Спочатку:
На сторінку книги
РОЗДІЛ 28
Еліс
Я раптово прокинулася з криком, на мить забувши, де перебуваю. Ліжко піді мною заскрипіло, а мʼяка ковдра впала на підлогу. Кліпнувши заспаними очима, я оглянулася і зітхнула. Досі у пастці. Піт стікав по обличчю після страшного сну, і я витерла його рукавом кофти.
Спрага виникла миттєво, тож я неохоче підвелася з ліжка і підійшла до столу, щоб взяти пляшку з водою. Добре, коли маєш усе необхідне. Прохолодна рідина змочила пересохле горло і трохи заспокоїла тремтіння у тілі. Як довго мене тут триматимуть?
Я розірвала упаковку з печивом і піднесла одне до рота. Та раптом кімнатою розлився ненависний до дрижаків голос:
—Вітаю на пʼятому випробуванні. Воно складатиметься з двох етапів. Перший з них — написати на листку імʼя тієї учасниці, яка проходитиме спеціально підготовлене для неї завдання. Бодай один голос за вас — і ви у грі. Голосувати за себе також можна. Листок і ручку знайдете у шухляді. На прийняття рішення у вас десять хвилин. Час пішов.
Голос затих, а на стіні над ліжком засвітився таймер. Нічого нового. Я відшукала папір та ручку і знову сіла за стіл. Думки одна за одною зринали в голові. Поки все було доволі просто. Лише один вибір. За себе я не голосуватиму, тож залишалися Рубі та Аврора. Комусь із них сьогодні не пощастить. Я вертіла ручку в руках, намагаючись вигадати стратегію. Хто мій найбільший конкурент? Хто заслужив на це випробування?
Першою думкою була Аврора. Жінка показала свою справжню сутність і мала за це заплатити. Однак я була впевнена, що Рубі обере Аврору не вагаючись. Тож мені залишалося одне: написати на листку імʼя Рубі. Так вони вдвох отримають завдання. А я матиму більше шансів на перемогу.
Час спливав, а я ніяк не наважувалася зробити те, що мала. Це було так просто і так важко водночас. Можливо, своїми діями я віддам когось у пазурі смерті. Але такою була реальність. Або вони, або я. І я завжди оберу себе.
Коли залишилася хвилина, я написала на аркуші імʼя. Буде, що буде. Хай далі все вирішує доля. Таймер закінчив свій відлік і погас. А я продовжувала сидіти на місці і відчувала докір сумління. Чи правильно я вчинила?
—Перший етап успішно виконаний. Залиште листки на столі написом догори і поверніться у ліжко. Залишайтеся там і очікуйте наступних вказівок, — пролунав голос.
Я не стала сперечатися. Просто сіла на мʼяке ліжко і втупилася в стіну. Чи голосував хтось за мене? Я б геть не здивувалася. Та зараз лишалося чекати. Я не знала, що буде далі. Не знала, чи переживу це випробування. Та знала одне — я зробила усе, що змогла. Хай як не закінчився б цей нелегкий шлях.
Коли я відчула запаморочення і стискання у грудях, то знала, що буде далі. Світ потроху розпливався у тумані, а тіло обмʼякло і повалилося на ліжко. І тоді я вкотре поринула у нещадну пітьму.
***
Коли я знову прийшла до тями, то знала, що мене не очікує нічого хорошого. Я втомлено піднялася з ліжка, розминаючи затерплі мʼязи. Спочатку здалося, що в кімнаті нічого не змінилося. Але потім мій погляд ковзнув по столу і зупинився на невеликій залізній клітці. Там, усередині, сиділа чарівна біла голубка. Вона дивилася на мене чорними блискучими очима, ніби зазирала в саму душу. Що все це означає?
Я підійшла ближче, обережно оглянувши клітку з усіх боків. Пташка безперервно спостерігала за мною, видаючи дивні звуки. На серці стало неспокійно. Навіщо вона тут?
У цю мить кімнатою роздався огидний голос.
—Вітаю на другому етапі випробування, Еліс. Твоє завдання дуже просте. Всього лише два варіанти і один вибір. Ти можеш вбити цю голубку і у винагороду дізнатися найбільшу таємницю Рубі Тейлор. Або ж можеш відмовитися, і все залишиться як раніше. Ти матимеш десять хвилин на прийняття рішення. І памʼятай, у цій грі правда дорожча за золото.
Коли голос замовк, а на стіні знову засвітився таймер, я вражено видихнула. Що це за чортівню вони придумали? Хочуть зробити з мене вбивцю невинної істоти? До біса це все. Я сіла за стіл і поглянула на маленьку пташку. З неї зробили ще одну жертву цієї кривавої гри. Голубка не відривала від мене очей, наче чекала мого вибору. Думала про те, яка доля її чекатиме. Я не стрималася і відвела погляд. Усе це вже занадто.
Тоді я подумала про інше. Якщо я проходжу це випробування, то хтось із жінок за мене проголосував. Або Аврора. Або Рубі. Або обидві. Я стиснула зуби від гніву. Це вони винні у всьому. Через них я маю приймати це складне рішення.
З одного боку, я понад усе хотіла дізнатися секрет Рубі. Можливо, це допомогло б мені у майбутніх випробуваннях. Та я аж ніяк не хотіла забирати життя в нещасної голубки. Вона нічого мені не зробила. Вона не винна, що опинилася тут. У пастці, як і я.
Час стікав, як вода крізь пальці. А я досі не знала, що маю зробити. Життя цієї пташки, чи хоча б краплина можливості врятувати своє? Неможливо було дізнатися, чи допоможе мені таємниця Рубі. Та бажання знати усе й про всіх було занадто велике. Воно розросталося в моїх грудях, мов коріння. Розливалося разом із кровʼю по венам. Це бажання було як свербіж, що охоплював кожну частину тіла. Я дивилася на пташку і бачила, як її маленьке тільце тремтить. А тоді й сама відчула тремтіння. У руках, ногах, подиху. Ніби тіло вже знало те, чого досі не приймав розум.
Коли я повільно прочинила незамкнені дверцята клітки, голубка не зрушила з місця. Вона застигла, мов статуя з каменю, і продовжувала ятрити своїм поглядом моє серце. Чому вона не рухалася? Ось же вона, довгоочікувана свобода. А тоді я придивилася ближче і зрозуміла. Пташці підрізали крила. Позбавили шляху до втечі. Нутром розійшовся біль. Жахливе усвідомлення, що ранило душу. Я дивилася на голубку, як на власне відображення.
Дві поневолені істоти.
Пішаки в чужих руках.
Скалічені й зломлені.
Я обережно дістала пташку з клітки, відчуваючи мʼякість білосніжного пірʼя. У моїх руках вона була такою малою й невагомою. Очі досі блищали, однак тепер видавали глибокий сум. Розуміння. Чи, можливо, я усе це вигадала.
Та правдою було лише одне. Я мала забрати її життя, хоч як не бажала цього робити. Зрештою, це всього лише пташка. Вона в будь-якому разі помре, більше не маючи змоги літати. Стане жертвою когось іншого.
Коли залишалося дві хвилини, я нарешті прийняла рішення. Найкраще для себе.
Однією рукою притиснула голубку до грудей, а іншою повільно дістала з кишені ніж. Це вперше він мені знадобився. Голубка ніби побачила блиск металу і запанікувала. Вона здригалася біля моїх грудей, намагаючись вирватися на волю.
—Заспокойся, маленька. Я зроблю це швидко, — прошепотіла я.
Та пташка не хотіла здаватися. Вона клюнула мене в руку. Потім ще, і ще. Я болісно скрикнула. Пальцями стікала кров і забарвлювала пірʼя голубки в червоний. Я стиснула щелепу і притиснула пташку сильніше. Всередині здійнялася лють. Тепер ця істота повинна заплатити за те, що завдала мені болю.
—Прощавай, пташечко, — тільки й мовила я.
А тоді увігнала ніж у груди голубки.
Пташка видала пронизливий звук і здригнулася. Її дзьоб знову зустрівся з моєю рукою. Та я трималася, доки з голубки разом з кровʼю витікало життя. Її погляд був звинувачувальним. Зрадженим. І я на мить відчула огиду до самої себе. Невже ці стіни перетворили мене на чудовисько? На вбивцю невинних?
Коли голубка припинила чинити опір, я затремтіла. Адже маленька пташка померла. Я лише сподівалася, що в іншому світі вона знову отримає змогу літати.
Поклавши бездиханне, залите кровʼю, тільце на стіл, я відчула гіркі сльози, що стікали по обличчю. Вони були правдивими, сповненими болю й несправедливості. Це був плач голубки, що вже ніколи не побачить світла. І все через мене. Через цю жорстоку гру.
Лише потім я помітила, що таймер на стіні зупинився. Так само, як серце пташки. Так само, як на мить зупинилося моє серце.
—Я виконала твої умови! Де моя винагорода? — крикнула я у стіну.
Голос не змусив себе чекати.
—Вітаю з успішним завершенням пʼятого випробування. Завдання виконане, тож ось твоя винагорода.
І тоді голос розповів усе. Найбрудніші й найстрашніші секрети Рубі. І моє серце тоді зупинилося вдруге. Від здивування. Від огиди. Від страху.
І я зрозуміла — правда іноді коштує того, що варто заради неї зробити. Бо ця правда змусила мене переосмислити все, що я знала про Рубі Тейлор.
