Раді Вас бачити!

РОЗДІЛ 18

Рубі

Хтось із нас бреше.

От тільки, хто саме?

Мій мозок напружено думав, і, здавалося, ось-ось вибухне. Тим часом таймер на стіні невблаганно відраховував хвилини.

Якою виявиться правда?

Я знову зазирнула до своєї скриньки, щоб упевнитися в раніше побаченому. І справді. На деревʼяному дні досі лежав звичайнісінький сірий камінець.

Моя помилка полягала у першості.

Адже після моїх слів інші мали змогу збрехати. Звідки я могла знати, що у Еліс теж камінь? Чи сказала вона правду, чи просто повторила за мною? А Нора? Аврора? Що як брехали усі вони?

Що, як саме у мене відмінний предмет, а інші просто підлаштувалися? Здавалося, я зараз збожеволію. А на таймері залишалося вісім хвилин.

—Нам треба щось робити. Часу не так і багато, — порушила тишу я.

—Маєш рацію. Невідомо, що на нас чекає, якщо провалимо випробування, — кивнула в знак згоди Еліс.

А й справді.

Нам не сказали, що буде у разі програшу. Хто постраждає на цей раз? Я зовсім не хотіла повторити долю Рейчел.

—Якщо ніхто не бреше, то у всіх камінь. Можливо, вони чимось відрізняються? — обережно мовила Аврора.

—Не слід відкидати таку ймовірність, — погодилася Еліс і зазирнула у свою скриньку. — У мене звичайний камінь, сірий, гладенький, розміром десь із волоський горіх.

Отже, Еліс не збрехала. Бо опис відповідав тому, що лежало всередині моєї скриньки.

—Чудово, у мене теж, — схвально кивнула я. — А що у тебе Норо?

—Я вже казала, камінь. Такий, як і у вас двох, — роздратовано мовила Лайтервуд.

—Я вас розчарую, але це ні до чого не призвело. Бо у мене все те саме, — знизала плечима Аврора.

—Якась нісенітниця, — гаркнула я, не стримавшись. — Хтось із вас бреше!

—А може це ти все вигадала? — пирхнула Нора, вигнувши брову.

—Скажи мені, ти справді така дурна, чи прикидаєшся, Лайтервуд? Я найперша сказала, що у мене камінь. Які ще докази тобі потрібні? — мій голос перейшов на крик.

—Годі тобі. Не треба так горлати, — похитала головою Аврора. — Це нам нічим не допоможе.

Однак я гнівалася і відчувала, як лють закипає у грудях. Невже так важко сказати правду? Від цього ж залежать життя!

Тим часом лишилося пʼять хвилин. Так багато і так мало водночас.

—Давайте ще раз спокійно усе обговоримо, — промовила Еліс. — Можливо, нам треба звертати увагу на дрібниці? На моєму камені, наприклад, є невелика пляма.

—А на моєму — лінія, — розвела руками я. — Це марна трата часу.

—І що ти пропонуєш? — насупилася Аврора, проводячи тремтячими руками по темному волоссю.

—Я пропоную в усьому зізнатися. Хтось із вас не каже всієї правди, — я зціпила кулаки і напружилася, одним оком поглядаючи на таймер, який рахував хвилини до чиєїсь смерті.

—Я думаю, бреше Аврора, — гмикнула Нора.

—З якого це дива? — вражено мовила обвинувачена жінка.

—Ти остання сказала про вміст своєї скриньки, тобто, могла просто повторити за всіма нами. Тим самим, убезпечивши себе. Однак, ти забула, що однакових предметів тільки три. І вони у нас, — знизала плечима Лайтервуд. — От і вся загадка.

—У твоїх словах немає логіки! — вигукнула Аврора.

—Справді, Норо. Ти робиш поспішні висновки, — кивнула я.

—Я не здивуюся, якщо саме Лайтервуд бреше, — пробурмотіла Еліс. — Така вже вона людина.

—У тебе немає доказів, Кроуфорд, — гнівно виплюнула Нора.

—У нас взагалі немає жодних доказів, — зітхнула я. — Та я впевнена, що або Аврора, або Нора кажуть неправду.

—Тут я згодна, — схвально мовила Еліс. — От тільки хто з них?

—Це якась маячня! А що як вони дійсно підсунули нам чотири однакові камені? — знервовано запитала Аврора. — Можливо, так вони хотіли нас посварити. Зробити усе, щоб ми перестали довіряти одна одній.

—Тут усе можливо, — видихнула я і знову глянула на таймер.

Дві хвилини.

—То що нам лишається? Просто чекати? — скривилася Еліс, постукуючи пальцями по деревʼяній кришці скриньки.

—У нас небагато варіантів. Або вибираємо один камінь навмання і ризикуємо помилитися, або нічого не робимо і майже точно провалимо випробування, — мовила я, витераючи піт з чола. — Або хтось нарешті скаже правду.

Усі мовчали, вдивляючись у підлогу. Я майже бачила, як у головах жінок крутяться маленькі коліщатка. Та з цього нічого не вийде. Залишилася одна хвилина, а ми не мали відповіді на, здавалося, таку легку загадку.

Тож поки інші стояли, я ризикнула усім і вкинула свій камінь до отвору у підлозі.

Таймер на стіні одразу зупинився.

—Ти що, з глузду зʼїхала? — нажахано запитала Аврора. — Навіщо ти це зробила?

—А що ще залишалося? Я хоча б спробувала, — похитала головою я, змирившись із долею. Хай що буде далі, байдуже.

Голос неочікувано роздався кімнатою, змусивши мене здригнутися. Лихе передчуття захопило кожну клітину тіла.

—На жаль, ви провалили випробування, адже не змогли виконати поставлені умови. Тепер прошу усіх, окрім Рубі, показати свій предмет.

Першою скриньку відкрила Еліс. Вона дістала звідти камінь, точнісінько такий, як був у мене. Я впевнилася у чесності жінки і вдячно кивнула їй.

Другою була Аврора. Вона дістала камінець із такою злістю, ніби хотіла кинути його нам в обличчя.

—Бачите? Я не брехала! — крикнула Аврора.

Я перевела, сповнений нерозуміння і люті, погляд на Нору, яка зухвало пропалювала нас своїми лисячими очима.

А тоді жінка дістала зі скриньки свій камінь. Точніше, блискучий діамант, найбільший з тих, що мені доводилося бачити.

—Брехуха! Так і знала, що ти хитра лисиця! — загарчала Еліс, ніби хотіла прикінчити Нору власними руками.

—Навіщо? Чому ти збрехала? — холодно мовила я.

—Ви справді думали, що я просто викину таку коштовну річ? Та нізащо. Це ж цілий статок! — вигукнула Лайтервуд.

—Ти дурепа, — похитала головою Аврора. — Невже цей діамант рівноцінний життю?

—Насправді, мені байдуже, якщо хтось із вас помре. Таке вже несправедливе життя.

Всі замовкли, поглядаючи на зрадницю сповненими ненависті поглядами. Ось так невинна голубка виявилася стервʼятником.

—Ви не пройшли випробування, отже мусите за це заплатити, — знову долинув голос. — У цьому місці ніщо не минається просто так. Всьому є своя ціна: брехні, жадібності, жорстокості. Памʼятайте про це.

В цю саму мить підлога під Норою розсунулася. І жінка разом із діамантом у руці та криком жаху полетіла в темну безодню. Огидний звук удару тіла і тріск зламаних кісток свідчили про одне — Нора Лайтервуд заплатила сповна за свою жадібність.