що сталося, і де я знаходжуся. Лише потім спогади нахлинули рікою і змусили мене здригнутися. Ця кімната. Гарно оздоблена вʼязниця.

Я сіла на ліжку й розімʼяла затерлі руки. Що буде далі? Чи чекатиме на мене другий етап випробування? Після мого зізнання, хтось точно мав за мене проголосувати. Було б дивно, якщо ні.

І я не помилилася. Адже тишу порушив той самий голос, який скоро доведе мене до божевілля.

—Вітаю на другому етапі випробування, Авроро. Твоє завдання буде дуже простим і знайомим. На столі стоять десять пробірок. У семи з них — отрута, в двох — вода, і в одній — протиотрута. Ти маєш знайти пробірку з протиотрутою і відповідну до неї отруту. А потім по черзі випити їхній вміст. Якщо визначиш все правильно, то протиотрута нейтралізує дію отрути. У винагороду ти матимеш змогу дізнатися найбільшу таємницю Еліс Кроуфорд чи Рубі Тейлор. Або ж можеш відмовитися, і все залишиться як раніше. Ти матимеш десять хвилин на виконання завдання. І памʼятай, у цій грі правда дорожча за золото.

Зловісний голос замовк, а я оглянулася в пошуках таймера. Він виявився прямо позаду мене. Невеличкі сяйливі цифри над ліжком. І відлік вже пішов.

Я підійшла до столу, на якому стояли ті самі десять пробірок. І як я одразу не помітила? Та зараз я мала прийняти рішення. Взяти участь у випробуванні, сподіваючись на перемогу, або відмовитися. І я схилилася до першого варіанту, знаючи, що завжди можу відмовитися.

Не знаю що мене спонукало: можливість дізнатися корисну інформацію або ж звичка ніколи не здаватися без бою. Та зараз це не мало значення. Бо лишалося девʼять хвилин на виконання завдання.

Я розуміла, що ставлю життя під загрозу. Що усе це повна дурість. Та мала бодай спробувати. Бо інакше я не буду Авророю Соул.

Я уважно роздивилася пробірки, хоча їх вигляд мало про що говорив. Прозорі, блакитні, жовті, зелені, рожеві й червоні рідини. Яскраві барви, що могли легко обірвати життя. Який же колір у смерті? Який запах? Смак? Я сподівалася, що не муситиму пізнати це на собі. Не була готова прощатися з життям, яким би складним воно не було. Скільки болю й страждань не принесло б.

І тоді я взяла першу пробірку з прозорою рідиною. Багато хто прийняв би її за воду. Але я не була дурною. Знала, що отрута може виглядати безневинно, але нести жахливі наслідки. Тоді піднесла скляну пробірку до носа і вдихнула аромат. У носа вдарив ледь помітний запах спирту. Метанол. Здатний призвести до сліпоти на все життя. Я скривилася і відставила пробірку вбік, взявши натомість жовтувату рідину.

Першим, що я відчула, був знайомий рослинний запах. Він не був рідкісним і міг належати багатьом отрутам. Та я припустила, що переді мною настоянка беладони. Галюцинації і сплутаність свідомості, судоми, а іноді навіть гірше. Я похитала головою і знову відставила пробірку.

Рідина у третій пробірці мала неприродньо блакитний колір. А ще жодного відчутного запаху. Для порівняння я взяла пробірку з дивним світло-рожевим вмістом. Те саме. Усе це було звичайною пофарбованою водою.

Лишалося шість пробірок, а час минав занадто швидко. Я мала прискорюватися, водночас не втрачаючи уважності. Одна помилка могла коштувати мені життя.

Я взяла нову пробірку з прозорою безбарвною рідиною. Піднесла її до світла. Вдихнула аромат. Спершу не відчула нічого. Лише потім ледь помітний запах дійшов до носа. Щось схоже на гіркий мигдаль. Можливо, це розчин ціаніду. Запаморочення, судоми, втрата свідомості чи навіть порушення роботи серця. Те, з чим геть не хочеться стикнутися. Я знала, що протиотрута до нього існує. І вона могла виявитися серед пробірок, які лишилися.

У наступних трьох пробірках були настоянки з вовчих ягід, аконіту і болиголова. Від запахів паморочилося у голові. В роті було сухо, наче в пустелі, та я продовжувала, бо була на фінішній прямій. Та й час потроху наближався до свого кінця.

Я взяла девʼяту пробірку з прозорою, трохи жовтуватою, рідиною. Знову піднесла до носа. Знайомий аромат вдарив, наче болючий спогад. Цю отруту я зустрічала вже не вперше. Та сама, яка зупинила серце моєї бабусі. Та сама, яка вже була на другому випробуванні. Я зітхнула і відставила пробірку вбік.

Залишалася остання пробірка. І в ній мала бути протиотрута. Я сподівалася на це кожною клітиною тіла. Тож обережно взяла пробірку і уважно роздивилася. Темно-червона рідина. Ніби кров, яка ще нещодавно текла судинами. Я піднесла її до носа і вдихнула. Жодного запаху. Та це мала бути вона. Інших варіантів не існувало. Я тримала в руці пробірку, яка мала знешкодити вплив ціаніду. Мала врятувати мене від жахливих наслідків.

Таймер показував дві хвилини, а переді мною стояли дві пробірки. Отрута кольору води і протиотрута кольору крові. Серце шалено калатало у грудях, а руки тремтіли при спробі взяти першу пробірку. Вагання було зумовлене інстинктом самозбереження. Хто при здоровому глузді власноруч випʼє отруту? Мій розум противився, та я відкинула усі думки подалі. Вони не повинні були завадити мені.

Можливо, це стане найбільшою помилкою в моєму житті.

Та я це зробила. Піднесла пробірку до губ і випила її вміст одним ковтком. І очікувала на найгірше.

Перші симптоми проявилися доволі швидко. Раптове запаморочення, слабкість в кінцівках, ускладнене дихання. Я відчувала, як з кожною секундою стає дедалі гірше, тож не стала чекати. Миттєво випила вміст другої пробірки і молилася усім можливим та неможливим богам, щоб це спрацювало.

Таймер дійшов до кінця свого відліку. А я сиділа на стільці, досі відчуваючи слабкість і ледь помітну нудоту. Хрипкі вдихи порушували тишу кімнати. Та усе це потроху згасало. Наче тіло поверталося до свого колишнього стану. Очі сповнилися сльозами полегшення. Я досі тут. Досі жива. Досі непереможена.

І це відчувалося як ейфорія.

Бридкий голос увірвався в простір і порушив моє мовчазне святкування.

—Вітаю з успішним завершенням пʼятого випробування. Завдання виконане, тож ти можеш обрати винагороду. Головне питання — таємниця Рубі Тейлор чи Еліс Кроуфорд?

Голос затих, очікуючи на моє рішення. Вибір, який міг змінити усе. Два варіанти, серед яких треба обрати найкращий. Я не могла прогадати.

І тоді з моїх губ зірвалося імʼя Еліс.

Бо саме вона була моєю найбільшою загадкою. Моєю найнебезпечнішою супротивницею.

Голос прийняв мій вибір. І розповів усю правду про жінку, яка вдавала з себе безгрішну.

Еліс була суцільною брехнею. І тепер, коли усі її гріхи вийшли назовні, я нарешті зрозуміла з ким маю справу. З чудовиськом. І це мені геть не сподобалося.